«ЖИТТЯ ПОМЕРЕЖЕНЕ ВІРШАМИ»
Таку назву мала зустріч з українською поетесою та перекладачкою зі Сокаля, членкинею Національної спілки письменників України, лауреаткою Всеукраїнської літературної премії «Благовіст» (2020), номінанткою на обласну літературну премію імені М. Шашкевича Любов’ю Бенедишин, яка відбулася у Сокальській центральній публічній бібліотеці. Про нову збірку Л. Бенедишин «Дарунок Сізіфа» та творчий доробок авторки розповіла завідувач відділу обслуговування Тетяна Філонич, доповнивши презентацію слайдами, цитатами з віршів та фотографіями.
Поетеса закінчила хіміко-технологічний факультет Львівської політехніки, працює бухгалтером в ПАФ «Птахівник». Вірші почала писати у зрілому віці. Перші поетичні рядки з’явились на світ у 1991 р. «Це сталося миттєво, наче хтось махнув чарівною паличкою. Вірші ввійшли в моє життя і заполонили мою душу», – каже Любов Бенедишин.
Авторка друкувалась у районному часописі «Голос з-над Бугу», в колективному збірнику «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень», «Соколиний край», «Ірпінські поетичні зустрічі», у газетах «Храм серця», «Літературний Львів», «Літературна Україна», у журналах «Дніпро», «Дзвін» та інших. Поетеса видала одинадцять збірок поезій: «Феєрія весни» (2000), «Крізь роки і сузір’я» (2002), «Вік Ангела» (2004), «По той кінець веселки» (2006), «…віще, неповторне, головне» (2010), «нотаБене» (2014), «Зачаття неба» (2016), «Літа проминальна літургія» (2017), «Шлях до Воскресіння» (2019). Торік у видавництві «Каменяр» вийшла у світ нова книжка «Дарунок Сізіфа». На жаль, через пандемію коронавірусу в Україні та карантин її презентація відбулася лише зараз.
У читальному залі Сокальської публічної бібліотеки зібралися шанувальники поезій пані Люби, її колеги по перу з літературно-митецького об’єднання «Колос», бібліотекарі Сокальської ОТГ. Привітати поетесу з новою збіркою також приїхали директор Львівського видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, голова громадської ради з питань культури при ЛОДА Марія Христинич.
Дмитро Сапіга – модератор зустрічі, розповів, що вже не один рік слідкував за творчістю пані Люби, так як деякі її поезії декілька років тому потрапили в його «прискіпливе око» та припали до душі. Тож коли у «Каменярі» вирішив започаткувати серію «25 улюблених віршів», мимоволі, подумав, що поезії Любові Бенедишин вдало б її доповнили. Інтуїція його не підвела. Збірочка «У часу питаю» (2017) стала коштовним камінцем у короні цієї серії. Невдовзі, завдяки синові пані Люби – Сергію, який став основним меценатом нової книжки, у видавництві вийшла збірка поетеси – «Дарунок Сізіфа».
– На жаль, після відходу у засвіти знаних літераторів Галичини, поетичне середовище Львова дещо занепадає, – з сумом зазначив Дмитро Сапіга. – І ми тішимося, коли на поетичному небосхилі з’являються талановиті літератори. До їх когорти сміло можна віднести й Любов Бенедишин. Її поезії цікаві свіжістю та оригінальністю письма, добротною аналітичністю з присмаком іронії і самоіронії, ритмічним розмаїттям віршів, тонкою, по-мистецьки ефектною колористикою образів, мотивів і постатей світової історії, культури, зокрема… Ця поезія вищого рівня, яка не залишає нікого байдужим, яка змушує думати і кличе до дії; яка йде з глибини душі, яка не вміє брехати, яка народилася десь на підсвідомому рівні.
Життя – швидкоплинне, а вірші для Любові Бенедишин – це намагання зафіксувати головні його моменти, які бувають різними: і радісними, і сумними, несуть надію та віру, а іноді й розчарування… Бо, здається, що навколо все руйнується, і здається, що це вже остання межа. І тут на допомогу приходить ангел Сізіф, невтомний і наполегливий. Сізіф – це і мученик, і ангел, який нагадує – що б там не було, але опускати рук не можна: свій камінь необхідно штовхати вгору, хоч він може й вислизнути… Прийшов він у поетичній збірці й до Любові Бенедишин, надихнувши її на цілу однойменну збірку, в якій авторка поєднала духовну глибину, філософські роздуми і сучасні громадські настрої, як говорить у передмові до видання письменник Петро Шкраб’юк.
Приємним сюрпризом для присутніх, а також для авторки, став виступ провідної актриси театру імені Марії Заньковецької Тетяни Павелко, яка зазначила, що поезія Любові Бенедишин, зміст якої наповнений глибокою філософією, торкнулася найпотаємніших струн її душі. За цими рядками стоїть жінка-загадка, неординарна особистість. Гостя запропонувала провести творчий вечір поетеси у Львові. Тетяна Павелко натхненно і майстерно зачитала вірші зі збірки, які особливо «зачепили» її: «Жінка-українка», «Роздуми над хлібиною», «Незрівнянна» та інші.
Як народилася збірка «Дарунок Сізіфа» і чому має таку назву, розповіла авторка: «Сізіф – це персонаж древньогрецької міфології, син бога Еола, засновник міста Коринф. Кмітливий і хитрий, він зумів обманути бога смерті й закував його в кайдани. За що боги придумали йому жахливу кару: виштовхувати важкий камінь на гору, однак той, досягнувши вершини, одразу скочується вниз. Це рутинна робота, яка повторюється знову й знову. Однак його покарання перетворилося у благословення та в сенс життя, він щасливий, бо щоразу досягає вершини. Він возвеличився над своєю працею, надав нового сенсу своєму життю і своїй приреченості. Хіба не так само і в звичайної людини? Насправді, марної праці не існує. Як зазначає французький філософ Альбер Камю: «Самої боротьби за вершину – досить, аби сповнити вщерть людське серце». Тож «велич людини в знанні, що вона смертна». І відповідно: «велич Сізіфа в знанні, що камінь неодмінно скотиться вниз».
Л. Бенедишин також поділилася своїми роздумами над сенсом буття і творчості: головне знайти себе у творчості та радість у повсякденному житті. Збірка «Дарунок Сізіфа» – це і прийняття своєї долі, усвідомлення того, що ти нічого не можеш зробити, але кожного дня є якісь щасливі моменти, які треба ловити, цінувати їх і дякувати за це Богу. Авторка прочитала присутнім свої улюблені вірші з книжки: «Світ. Люди бавляться», «Украдено щастя», «Мамин хліб», «Агатове намисто» та інші…
– Головне для письменника – бути почутим, – каже з посмішкою пані Люба. – І я щаслива, бо мене почули.
Книжка гарно проілюстрована, художнє оформлення виконала львівська художниця Ірина Токарська. У збірки шість розділів, які у передмові до книги письменник Петро Шкраб’юк порівнює з висотами. «Збірка найповніша, найцікавіша, найрозмаїтіша. Вона складається з шести частин. І в кожній неспокійна душа авторки засвідчує нові грані: і у розділі про війну («Луни тривожний рикошет»), і у віршах житейських («Світ – розхитаний вулик»), і у розділах про кохання, природу, творчість, і – нарешті – в циклі катренів «Пазлики». Це справді творчі «висоти» поетки, з яких вона назагал критично оглядає й осмислює нашу каламутну сучасність, в якій так важко людині з чуйним серцем», – пише він. А у кінці передмови констатує: «…Любов Бенедишин вирізняється своїм небуденним, часто іронічним, голосом, глибиною й темпераментом. Вона – самодостатня. І цілком оригінальна. Це наочно підтвердив «Дарунок Сізіфа». Бо він для поетки – ангел. Ангел, який завжди готовий допомогти і допомагає: «Він приходить до мене вчасно,// Й не з’являється без потреби».
Наостанок пані Люба зачитала вибрані цитати з відгуків на книжку, зокрема від Ігоря Фарини з Тернопільщини: «Ще, напевно, можна говорити про культурологічні аспекти, тяжіння авторки до неординарного осмислення казковості та науковості, формовиражальництвa. Ймовірним є й виникнення інших аспектів сприймання віршованих текстів. Отже, багатство читальницьких відчувань. Саме воно промовляє про немарність «Дарунку Сізіфа».
Шанувальницею творчості поетеси є й заслужений працівник культури Марія Христинич, яка говорить, що поетичне слово Любові Бенедишин, яке ніжно, влучно і тонко передає красу природи, духовне та вічне, настрої, радість і печаль, спонукає замислитись, чому ми й досі блукаємо стежками старого Завіту і оминаємо шлях до свого Воскресіння.
М. Христинич поділилася спогадами про перше знайомство з Любов’ю Бенедишин, як поетесою, на сцені районного народного дому, про тривалу співпрацю у благодійному фонді «Майбутнє України. Сокальщина», а також зазначила, що поетеса своєю творчістю заслуговує на підтримку та визнання.
Привітав поетесу з виходом нової книжки екс-голова районної ради Микола Пасько, який подякував їй за те, що всі присутні на цій святковій імпрезі мали змогу «напоїти» свої душі з криниці любові і добра, творчості та поетичного слова.
Вітали авторку з подоланням ще однієї сходинки поетичної майстерності директор публічної бібліотеки Христина Дасюк, викладач школи мистецтв ім. В. Матюка Галина Адамчук, висловлювали захоплення поезією філософською, правдивою, емоційною й члени «Колосу» – Лідія Гій-Шишка, Ганна Кузьмак, Світлана Мельничук, Надія Самсін та інші.
А в чому ж секрет поезії Любові Бенедишин? Не раз виникало це запитання у залі. Думаю, що найкраще на нього відповів у рецензії на книжку «Дарунок Сізіфа» Левко Різник. Сама ж авторка зізнається, що тепер сприймає ці слова як напутні – адже, на превеликий жаль, кілька місяців тому львівський письменник відійшов у кращий світ: «А «секрет» причаївся там, де якраз йому бути в досконалих творах – у Слові: Люба вміє. І це, як відчувається, спричиняє саме її власна, вроджена вдача – знак душевної екзистенції вистраждати й поставити Слово в контексті так, що воно пізнаване й спалахує цілою системою ознак, значень і дороговказів, без потреби пригромаджень до нього «космічних» розбалакувань у модерному стилі. Те «Слово» діє на читача квантами духовної енергії в змістовному виразі, детерміновано з іншими такими ж «центровими» Словами. Так що читач не має клопоту з розгадуванням нерозгаданого, витрачаючи при цьому інтерес до твору, а відчуває насолоду співтворчості з поетесою, любується Любиною дотепною винахідливістю…
…Звичайно, Любов Бенедишин свідома стану творчого життя в Україні, тому й не стримується від сарказму, коли звертається до цієї теми:
Оздобить слава перлами корито,
Натре до блиску саморобний німб.
Усі спішать кудись несамовито,
Підкорюють зачовганий Олімп.
Тим часом поетеса котить свій оригінальний камінь талановито, з величезними зусиллями Сізіфового приречення. Зрозуміло, сподівається належного поцінування, але комусь то в голові – в тому «несамовитому поспіху». Тому народжуються і такі рядки:
А ти сиди в не-затишку своєму,
В тіні мовчання вже сама, як тінь…
І душу потрясай до сліз, до щему,
До крику, до осяянь, до прозрінь.
Та не турбуйтеся, пані Любо, пам’ятайте: в літературній творчості найосновніше – Слово, – якщо воно освячене щирою працею…
Важливо, що Ви зуміли в цьому гармидері подати свій талановито випрацюваний голос. Як пишете в одному з пазликів:
«Тихо говорила, голосно писала».
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
