Головна Культура Відбулася зустріч з українською поетесою зі Сокаля Любов’ю Бенедишин

Відбулася зустріч з українською поетесою зі Сокаля Любов’ю Бенедишин

«ЖИТТЯ  ПОМЕРЕЖЕНЕ  ВІРШАМИ»

Таку назву мала зустріч з українською поетесою та перекладачкою зі Сокаля, членкинею Національної спілки письменників України, лауреаткою Всеукраїнської літературної премії «Благовіст» (2020), номінан­ткою на обласну літературну премію імені М. Шашкевича Любов’ю Бенедишин, яка відбулася у Сокальській центральній публічній бібліотеці. Про нову збірку Л. Бенеди­шин «Дарунок Сізіфа» та творчий доробок авторки розповіла завідувач відділу обслу­говування Тетяна Філонич, доповнивши пре­зентацію слайдами, цитатами з віршів та фотографіями.

Поетеса закінчила хіміко-технологічний факультет Львівської політехніки, працює бухгалтером в ПАФ «Птахівник». Вірші поча­ла писати у зрілому віці. Перші поетичні рядки з’явились на світ у 1991 р. «Це ста­лося миттєво, наче хтось махнув чарівною паличкою. Вірші ввійшли в моє життя і за­полонили мою душу», – каже Любов Бенедишин.

Авторка друкувалась у районному часо­писі «Голос з-над Бугу», в колективному збірнику «Сокальщина літературна», в аль­манахах «Провесень», «Соколиний край», «Ірпінські поетичні зустрічі», у газетах «Храм серця», «Літературний Львів», «Літературна Україна», у журналах «Дніпро», «Дзвін» та інших. Поетеса видала одинадцять збірок поезій: «Феєрія весни» (2000), «Крізь роки і сузір’я» (2002), «Вік Ангела» (2004), «По той кінець веселки» (2006), «…віще, непов­торне, головне» (2010), «нотаБене» (2014), «Зачаття неба» (2016), «Літа проминальна літургія» (2017), «Шлях до Воскресіння» (2019). Торік у видавництві «Каменяр» вий­шла у світ нова книжка «Дарунок Сізіфа». На жаль, через пандемію коронавірусу в Україні та карантин її презентація відбулася лише зараз.

У читальному залі Сокальської публічної бібліотеки зібралися шанувальники поезій пані Люби, її колеги по перу з літературно-митецького об’єднання «Колос», бібліотекарі Сокальської ОТГ. Привітати поетесу з новою збіркою також приїхали директор Львівсько­го видав­ництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, голова громадської ради з питань культури при ЛОДА Марія Христинич.

Дмитро Сапіга – модератор зустрічі, роз­повів, що вже не один рік слідкував за творчістю пані Люби, так як деякі її поезії декілька років тому потрапили в його «прискіпливе око» та припали до душі. Тож коли у «Каме­нярі» вирішив започаткувати серію «25 улюблених віршів», мимоволі, подумав, що поезії Любові Бенедишин вдало б її допов­нили. Інтуїція його не підвела. Збірочка «У часу питаю» (2017) стала коштовним камін­цем у короні цієї серії. Невдовзі, завдяки синові пані Люби – Сергію, який став основ­ним меценатом нової книжки, у видавництві вийшла збірка поетеси – «Дарунок Сізіфа».

– На жаль, після відходу у засвіти знаних літераторів Галичини, поетичне середовище Львова дещо занепадає, – з сумом зазначив Дмитро Сапіга. – І ми тішимося, коли на по­етичному небосхилі з’являються талановиті літератори. До їх когорти сміло можна від­нести й Любов Бенедишин. Її поезії цікаві свіжістю та оригінальністю письма, доброт­ною аналітичністю з присмаком іронії і само­іронії, ритмічним розмаїттям віршів, тонкою, по-мистецьки ефектною колористикою обра­зів, мотивів і постатей світової історії, культу­ри, зокрема… Ця поезія вищого рівня, яка не залишає нікого байдужим, яка змушує думати і кличе до дії; яка йде з глибини душі, яка не вміє брехати, яка народилася десь на підсвідомому рівні.

Життя – швидкоплинне, а вірші для Любо­ві Бенедишин – це намагання зафіксувати головні його моменти, які бувають різними: і радісними, і сумними, несуть надію та віру, а іноді й розчарування… Бо, здається, що навколо все руйнується, і здається, що це вже остання межа. І тут на допомогу прихо­дить ангел Сізіф, невтомний і наполегливий. Сізіф – це і мученик, і ангел, який нагадує – що б там не було, але опускати рук не можна: свій камінь необхідно штовхати вго­ру, хоч він може й вислизнути… Прийшов він у поетичній збірці й до Любові Бенеди­шин, надихнувши її на цілу однойменну збірку, в якій авторка поєднала духовну глибину, філософські роздуми і сучасні громадські настрої, як говорить у передмові до видання письменник Петро Шкраб’юк.

Приємним сюрпризом для присутніх, а також для авторки, став виступ провідної актриси театру імені Марії Заньковецької Тетяни Павелко, яка зазначила, що поезія Любові Бенедишин, зміст якої наповнений глибокою філософією, торкнулася найпотаємніших струн її душі. За цими рядками сто­їть жінка-загадка, неординарна особистість. Гостя запропонувала провести творчий вечір поетеси у Львові. Тетяна Павелко натхненно і майстерно зачитала вірші зі збірки, які особливо «зачепили» її: «Жінка-українка», «Роздуми над хлібиною», «Незрівнянна» та інші.

Як народилася збірка «Дарунок Сізіфа» і чому має таку назву, розповіла авторка: «Сізіф – це персонаж древньогрецької міфо­логії, син бога Еола, засновник міста Коринф. Кмітливий і хитрий, він зумів обманути бога смерті й закував його в кайдани. За що боги придумали йому жахливу кару: виштовхувати важкий камінь на гору, однак той, досягнувши вершини, одразу скочуєть­ся вниз. Це рутинна робота, яка повторюєть­ся знову й знову. Однак його покарання перетворилося у благословення та в сенс життя, він щасливий, бо щоразу досягає вершини. Він возвеличився над своєю пра­цею, надав нового сенсу своєму життю і своїй приреченості. Хіба не так само і в зви­чайної людини? Насправді, марної праці не існує. Як зазначає французький філософ Альбер Камю: «Самої боротьби за вершину – досить, аби сповнити вщерть людське серце». Тож «велич людини в знанні, що вона смертна». І відповідно: «велич Сізіфа в знанні, що камінь неодмінно скотиться вниз».

Л. Бенедишин також поділилася своїми роздумами над сенсом буття і творчості: головне знайти себе у творчості та радість у повсякденному житті. Збірка «Дарунок Сізіфа» – це і прийняття своєї долі, усвідом­лення того, що ти нічого не можеш зробити, але кожного дня є якісь щасливі моменти, які треба ловити, цінувати їх і дякувати за це Богу. Авторка прочитала присутнім свої улюблені вірші з книжки: «Світ. Люди бавляться», «Украдено щастя», «Мамин хліб», «Агатове намисто» та інші…

– Головне для письменника – бути почу­тим, – каже з посмішкою пані Люба. – І я щаслива, бо мене почули.

Книжка гарно проілюстрована, художнє оформлення виконала львівська художниця Ірина Токарська. У збірки шість розділів, які у передмові до книги письменник Петро Шкраб’юк порівнює з висотами. «Збірка найповніша, найцікавіша, найрозмаїтіша. Вона складається з шести частин. І в кожній неспокійна душа авторки засвідчує нові грані: і у розділі про війну («Луни тривожний рикошет»), і у віршах житейських («Світ – розхитаний вулик»), і у розділах про кохання, природу, творчість, і – нарешті – в циклі катренів «Пазлики». Це справді творчі «ви­соти» поетки, з яких вона назагал критично оглядає й осмислює нашу каламутну сучасність, в якій так важко людині з чуйним серцем», – пише він. А у кінці передмови констатує: «…Любов Бенедишин вирізняєть­ся своїм небуденним, часто іронічним, голо­сом, глибиною й темпераментом. Вона – самодостатня. І цілком оригінальна. Це на­очно підтвердив «Дарунок Сізіфа». Бо він для поетки – ангел. Ангел, який завжди гото­вий допомогти і допомагає: «Він приходить до мене вчасно,// Й не з’являється без потреби».

Наостанок пані Люба зачитала вибрані цитати з відгуків на книжку, зокрема від Ігоря Фарини з Тернопільщини: «Ще, напевно, можна говорити про культурологічні аспекти, тяжіння авторки до неординарного осмис­лення казковості та науковості, формовиражальництвa. Ймовірним є й виникнення інших аспектів сприймання віршованих тек­стів. Отже, багатство читальницьких відчу­вань. Саме воно промовляє про немарність «Дарунку Сізіфа».

Шанувальницею творчості поетеси є й заслужений працівник культури Марія Христинич, яка говорить, що поетичне слово Любові Бенедишин, яке ніжно, влучно і тонко передає красу природи, духовне та вічне, настрої, радість і печаль, спонукає замисли­тись, чому ми й досі блукаємо стежками старого Завіту і оминаємо шлях до свого Воскресіння.

М. Христинич поділилася спогадами про перше знайомство з Любов’ю Бенедишин, як поетесою, на сцені районного народного дому, про тривалу співпрацю у благодійному фонді «Майбутнє України. Сокальщина», а також зазначила, що поетеса своєю творчіс­тю заслуговує на підтримку та визнання.

Привітав поетесу з виходом нової книжки екс-голова районної ради Микола Пасько, який подякував їй за те, що всі присутні на цій святковій імпрезі мали змогу «напоїти» свої душі з криниці любові і добра, творчості та поетичного слова.

Вітали авторку з подоланням ще однієї сходинки поетичної майстерності директор публічної бібліотеки Христина Дасюк, викла­дач школи мистецтв ім. В. Матюка Галина Адамчук, висловлювали захоплення поезією філософською, правдивою, емоційною й члени «Колосу» – Лідія Гій-Шишка, Ганна Кузьмак, Світлана Мельничук, Надія Самсін та інші.

А в чому ж секрет поезії Любові Бенеди­шин? Не раз виникало це запитання у залі. Думаю, що найкраще на нього відповів у рецензії на книжку «Дарунок Сізіфа» Левко Різник. Сама ж авторка зізнається, що тепер сприймає ці слова як напутні – адже, на превеликий жаль, кілька місяців тому львів­ський письменник відійшов у кращий світ: «А «секрет» причаївся там, де якраз йому бути в досконалих творах – у Слові: Люба вміє. І це, як відчувається, спричиняє саме її власна, вроджена вдача – знак душевної екзистенції вистраждати й поставити Слово в контексті так, що воно пізнаване й спала­хує цілою системою ознак, значень і дорого­вказів, без потреби пригромаджень до нього «космічних» розбалакувань у модерному стилі. Те «Слово» діє на читача квантами духовної енергії в змістовному виразі, детер­міновано з іншими такими ж «центровими» Словами. Так що читач не має клопоту з розгадуванням нерозгаданого, витрачаючи при цьому інтерес до твору, а відчуває насо­лоду співтворчості з поетесою, любується Любиною дотепною винахідливістю…

…Звичайно, Любов Бенедишин свідома стану творчого життя в Україні, тому й не стримується від сарказму, коли звертається до цієї теми:

Оздобить слава перлами корито,

Натре до блиску саморобний німб.

Усі спішать кудись несамовито,

Підкорюють зачовганий Олімп.

Тим часом поетеса котить свій оригіналь­ний камінь талановито, з величезними зусиллями Сізіфового приречення. Зрозу­міло, сподівається належного поцінування, але комусь то в голові – в тому «несамови­тому поспіху». Тому народжуються і такі рядки:

А ти сиди в не-затишку своєму,

В тіні мовчання вже сама, як тінь…

І душу потрясай до сліз, до щему,

До крику, до осяянь, до прозрінь.

Та не турбуйтеся, пані Любо, пам’ятайте: в літературній творчості найосновніше – Слово, – якщо воно освячене щирою працею…

Важливо, що Ви зуміли в цьому гармидері подати свій талановито випрацюваний голос. Як пишете в одному з пазликів:

«Тихо говорила, голосно писала».

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.