ВЧЕНИЙ – САДІВНИК, СИМИРЕНКОЗНАВЕЦЬ

Серед видатних людей України – вчених, професорів, академіків біологічної і садівни­чої науки, які внесли неоціненний вклад в її розвиток і продовжують уже на пенсії – у літньому віці свою наукову, культурну і патрі­отичну діяльність є вчений-академік-симиренкознавець Петро Васильович Вольвач.

Шановних читачів газети «Голос з-над Бугу» хотів познайомити з цією надзвичай­ною цікавою людиною, неординарною осо­бистістю, що справив на мене незабутнє враження упродовж усього часу, відколи знайомий з Петром Васильовичем, а це 12 років.

Уродженець славного козацького краю – Запорізької області – народився 15 грудня 1938 р. в селі Вольвачівка Тасмацького р-ну в селянській родині. У 1956 р. закінчив Ново­прокопівську середню школу, а в 1958 р. – Запорізьке училище механізації сільського господарства. Свою трудову діяльність роз­почав після закінчення училища механізації – молодий Петро пішов працювати тракто­ристом і комбайнером у рідному селі. Набу­тий необхідний трудовий досвід, а також любов до науки і садівництва, допомогли в 1958 р. вступити до Кримського сільськогос­подарського інституту на факуль­тет плодо­овочівництва і виноградарства, який закінчив з відзнакою в 1963 р. Вчена рада інституту скерувала молодого тала­новитого студен­та на роботу до Кримської помологічної станції Всесоюзного інституту рослинництва (м. Бахчисарай, Севасто­поль). З 1963 по 1973 роки пройшов шлях від молодшого на­укового співробітника до заступника дирек­тора з наукової роботи.

У 1965-1968 рр. Петро Васильович навча­ється в аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва (ВІРу) ім. академіка М. І. Вавилова) м. Ленінград. У 1968 р. захистив там же дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата біоло­гічних наук. Працював пан Вольвач також і в Українському інституті зрошувального садівництва (м. Мелітополь), у Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернад­ського, в Південному науковому центрі агроекології (м. Саки, Крим).

У 1998 р. ВАУ України видала диплом доктора філософії в галузі філології молодо­му вченому Вольвачу. В 1999 р. обраний дійсним членом (академіком) Української академії екологічних наук. Упродовж 1974-1999 рр. працював у різних науково-дос­лідних установах Криму і України.

Величезною заслугою академіка Вольвача є те, що він повернув із забуття імена і праці двох садівничих геніїв України – Левка Пла­тоновича і Володимира Левковича Симиренків.

Навчаючись і працюючи в інституті ім. М. І. Вавілова, Петро Васильович здійснив інерологічну оцінку світового генофонду плодових культур.

Працював в Українському інституті зрошу­вального садівництва (м. Мелітополь). Тут П. В. Вольвач розпочав вивчення несфаль­сифікованої історії Таврійського садівництва, повернув у вітчизняну садівничу науку ім’я лікаря Андрія Корвацького, а також славетну мелітопольську черешню.

Науковець плідно працював над створен­ням у Криму першого у нашій країні промис­лового саду на крапельному зрошенні на 400 га.

Завжди був активним і самовідданим у громадському житті. У 1992 р. ініціював створення у Криму першої та єдиної укра­їномовної газети «Кримська світлиця».

Академік П. Вольвач – автор понад 300 наукових робіт, у тому числі кілька моногра­фій. Провідний симиренкознавець України.

За ініціативою вченого в 1996 р. підготов­лено і видано працю Л. П. Симиренка «Міс­цеві стародавні сорти плодових культур Кри­му», а в 2002 р. перевидано фундаментальну наукову працю Л. П. Сими­ренка «Крим­ське промислове плодівництво» (1 і 2 томи).

Я, працюючи вчителем Забузької серед­ньої школи і готуючи семінар з трудового навчання, у Сокалі в районній бібліотеці знайшов першу монографію Зай­ця і Вольвача про Л. П. Симиренка. Написа­на вона була ще за радянської влади, цікаво і доступно. Уже за незалежної України в 2002 р. дружина знаходить у санаторній шко­лі-інтернаті другу і третю книгу-моногра­фію про славетного Л. П. Симиренка. Знахо­джу в цих книжках адресу в м. Сімферополі шановного Петра Васильовича і пишу йому першого листа. Я був приємно здивований, бо рівно за тиждень отримав відповідь від науковця і запрошення зустрітись у Львові, бо пан Вольвач приїжджав до наукового товариства ім. Шевченка на нараду. Зустрів Петра Васильовича на головному залізнич­но­му вокзалі і наша перша зустріч продовжи­лася в Науковому товаристві ім. Т. Г. Шев­ченка. Під час цієї пам’ятної зустрічі із славним академіком і отримав три нові книги про Л. П. Симиренка, а четверту з дарчим написом – про Симиренка і Крим, Петро Васильович мені подарував. Я дуже вдячний йому за цю зустріч, за книги і розмови про садівництво. Це завдяки йому – академіку-симиренкознавцю я став також цікавитись спадщиною, як науковою, так і садівничою Симиренка. Став пропагувати симиренків­ську садівничу науку в нашій районній газеті «Голос з-над Бугу». Надру­кував статті про життя і наукову діяльність батька Л. П. Си­миренка і його видатного си­на – вченого-помолога і садівника зі світовим ім’ям Воло­димира Левковича Симиренка.

Петро Васильович працював у Всеукра­їнському інформаційно-культурному центрі м. Сімферополь. Брав активну участь у громадському житті, висувався кандидатом у народні депутати України та АР Крим. З 1992 р. очолював Всеукраїнське товариство вчених, Кримське республіканське відділен­ня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

У чому секрет і причини успіху наукової роботи і громадської діяльності Петра Васи­льовича? «Пов’язуємо це з великим анало­гічним розумом, здатністю до глибокого аналізу подій і матеріалів, уміння узагальню­вати і робити висновки. Відмінна природна пам’ять, виняткова працездатність, любов до праці, до людей, до історії та країни», – так про нього розповідають його друзі, коле­ги та однокурсники. А ще пригаду­ють, що за весь час навчання в інституті він не лягав спати раніше першої години ночі, весь час працював не тільки над підручни­ками, але й над усіма першоджерелами, які тільки вдалося йому роздобути.

В 2009 р. Петро Васильович з колегою і побратимом Миколою Петровичем Коваль­чуком їздили в Росію в Курську область в містечко Обоянь і встановили меморіальну дошку на братській могилі, в якій був похо­ваний розстріляний в вересні 1938 р. Воло­димир Симиренко. А також привезли звідти землі, яка збері­гається в капсулі в музеї ро­дини Симиренків.

Вчений є почесним садівником Мліївсько­го науково-дослідного інституту садівництва і помології ім. Л. П. Симиренка, лауреатом однойменної премії.

Після окупації Криму російськими війська­ми і встановлення путінського режиму на території Кримського півострова, пан Воль­вач змушений був залишити м. Сімферо­поль, рідну домівку-квартиру, рідний сад, посаджений на кримській землі, все своє нажите за роки життя в Криму майно, і з одним дипломатом-чемоданом емігрував на материкову Україну. І хоча ще за існуван­ня СРСР і за незалежної Укра­їни стояв на квартирному обліку в м. Київ і, як переміще­на особа і переселенець пови­нен був отри­мати житло чи квартиру у сто­лиці, проте її не отримав, а переїхав жити ближче до ро­дичів дружини у м. Ірпінь, де його родині і сім’ї була виділена двокімнатна квартира. От і зараз там проживає і працює, хоча офіційно Петро Васильович – пенсіо­нер, 15 грудня йому сповниться 82 роки.

Але й зараз Петро Васильович не поли­шає активно працювати – готує нові книги, продовжує займатися справами, пов’язани­ми з родиною Симиренків, зокрема, споруд­женням пам’ятників у тих місцях, де жили їх представники, створенням на базі їх са­диби Національного історико-культурного заповідника «Родина Симиренків». Вагому роботу здійснює задля повернення в україн­ську історію, науку і культуру ще одного чле­на цієї родини – професора Володимира Симиренка, заарештованого в 1933 р. і за­судженого до смертної кари (яку замінили 10-річним перебуванням у трудовій колонії).

А ще Петро Васильович працює над трьо­ма моно­графіями про видатного мецената Василя Симиренка і про садівничого Воло­димира Симиренка, і про сорт яблук «Ренет П. Си­миренка».

Останнім часом вчений публі­кував деякі матеріали у журналі «Овочі і фрукти» про життя і діяльність репресова­ного сталін­ським режимом і реабілітованого професора Володимира Симиренка.

Дуже радий, що доля і Бог звели мене з Петром Васильовичем Вольва­чем, що побував на малій батьківщині Симиренків – у с. Млієві і на Платоновому хуторі, відві­дав родинний музей Симиренків і їх родинну церкву, побував на відкритті меморіальної дошки, присвяченої Володи­миру Симиренку.

Минуть роки. Але Ваш вклад, Петре Васи­льовичу, і ваших побратимів буде гідно оці­нений прийдешніми поколіннями, насампе­ред, в Україні і за її межами. Бо всі ті добрі слова і книги, справи, які Ви сказали, надру­кували, зберегли для української садівничої науки, культури про Симиренків, Яхненків, Хрополів та інших видатних людей україн­ської нації, належать не тільки нашій Україні, але й становлять цінність для світової садів­ничої і біологічної науки.

Зеновій КУЛАК,
м. Сокаль – с. Тудорковичі.