Так уже століття вітаються господарі на Святвечір за родинним столом. Для мене Різдво – особливе свято, яке занурює в атмосферу добра, нагадує про дитинство: тихо потріскує вогонь в п’єцу, смачно пахне грибна юшка, хочеться скуштувати пампухи, звабливо лискають у макітрі вареники з картоплею, грибами, капустою… Пахне тертий мак, узвар зі сушених вишень, сливок та яблук… Я народилася в селі Завидче Лопатинського району (Радехівського, нині вже Червоноградського) в родині Миколи та Анни Іващуків. Нас було четверо: два сини та дві доньки. Тато був головою сільської ради, потім пішов з цієї посади, бо не захотів вступати в партію. Адже його батько дякував у церкві, у селі збудував дзвіницю. Мама працювала в колгоспі та була доброю господинею. Згадуючи своє дитинство, думаю як мама, маючи господарку, 50 соток городу, і нас четверо дітей, встигала все роботи. А ще віночки плела, вишивала, в’язала, шила, писанки писала, виготовляла вироби з соломи… і випікала смачні короваї на весілля. Тато виправляв шкіру та шив взуття. Пам’ятаю, як мамі пошив босоніжки з вишитими ремінцями. Мало яка господиня у селі мала такі.
Нині з теплотою згадую, як ми відзначали Різдвяні свята, які розпочиналися з Святвечора. До свят готувалися з середини грудня: білили в хаті, прали вишиті рушники, обруси, фіранки. Ближче до свят різали порося, робили ковбаси. В печі запікали шинку в тісті, яку підвішували в коморі й різали по кусочку. Пекли хліб та пампушки.
За декілька днів до Святвечора тато з братами їхали до лісу по ялинку. Хати тоді були дерев’яними, тож підвісили зелену красуню до балки. Ми з мамою мали подбати про іграшки, які виготовляли власноруч. Це були ланцюжки та ліхтарики з паперу, кошечки з коробки сірників, малювали ангеликів. Чіпляли також й горішки та яблука. Мама виготовляла «павука» з житньої соломи. Вона розповідала, що звичай прикрашати хату «павуками» пов’язаний з легендою, за якою Свята родина врятувалася під деревом від переслідувачів Ірода, а павуки швиденько сплели павутину, і закрили їх гіллям. Ще разом з мамою ми напікали різних тістечок. Ці форми маю й досі.
На Святий вечір готували 12 пісних страв – за кількістю апостолів. Мама ставала вдосвіта аби їх приготувати. Насамперед, на маленькому вогні ставила варити кутю. Кашу не помішувала аби не вилягло збіжжя в полі. Її варили зі зерна, яке товкли в ступі та попередньо замочували. Ця робота припадала мені. До холодної каші додавали мед та горіхи. Разом з мамою ліпили вареники, робили голубці, пекли рибу, варили узвар, пісний борщ, капусту з горохом, з грибами, запрашку з грибів, а також нарізали салат «мішанину», в який входили: буряк, огірок, квасоля, картопля, оселедець, заправлений олією.
Кожна страва щось символізувала: кутя – тіло Христа, узвар – людське життя, борщ – кров Вифлеємських дітей, яких знищив Ірод; вареники – достаток, казали: «живе добре, як вареник у маслі»; голубці – символ Божої любові й святого духа; пампушки – символ святих на небі. Це мала знати кожна дівчина та господиня.
В цей час тато приносив у хату сіно та солому. На стіл під обрус клали сіно, яке називали «баба» та зубець часнику, а під стіл – солому. Це був «дідо». Коли його вносили, то діти квоктали, щоб влітку було багато квочок та неслися кури. Згодом вносили сніп з колосся дідуха, якого ставили в кутку. Головний атрибут свята плели з першого снопа врожаю. У баночку чи склянку набирали зерна та ставили свічку, яка мала горіти, поки родина вечеряла. Цілий день постили і щойно на небосхилі з’являлася перша зірка, всією родиною сідали за святковий стіл. На свято одягали вишиванки. Усі домочадці мали бути вдома. Якщо ж хтось пішов, то говорили, що буде весь рік волочився. Проте якщо зненацька хтось нагодився у гості, його запрошували до столу. Вірили, що нежданий гість принесе в дім добробут і щастя.
Починали вечерю з молитви «Отче наш», а потім тато набирав ложку куті і кидав до стелі. Скільки зерен прилипне, стільки буде у колоску зернин і стільки буде бджіл. До речі, вважалось, що розпочинати жнива потрібно в день тижня, на яке випало Різдво. Якщо хтось чхнув за столом, тато казав: «будеш щасливим і здоровим весь рік». Після завершення трапези тарілки та виделки не прибирали. Казали, що треба залишити для частування померлих родичів, які в цю ніч спускаються, щоб відзначити цю дату разом з нами. А ми всі після вечері колядували. В цю ніч казали батьки, що худоба говорить з Богом, тому старалися її добре нагодувати.
На Радехівщині невістка мала спершу повечеряти у родині чоловіка, де жила, а потім разом з чоловіком йти до батьків.
У Святвечір закінчувався піст. На Різдво готувався святковий обід, на якому були уже різні м’ясні страви. Пили й домашнє вино та вишняк, який мама готувала за особливим рецептом: засипала вишні цукром. Вистоювали шість тижнів. Згодом цей сік зливали, а вишню знову заливали горілкою.
Різдвяні свята тривали три дні, потім 13 січня відзначали щедрий або Багатий вечір, 14 – Старий Новий Рік, а 19 – Водохреща (19 січня). Перед цим була друга вечеря, яку називали голодною кутею. 20 січня – Івана Предтечі, який мав «забрати всі свята на плечі», а ще говорили: «Хто не робить – того в плечі».
Від Різдва до Йорданських свят діти ходили колядувати, а дорослі від хати до хати з вертепним дійством, яке нагадувало всім про народження Ісуса Христа – нашого Спасителя. То тут, то там було чути: «Пане господарю, дозвольте заколядувати?!» або ж «Христос ся рождає» – «Славімо Його»… Добрі побажання щастя, здоров’я, добробуту, висловлені саме в цей день, мали обов’язково здійснитися. Тож усі охоче приймали колядників в хату та ще й мусили «заплатити»: дати ковбасу або пряники.
Думками повертаюся в дитинство. Хоч ми не мали стільки всього як зараз, жили бідніше. Але було весело. Ми чекали Різдвяних свят, хотіли йти колядувати. А зараз все є, ніхто нікому не боронить, а колядувати ходять одиниці. Мало цінується родина, а вона те коріння, звідки кожен має черпати силу та натхнення.
Святвечір символізує єдність родини й майбутнє її благополуччя. Тож нехай на Різдвяні свята прийде мир у ваші домівки, нехай радість наповнить душі, а любов – серця, нехай надія, віра і оптимізм зроблять кожен ваш вчинок обдуманим і мудрим, а кожен крок – впевненим і сміливим. Бажаю усім здоров’я міцного, гарного настрою і веселого свята в колі рідних!
Надія МЕЛЬНИК,
жителька м. Сокаль.
