А НАМ ЦЬОГОРІЧ ВЖЕ ВІСІМДЕСЯТ…
63 роки минуло відтоді, коли ми, юні й щасливі випускники 1958 року, кружляли під час останнього шкільного вальсу на подвір’ї Сокальської школи №1. Нас було шістдесят шість випускників у двох класах, перед якими відкривало обійми доросле життя. Ніхто й тоді не думав, що воно буде таким тернистим та різнобарвним. Разом зі мною закінчили школу Марія Бабська (Нестерук), Лідія Костюк (Трошина), Богдан Бойчук, Галина Кудрик (Дзядик), Надія Войтович (Боярська), Марта Лагода (Крижик), Володимир Капуста, Євген Мартинюк, Надія Коханчук (Матвійчук), Світлана Морокішко (Ружицька), Ема Ковтун (Самида), Катерина Тарасюк (Шутовська), Степан Рупа, Нестор Харчук, Тетяна Золотоверхова (Редя), Зінаїда Войтович (Чураба) та багато інших… На цій світлині, яка пожовкла за часом, вже й не можна прочитати всіх прізвищ…
Я не можу назвати їх по батькові, бо вони завжди для мене Марії, Ліди, Наді, Володі, Каті… Деяких з них не бачив вже десь з піввіку і не знаю, чи міг би пізнати. У когось життя склалося більш-менш щасливо, а у кого як у бурхливому морі – то цунамі, то тиха гавань. Проте переконаний, що однією з таких гаваней для кожного з нас є школа. Минають роки, і хоч нам усім по вісімдесят, проте ніхто не забував прекрасний час шкільних років. Пам’ять кличе нас до шкільного порогу, у класи, де вчилися, на стежки, якими ходили. З роками все частіше виринають у пам’яті то ті, то інші спогади з шкільного життя: як за руку з батьками із великим букетом гладіолусів чи айстр, несміло переступили поріг школи, як пахло у класі фарбою, за якою партою і з ким сидів, перші свої підручники та оцінки у щоденнику. Виявляється, ми все пам’ятаємо – і першу вчительку, і перше кохання, і пісню на випускному. А ще різні вигадки, пустощі, які робили наше шкільне життя цікавим і різноманітним. І звичайно вчителів, у яких були свої методи, але було одне загальне правило – виховати нас справжніми людьми і дати глибокі знання… І напутнє слово нашої дорогої вчительки класного керівника 10-А класу Варвари Митрофанівни Корж: «Зустрічайтесь якомога частіше! Не чекайте ювілейних дат – адже дехто може їх і не дочекатися. Зустрічайтеся кожного року, спілкуйтеся і хай усім вам щастить!»
Лише зараз, з висоти своїх років, переконуюся у мудрості її слів, бо з шістдесяти шести випускників нас лишилось, мабуть, лише третина, якщо не менше. Тож наші зустрічі є водночас і радісні, і сумні, бо, на жаль, з нашими вчителями та багатьма шкільними друзями можемо зустрітися лише у юності, повернувшись спогадами у минуле. Та я переконаний, що усі ми ніколи не забували про рідну школу, друзів, приїжджали на ці зустрічі завжди, всі, хто міг. Саме шкільні спогади надихнули мене на написання віршів, які я присвячую своїм вчителям та друзям юності. Відгукніться, дорогі мої однокласники!
НЕ ДИВИСЬ
Не дивись за обрій.
Ще далеко
Забуття невизбиране поле.
Хай тобі сьогодні буде легко,
Сонячно і світло, як ніколи…
Не кажи надіям, що вже пізно
І переч щасливим сміхом тузі.
Хай тобі сьогодні буде тісно,
Затишно і тепло в колі друзів.
Вдачу запальну і віру в чудо
Не спіши на спокій обміняти,
Хай тобі сьогодні просто буде
Цілий світ любов’ю обійняти,
Не сумуй же, стурбована мить,
Стільки всього ще встигнути
маєш.
Гей, літа! Ви зупиніться…
Летіть…
Ти ж бо мрієш, радієш,
плекаєш.
А он там десь, он там
незабутки цвітуть…
НАШ ВИПУСК 1958 р.
Пломеніють півонії жаром
І хвилюється неба вуаль,
І останній дзвінок незабаром
Неприховану зронить печать.
Повернути б стежини й дороги
І крізь весни пройтися назад,
Де в мелодії вальсу шкільного
Білих бантів кружля снігопад.
Хор вітань у травневому квіті,
Хвиля радості й смутку печаль,
І дівчата, мов зорі вишневі,
І довіра в юначих очах.
Все для нас вже в минулому
часі,
Лише пам’ять забринить,
мов струна,
Тридцять дев’ять за списком
у класі,
Мить розлуки бентежно сумна.
Відлетіли, щоб знову
зустрітись
Школи рідної дочки й сини,
Залишивши у пам’яті квіти
І туман яблуневий весни…
Вісімдесят літ новин і провин,
Стріч і спогадів ніжне відлуння.
Не звикай же до власних
сивин, –
Бо ж довкола – красиві і юні…
Зводь рахунки і зводь береги,
Будь же ти тут і сміхом й
парнасом,
Час тебе обганяє. Лети
Твоя пісне. І будь поза часом…
- S. Парнас – світ поезії, її святилище.
Євген МАРТИНЮК,
випускник 1958 року Сокальської середньої школи №1.
