Шкільний процес не стоїть на місці, іде в ногу з часом, рухається вперед, впроваджує нові форми навчання, виховує нове покоління з європейським поглядом на світ. Це все завдяки таким хорошим учням, їхнім батькам, вчителям, які працюють і не втомлюються рухатися вперед. Назустріч новій українській школі, назустріч новому українському суспільству.
Цього разу група учнів школи №3 під керівництвом та опікою вчителів німецької та англійської мови Марії Гурської та Наталії Фенчин взяли участь у міжнародному проекті з обміну учнями «Перехрестя доріг», який відбувся у місті Жешув (Польща).
Міжнародний тристоронній обмін учнями триває з 2011 року. Один раз на рік учні мають можливість зустрітися в Україні, Польщі чи Німеччині.
Восени, 2017 року група учнів з Німеччини та Польщі побували у нас у школі в рамках такої програми. Було відзначено нашими гостями високу організацію та проведення обміну учнями. І за словами колишнього вчителя німецької мови та історії з гімназії імені Коперника у місті Нідеркассель п. ГансаЮргена Болліга: «Це був український тріумф!»
І ось зранку дев’ять учнів СШ №3 та двоє вчителів вирушили автобусом до Жешува, а вже пополудні ми прибули на місце.
Наступного дня до нас долучилися учні з м. Нідеркассель (Німеччина). Кожного разу в обміні беруть участь інші, нові учні. А таке враження, що вони давно знають один одного. Починаючи від «Hallo! Wie ist dein Name?», і до розповідей про себе, про сім’ю, про країну. І саме тут зникає мовний бар’єр. Тому що кожен говорить за себе, тут немає «ми», є тільки «я». Спочатку бачимо переживання у очах усіх учнів, але вже після першого знайомства вони стають друзями, посміхаються один до одного і говорять німецькою, англійською, польською, українською. І вже з першого дня всі стають друзями.
Програма перебування була цікава та насичена. Найперше нам показали школу. А вона не звичайна, це – приватна католицька школа імені Івана Павла ІІ. Сама будівля дуже гарна, а класи і коридори дуже добре оснащені та доглянуті. У цій школі всі вітаються «Cлава Богу!», тут обов’язковою є шкільна форма. Директор школи – монахиня, сестра Анна Телюс привітала нас у актовій залі школи і кожному учневі вручила маленький сувенір на згадку про обмін учнями та зустріч у Жешуві.
Наступним пунктом програми був музей сім’ї Ульмо. Це була собі звичайна польська сім’я, у якій було шість дітей. Батьки всіляко старалися допомогти євреям у часи Другої світової війни. Вони переховували у своєму будинку на горищі 16 євреїв. Але згодом нацисти про це довідалися і розстріляли усю сім’ю та тих, що у них переховувались. Сумно, страшно, трагічно. Історія…
А ввечері всі учні зустрілися у спортивному залі школі. Він вразив нас усіх своїм виглядом та оснащенням. Тут вже і побавились, і позмагались досхочу. Чого тільки вони не робили! Скакали, бігали, грали в ігри тощо.
На другий день завданням для усіх учнів була вікторина про місто Жешув.
Невід’ємним пунктом програми завжди є поїздка до Кракова. Так було і цього разу. Автобусом добралися за дві години. На нас чекав екскурсовод (українською!) і відразу подалися вулицями цього чудового міста, слухаючи цікаві розповіді з вуст гіда, яка родом з Вінниці, але вже 30 років живе в Польщі. Ми побували всюди: на ринку, у багатьох костелах міста, подивувалися грою трубача з вежі Мар’яцького костелу, відвідали Вавель, Ягелонський університет, милувалися красою Вісли, води якої доповнює і наш Західний Буг! «Купалися» в атмосфері європейського міста і зовсім не відчували себе чужими. Але навпаки, нам здавалося, що ми вдома, бо довкола нас панувала тепла, мила та гостинна атмосфера. Все якось понашому, послов’янськи.
У Кракові ми ночували в гостелі, а зранку, після сніданку, поїхали у місто Вадовіце, що за годину їзди від Кракова, до музею Папи Римського Івана Павла ІІ. Він тут народився, звідси почався його шлях: спочатку до Кракова, а далі був Рим, Ватикан…
Такі зустрічі з обміну учнями заплановані завжди на тиждень. Але час так скоро проходить, що ми не встигли оглянутись, як пора їхати додому. Називається, тільки привикли до спілкування з іноземцями, а тут потрібно повертатись на Батьківщину. У сім’ях, де проживали наші учні, було тепло подомашньому. А це, значить, наша зустріч нам вдалася, ми розуміємося дуже добре з ними, можливо навіть краще, як деякі політики. Ми говоримо: «Do widzenia, auf Wiedersehen, до побачення!». Але не надовго. Бо вже у жовтні цього року знову зустрічаємося у Нідеркасселі, у Німеччині.
Марія ГУРСЬКА, керівник проекту обміну учнями, вчитель німецької мови школи №3 м. Сокаль.
