ДВА ЯБЛУКА
або Ніколи не потрібно поспішати із висновками
Маленька дівчинка принесла знадвору два яблука. Мабуть, її хтось пригостив.
– Матусю, поглянь, які гарні яблука!
-Дійсно, гарні. Пригостиш мене? – запитала мама. Дівчинка поглянула на яблука. А потім відкусила від одного з них. На секунду замислилась і… надкусила інше. Мама здивувалась. І подумала:
– Яка жадібна дівчинка у мене росте. Обидва яблука почала їсти, а мені так жодного і не запропонувала.
Але, на її подив, дівчинка простягнула мамі одне яблуко зі словами:
– Матусю! Візьми це яблуко! Воно – солодше!
ПРО ДРУЖБУ
Жили поряд два сусіди. Настала зима, випав сніг. Перший сусід вранці вийшов з лопатою розгрібати сніг перед будинком. Поки розчищав доріжку, подивився, як там справи у сусіда. А у сусіда – вже втоптана доріжка. Наступного ранку знову випав сніг. Перший сусід встав на півгодини раніше, взявся за роботу, дивиться – а у сусіда вже доріжка прокладена. На третій день знову сніг випав. Ще раніше вийшов чоловік наводити порядок… Дивиться, а у сусіда доріжка вже прокладена. Як це так? Коли він встигає? Того ж дня зустрілися сусіди на вулиці:
– Послухай, сусіде, а коли ти встигаєш доріжку до будинку торувати?
Другий сусід здивувався спочатку, а потім засміявся:
– Так я доріжки не топчу – це до мене друзі ходять!
ПОКАРАННЯ
Одного разу в сільській школі хлопчик вдарив дівчинку. Вдарив так боляче, що вона заплакала – і одразу поскаржилася татові. Тато був вчителем у цьому класі. Хлопчик втиснувся в стінку в очікуванні покарання. Як вчинити вчителю, щоб виховати і дівчинку, і хлопчика? Він посадив дівчинку на коліна, щось прошепотів їй. Дівчинка встала і простягнула хлопчику, який її образив, долоні, а на долонях були цукерки. Довго хлопчик дивився на цукерки, на дівчинку і на вчителя. Але так і не взяв цукерки – відвернувся і заплакав.
ПЕЛЮСТКА ТРОЯНДИ
Планувалось прийняття великого композитора Людві-га ван Бетховена в дійсні члени Академії мистецтв у Парижі. Голова зборів оголосив:
– Ми зібрались сьогодні для того, щоб прийняти у члени нашої академії великого Бетховена.
І тут же додав, що, на жаль, жодної вакантної посади в академії немає. У залі запанувала тиша.
– Але… – продовжував голова… та налив з карафи, що стояла на столі, повну склянку води так, що жодної краплі додати не можна було. Потім відірвав з троянди одну пелюстку та обережно опустив її у склянку.
Пелюстка не переповнила її, і вода не пролилася. Тоді голова, не сказав більше ні слова, подивившись на зібрання. У відповідь стався вибух оплесків. На цьому і закінчилось засідання, одноголосно обравши Бетховена дійсним членом Академії мистецтв.
