Усі ми – жителі Прибужжя – древньої, насиченої буремними подіями, красивої, багатої, багатогранної землі. Тому кому, як не нам, відновлювати і поглиблювати історичні знання про рідний край, про події і об’єкти, які в різні часи належали до різних держав, які, немов хвилі, накочувались на цей край, стираючи попереднє і започатковуючи нове, яке, в свою чергу докорінно мінялося і перевтілювалося в щось інше з новими і новими змінами.
11 серпня – День Західного Бугу, який був започаткований 2019 року і вперше відзначався у м. Золочів. І ця традиція має не тільки право на життя, але й зобов’язана розвиватися, тому ми вирішили її підтримати і відзначити на нашій частці річки сплавом на байдарках. І не просто сплавом від пункту А до пункту Б, а саме історично-краєзнавчим сплавом з с. Старгород до с. Пісочне (біля 22 км).
Старгород – унікальне поселення, яке зберігає дуже цікавий пласт досліджених і не досліджених історичних подій. Не дивлячись на повне руйнування і занепад після останніх війн, тут все ж таки збереглися ряд цікавих об’єктів, або місць, на яких вони розташовувалися. Більшою мірою, в даний часовий період, інформацію про них зберігають, доносять і досліджують місцеві ентузіасти, і нам поталанило поспілкуватися з невтомним аматором-дослідником Володимиром Опульським, який провів невеличкий, але змістовний огляд основних історичних пам’яток, частину з яких ми і відвідали на початку сплаву в Старгороді. Також величезна подяка за надані друковані матеріали – буклети, які отримав кожен учасник сплаву і міг ознайомитись з цікавою інформацією.
Далі на нас чекала смачна юшка на території бувшого маєтку часів Речі Посполитої, який, хоч і занепав в пізніші часи, але там все ж таки в часи Австро-Угорщини і до новітньої доби, існував ряд інших об’єктів, таких як, наприклад, невеликий спиртозавод, пристань, яким не судилося зберегтися. Ми насолоджувалися казковою красою річкових пейзажів, натрапили на залишки мурованої маленької пристані (по нашим спостереженням), на залишки мостів, про які, мабуть, важко знайти ширшу і докладнішу інформацію.
По шляху відвідали ще одну, без сумніву, відому перлину регіону – литовезьке городище, яке чудово, в порівнянні з Старгородським, збереглося, доглядається місцевою громадою і з якого відкривається захоплюючий краєвид на заплаву Західного Бугу, видно Зимненський монастир, з чого, теоретично, можна припустити про існування візуального зв’язку, в певний період, з фортифікаційними спорудами на Зимненському городищі для попередження, наприклад, про неприятельські дії, або з іншою комунікаційною метою.
Далі численні мандри з казковими пейзажами. Гроза, яка лякала своїм наближенням, але ми відбулися маленькою короткочасною зливою, після якої настав казковий, благодатний штиль, в якому купалося сідаюче сонечко, яке розчервонілося від денної роботи. І фініш біля малесенького, але мальовничого оз. Помильниця в селі Пісочне, де просто чудові, неймовірні пейзажі, з якими не хотілося прощатися.
Наша річка – це дар, це історія, це спілкування, це спорт і здоровий спосіб життя, це рекреація, це творчість, і цілий букет інших активностей, які додають у наше життя фарб. Безумовно, це далеко не всі цікавості, якими порадувала нас подорож, але – на меті їх продовження з поглибленням знань про рідний Західний Буг, боротьбою за його чистоту – бо не бракує ідей і натхнення для їх втілення!
Михайло СИДОРОВ
