Нещодавно село відзначило свій 565й рік народження, а на Різдво Пресвятої Богородиці відсвяткували 80річчя з часу побудови храму. Жителі села дбають про святиню, підтримують її в належному стані, в якій уже майже тридцять років відправляють св. Літургії та релігійні обряди. На престольний праздник у церкві зібралися жителі села, з’їхалися його вихідці та гості. Святкову Літургію, яку очолив о. Орест Рубель з с. Теляж, відслужили священики Роман Ткачик, Іван Макар, Володимир Августовський – настоятелі храмів сіл Хоробрів, Савчин, Стенятин. Отець Василь Городецький з с. Варяжа привітав тудорківчан з престольним празником.
Місцевий настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці о. Степан Ділай розповів історію церкви в Тудорковичах, письмова згадка про яку є ще в XVIXVII століттях.
Підтвердженням цього – архівні документи Варязького деканату, в яких йдеться, що в с. Тудорковичі в 1830 році налічувалося 689 грекокатоликів, священиком тоді був о. Іван Лучкевич, а дякував Григорій Матюк. З 1879ого служив на парафії о. Лев Ковшевич. У 1882 р. місцеві жителі побудували дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка була окрасою усього села. З 1909 року парафія налічувала 864 віруючих. Її очолював о. Роман Осмак. В 1915ому під час Першої світової війни церква згоріла. Святі Літургії правили в плебанії – це ліва сторона теперішньої школи. За Польщі віруючі люди не хотіли залишатися без храму, бо село без церкви, як сім’я без матері. І в середині тридцятих років минулого століття розпочали будівництво цегляної церкви. В 1937 році, завдяки праці та жертовності людей, в ній почалися Богослужіння. Старожили згадують, що тудорківчани навіть продавали морги поля і худобу, а зароблені гроші жертвували на її будівництво. Чимало допоміг виходець села, директор Сокальського «Українбанку» Володимир Кохан, та пан Євстахій Рильський. Селяни кіньми возили цеглу з Городиловицької цегельні. Найбільше її привіз Теодозій Кулак. В той час був касиром П. Кашуба, а з 19391946 роки священиком був о. Петро Гардибала, дякував П. Кравчук.
В 1946 р. відбулося примусове виселення українців з села. До 1951 року тут були лише поляки. У 1951ому посунули кордон і забузькі землі відійшли до УРСР, село почали заселяти переселенцями. Радянська влада заборонила відкривати церкву, зробивши з неї колгоспний склад. З 1953 року стали повертатися корінні мешканці. Релігія була під забороною, і влада утискала віруючих. В селі були знищені пам’ятні хрести і фігури Божої Матері місцевими комуністами. Все ж люди тягнулись до храму і ходили до церков у села Правда (нині Хоробрів) та Литовеж, що на Волині, святити паски, хрестити дітей, ховали померлих з священиком о. Петром Свистуном з с. Правда та з іншими.
Коли настала «горбачовська відлига» жителі села активно взялися за відродження церкви. У кінці 1987 року в селі утворилася ініціативна група, в яку увійшли Марія Равлінко, Володимир Киба, Михайло Звір, Теодозій Фелюшко. Вони проводили роз’яснювальні бесіди, складали план дій, і уже з початку 1988ого почали писати звернення з проханням відкрити в селі церкву, але дозволу на це влада не давала. Не діждавши дозволу, громада села почала діяти самостійно: біля церкви почали відправляти маївки, Богослужіння (о. Василь Шира), з кожної хати зібрали по 100 карбованців на покрівельну бляху, заготовляли будівельні матеріали, почався ремонт церкви. Влада всіляко залякувала активістів, проте процеси, які йшли на Заході країни по національному та духовному відродженні, дали свої результати. В кінці року громада отримала дозвіл на відкриття храму. Це відбулося в 1989 році. На урочистість прибули о. Василь Шира і о. Ярослав Збитковський. Настоятелем церкви став о. Василь Суслик, головою церковного комітету обрали Володимира Кибу, церковним хором керував Іван Робак. Біля церкви відновили стрілецьку могилу, на в’їздах в село поставили хрести, по вулиці Лісній – фігуру Божої Матері, та пам’ятний знакхрест – про скасування панщини в 1948 р. У 1990 році відбулася знаменна для села подія. З ініціативи правління колгоспу «Більшовик» поновому провели свято «Обжинок». Воно розпочалося з молебня до Пресвятої Богородиці та молитви за Україну. Опісля процесійно з хоругвами всі пішли до Будинку культури. Віче розпочалося освяченням українського прапора о. Іваном Банахом, а герої жнив, вперше підняли над селом синьожовтий прапор. У цьому році сталася ще одна подія, після більш як 40річної заборони, УГКЦ вийшла з підпілля. В нашій церкві у цей час настоятелем був Степан Фульмас, більшість жителів села відстоювала грекокатолицьку віру, яка тут була протягом кількох століть, але дехто мав іншу думку. Село конфесійно розділилося, виникали конфліктні ситуації.
У 1991 році Україна стала незалежною. Пароху села о. Оресту Рубелю вдалося зняти напруження в релігійному житті села і в громаді запанував спокій. Парафіяни продовжували дружно обновляти церкву. Найактивнішими у відродженні церкви, крім згаданих, були: Василь Мудрецький (голова ЦК), Марія Сантар (касир), Катерина Киба, Катерина Звір, Софія Блюй, Єлизавета Робак, Микола Саблаташ, Богдан Кашуба, Іван Юрчук, Ганна Шишка, Мирослав Воробій, Катерина Сидор, Февронія Кіх (керівник церковного хору), Богдан Руцький, Володимир Трембач, Ярослав Шелемей, Розалія Саблаташ, Марія Сидор, Євген Бобко, Ганна Кущишин та багато інших. Протягом тривалого часу настоятелями церкви в селі були о. Степан Бурко та о. Ігор Ковба.
Священик Степан Ділай, який є душпастиром жителів сіл Тудорковичі, Войславичі та Старгород з 2002 року, подякував за матеріальну допомогу церкві і закликав до взаємної любові, до співжиття у Бозі, до практикування християнських чеснот та цінностей.
Подяки заслужили всі жителі села, від малого до великого, які дбають, щоб біля церкви було прибрано, а всередині – затишно та красиво. Адже їхній храм – це окраса, оберіг, гордість. Чимало з них дають пожертви чи допомагають ремонтувати храм, вишивати рушники, хоругви, або ж своїми молитвами вимолюють у Господа ласки та благословення для села та громади. Нині багато роблять для церкви церковний комітет, сестриці та церковний хор, зокрема, Михайло Пахолок, Марія Равлінко, Марія Сантар, Євгенія Робак, Софія Воробій, Мирослава Семенчук, Стефанія Данилів, Ольга Леськів, Стефанія Опульська, Наталія Хома, Надія Руцька, Марія Демків, Леся Штокало, Тетяна Чегрій, Ольга Киба і багато інших, також місцева школа на чолі з директором Оксаною Швець та ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» (керівник Володимир Шмигельський).
Тудорковичани і сьогодні у церкві черпають надію, віру в майбутнє та любов до ближнього.
Галина ШЕПЕЛЮК,•вчитель Тудорковицької школи.
Фото автора.
