А СВІЧКА ПЛАКАЛА В СКОРБОТІ
Четверта субота листопада – день, що об’єднує українців через минуле. Промайнуло 90 років від тих жахливих подій, що своєю жорстокістю не знаходять прикладу в історії людства. Тоді було винищено понад сім мільйонів українського народу, які загинули в страшних муках голоду, через навмисно влаштований мор в Україні. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.
У День пам’яті жертв голодомору, від катедрального собору св. ап. Петра і Павла м. Сокаль процесійно (правда, малочисельно) всі пішли до приміщення колишньої катівні НКВД (вул. Шашкевича). Тут священники Ярослав Валюх та Володимир Жарських відслужили панахиду за невинно убієнними під час голодоморів. Тихою молитвою вшановано жертв голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років в Україні.
Звертаючись до присутніх, декан Сокальського деканату УГКЦ о. Ярослав Валюх сказав:
– Сьогодні ми, як і щороку, творимо пам’ять – пам’ять усіх невинно замордованих голодоморами. Тих, за кого не молилися у храмах. Тих, що не чули християнської молитви на своєму похороні. Й взагалі ми не знаємо навіть де їхні могили. Ми голосно говоримо про цей історичний геноцид українського народу, щоб сьогодні пам’ятати про це. Ми визнаєм це, пам’ятаєм і голосно кажемо на весь світ, щоби більше ніде таке жорстоке вбивство голодом мільйонів людей не повторилося.
Ми сьогодні переживаємо щось дуже схоже, як було у всі роки голодомору. Бо теж переживаємо свого роду геноцид – знищення українського народу.
Учора (п’ятниця, 25 листопада – авт.) у наших храмах читалось Євангеліє. І там були такі слова: “Не бійся ворога, який може забрати твоє тіло, бо більше нічого, окрім тіла, він в тебе забрати не може”. І ми вчора всією громадою наочно бачили, як ворог забрав тіло новопреставленого Воїна Бориса, що мали його похорон. Але більше цей ворог, окрім тіла, не може в нього забрати нічого. Але водночас цей ворог, Євангеліє продовжує, і каже такі слова: “Бійся ворога, який може забрати твою душу, і навічно кинути її у пекло. Бо це є найбільший ворог”.
Як забрати сьогодні душу в українського народу? Це розділити нас, це посварити один з одним. Це коли народ буде проти влади, а влада не буде з народом. Отоді ворог через гріх, який поселиться у народі, забере найцінніше, що має український народ – душу.
Ці пам’ятні події мають нас навчити, мають нас об’єднювати. Бо цю молитовну пам’ять, яку творимо, маємо ТВОРИТИ УСІЄЮ НАШОЮ ГРОМАДОЮ. І всі, хто можуть, мають бути присутні тут. Бо сьогодні ворог, який забирає тіло, не завдає такого болю, хоча це великі рани. Але найгірше, що той ворог забирає наші душі.
Ми вже не так боїмося щоб не було світла в нас, як найбільше нас болить, що є світло у нашого сусіда. І найбільше саме в цей спосіб ворог діє сьогодні, він каже кого звинуватити, що цього нема. І ми починаємо не об’єднюватися, не рятуватись, не думати що хтось сьогодні має більші муки.
Ми пригадуємо історичні моменти нашого народу, що відбувалися в часи голодоморів. І тоді український народ не нив. Ми сьогодні могли читати вірші про голодомор. Могли читати про те, як дитина спілкується з мамою в часи голоду, і там жодного нарікання. Там не шукають винного, там туляться один до одного і шукають спасіння у Бозі. Тому, творячи цю пам’ять, молімся за усіх невинно замордованих. Нехай Господь подасть їм вічний спокій і упокоїть їхні душі. А нам усім дарує мир і єдність нашому народу.
Заступник Сокальського міського голови Володимир Огінський наголосив:
– Голодомор – це геноцид українського народу. Як і те, що сьогодні відбувається в Україні у зв’язку з російською агресією. Це не перший шрам північного сусіда на нашому народові. Але він не забере українського духу. Щороку тут молимося за убієнних голодом. І не могли знати, що через рік буде черговий геноцид над українським народом. Але вже не голодом, а холодом. Проте скорити український народ ворогу не вдасться. Ми поборемо його. Збройні сили України відстоять нашу незалежність. Слава нашим Героям! Вічна пам’ять жертвам голодоморів і тим, хто віддав своє життя за нашу свободу у боротьбі проти російського агресора.
Присутні запалили свічки у пам’ять жертв голодоморів, поставили їх до меморіальної дошки. Вшанували пам’ять заморених голодом хвилиною мовчання. А ввечері сокальчани встановили на підвіконнях своїх домівок запалені свічки.
Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Прости, народе Божий! Царство небесне Вам, Душі убієнні! (Молитва за убієнних голодом)
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод: «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна. Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас!
Василь СОРОЧУК.
Фото автора.
