ЄДНАЙМОСЯ В МОЛИТВІ ТА ДОПОМОЗІ ЗСУ 

Повномасштабне вторгнення росії в Україну перекреслило життя українців на «до» і «після». Воно для усіх нас стало екзаменом на патріотизм, любов до України, ближнього, віру в Бога… А як змінилося релігійне життя та життя парафій в нашому регіоні? Яким має бути служіння у час війни, що робити християнину, коли йде війна, яким має бути піст під час обставин, що склалися? Про це та інше наша розмова з деканами УГКЦ: Сокальського деканату – о. Андрієм ДУТЧАКОМ, Тартаківського – о. Ігорем ЛЕМИКОМ, Белзького – о. Олексієм ЯВОРСЬКИМ. 

– Якою ви бачити місію свя­щенників під час воєнного стану?

 о. Андрій Дутчак: «Священник є той, який має дарувати надію. Надію, яка охоплює всестороннє життя людини, включаючи духовні, побутові й фізичні властивості. Об­ставини завжди ставлять виклики: як вчинити, що сказати, як віднести себе стосовно до іншої людини? Подібно і час війни також ставить перед людиною відповідні викли­ки. Особливо, коли вона пережи­ває несправедливу агресію ворога, яка зароджує ненависть, злобу та помсту. В цих обставинах місія свя­щенника зберегти в людині христи­янські цінності, які не передбачають злоби, ненависті й помсти, звертаючи зір на розп’ятого Хрес­та, який просив у отця прощення для своїх мучителів».

о. Ігор Лемик: «Місія священни­ка в часі воєнного стану бути поруч: поруч з нашими воїнами-захисни­ками, підтримуючи їх на місці, як це роблять капелани; поруч із ро­динами військових, котрі потребу­ють моральної підтримки; а також поруч з повіреними їм парафіяна­ми, з якими мають як молитись, так і підтримувати всіма способами наших славних захисників і захис­ниць».

о. Олексій Яворський: «Свя­щенник повинен залишатися непо­рушним у служінні Богові та людям. Проповідувати живого Христа в Євхаристії та поміж нас. Не паніку­вати, а дарувати Христовий мир, примирення зі собою».

– Як вплинула війна на життя парафій?

о. Ігор Лемик: «Думаю, що від початку війни, люди стали більш релігійними, про що свідчать різно­го роду опитування. Попри те, що багато жителів виїхало за кордон, у парафіяльних храмах, прихожан не зменшилось. Незважаючи на той страх війни, який на початку ніби паралізував вірних, люди огов­тавшись, активізувалися: почала, все більш інтенсивніше, підноси­тись молитва за військо, народ, мир та перемогу. Робляться різного роду збірки для підтримки ЗСУ; підтримуються людей, які є виму­шено переселені. Війна змусила кожного з нас сповняти свої христи­янські обов’язки не на словах, а на ділі. Практично немає таких па­рафій, які б з легковажністю стави­лись до теперішньої ситуації, що склалася».

о. Андрій Дутчак: «Війна – це не лише смерть, а й страх і триво­га. Відчуваючи ці відчуття, людина шукає безпечного місця, що спо­нукає до міграції. Потрібно розумі­ти, що парафія не лише структу­ра, а й люди. Коли не буде людей, не буде парафії. В цих обста­винах кожна парафія відчуває жахливі наслідки через еміграцію, яку спри­чинила війна. Особливо болісно це відчувається, коли мо­лоді люди залишають рідну домів­ку, шукаючи захист».

о. Олексій Яворський: «По-різному… Одні зорганізувалися, поміняли погляди на життя, став­лення один до одного. Інші, паніку­ють… шукають винних… шукають поради і підтримки у всіх… Тільки не в Бога, який каже до всіх нас: «Прийдіть до мене всі струджені й обтяжені, і я облегшу вас»

– Що робити християнину в тривожні часи? Як перемогти страх, тривогу?

о. Олексій Яворський: «Моли­тися, сповідатися і причащатися. Не забивати голову дурнею, а бути активним членом соціуму, який робить все, що може для спільної цілі – перемоги, над москальською нечестю»…

о. Ігор Лемик: «Тривога, страх, занепокоєння та відчай стали сер­йозними проблемами, в нашій кра­їні, в теперішній час. Зараз наш народ проходить тяжкий період іс­торії. Тому дуже важливо зберегти віру і пам’ятати, що володарем іс­торії є Бог і Він всім провадить. В теперішній час закликаю кожного не бути байдужими та об’єднатися у молитві за наш народ, єднатися у допомозі нашим ЗСУ, нашим хлопцям і дівчатам, які перебува­ють на передовій, підтримувати їхні родини. Маємо простягнути руку допомоги вимушено пересе­леним особам, а також усім тим, хто потребує нашої допомоги і під­тримки. Ну і звісно не забувати й розуміти, що ми тут на місці маємо виконувати ту функцію, яку Господь нам дав. Тобто молитва, певне во­лонтерське служіння та належне виконання своїх обов’язків – ось якою має бути діяльність христия­нина у цей тривожний час. І власне така діяльність допоможе перемог­ти страх і тривогу».

о. Андрій Дутчак: «Як було ска­зано вище, одною з місій священ­ника дарувати надію. Жити без надії в умовах страху і тривоги надзвичайно складно. Тому в таких обставинах не лише християнин, але будь-яка особа має в собі сформувати цю властивість. Саме надія (оптимізм) дає людині сили боротися і не опускати рук».

– Як парафіянам дотримува­тися Великоднього посту, враховуючи реалії сьогодення?

о. Андрій Дутчак: «У сучасного християнина сформувався певний стереотип, щодо проведення Вели­кого посту. Цей стереотип полягає в розумінні певного обмеження: не їсти певних продуктів, не слухати музику, уникати веселощів. Але в цих обмеженнях губиться зміст Великого посту. Церква в цей час, особливо вказуючи на Господнє терпіння і Його смерть, бажає звер­нути увагу на цінність життя. Сучас­на людина в контексті життя дуже рідко передбачає поняття «життя вічне». В будь-яких обставинах і умовах людина має докласти зу­силля, щоб осягнути цю вічність з Богом. Саме піст є один з таких методів, щодо реалізації цієї мети».

о. Ігор Лемик: «Перш за все, потрібно попросити один в одного прощення і примиритись. Прими­ритись з рідними, близькими, зна­йомими, колегами по роботі, бо во-рогів, в теперішній час, нам і так не бракує. В часі посту більше мо­литись, приділити належну увагу вчинкам любові і милосердя, по­бачити потреби мого ближнього, подбати про належний духовний розвиток через читання духовної літератури, Сповідь і Святе При­частя. Ну і звісно сам піст – по мірі своїх можливостей дотримуватись усіх умов Великого посту».

о. Олексій Яворський: «Молит­ва і віра – це те, що проганяє страх і дає впевненості, що все буде доб­ре… Головне не їсти один одного і приборкати нестриманого язика, від пліток і пустої балаканини. А решта, по спроможності кожного в особистості»…

– Як залучаєте школярів до християнського життя?

о. Андрій Дутчак: «Молодь у храмі – це один з показників, що парафія жива. Активна молодь – це показник успішності парафії. Дякувати Богові на нашій парафії є молодь, і ця молодь є активна. Протягом року проводилися хрис­тиянські табори для дітей, робили­ся різні акції (осінній ярмарок, вертеп, кіно під відкритим небом) для збору коштів для ЗСУ. Маючи таку молодь, можна бути певним, що наш народ не здолати».

о. Ігор Лемик: «Наші діти живуть в епоху, коли більшість засобів масової інформації пропагують розбещеність, насилля і інші поро­ки, коли християнські ідеали чистоти піддаються систематичному блюзнірству, осміюванню, коли агресія псевдолюдських цінностей позначається на душах дітей. Тому релігійно-моральне виховання є основою формування особистості дитини. Щоб вона розуміла, що бу­ти людиною – це означає виховати в собі найкраще, те що робить лю­дину вінцем творіння, образом і подобою Божою. Для цього, на багатьох парафіях, проводяться культурно-виховні заходи, спільно організовані Церквою, школою і Народним домом. В часі Великого посту в школах проводяться «Тиж­ні духовності», діти беруть активну участь у спільній молитві «Хресної дороги», яка проводиться протягом цілого посту. Літом організовуються культурно-виховні табори «канікули з Богом». Проводяться спільні пе­регляди мультфільмів і фільмів із моральним змістом. Багато дітей, протягом року, бере участь у Бо­жественній Літургії, приступаючи до Святого Причастя, дехто є учас­ником «Вівтарної дружини». Також це все супроводжується катехиза­цією. Маємо чувати над нашою молоддю, щоб вони на своєму жит­тєвому шляху, приймали завжди правильні рішення і йшли дорогою правди».

о. Олексій Яворський: «До християнського життя не можна залучати, ним треба жити щодня… від утроби матері й до останнього подиху.., бо інакше це змарнований час, який Бог дарував тобі, а ти його розтратив».

– Як парафіяни очолюваних вами деканатів допомагають ЗСУ?

о. Ігор Лемик: «Я думаю, що всі люди є свідомі того, що зараз в країні відбувається. На передовій є частина українців, які нас захища­ють, а ми є тут. Тому важливо ро­зуміти, що ми маємо докладати тут усіх зусиль для того, щоби їм допомогти усім необхідним, по мірі наших можливостей, що і роблять як вірні нашого (Тартаківського) деканату, так і вірні нашої УГКЦ в цілому. Проводяться різного роду збірки, постійна співпраця з волон­терами, або ж на пряму із місцеви­ми воїнами, котрі зараз перебу­вають в лавах ЗСУ. Ну і звісно постійна молитва за наших захисників і переможний мир в нашій дер­жаві».

о. Олексій Яворський: «Будь-яка перемога не можлива без тісної співпраці та підтримки фронту тилом. Тому намагаємося донести людям, що кожен є важливий у цій боротьбі….без нього не можливо досягнути кінцевої цілі – перемогти москаля….. тому, ми всі воюємо, але кожен на своєму місці, своєю зброєю і своїм вмінням на підтрим­ку ЗСУ».

о. Андрій Дутчак: «Одною з властивостей до якої спонукає вій­на це відповідальність за інших. В цих умовах – це відповідальність за нашу державу, і за життя наших воїнів. І саме це спонукає наших вірних бути жертвенними в даному контексті. Кожна парафія стараєть­ся робити збірки на ті чи інші по­треби армії. Варто зазначити про загальноєпархійний збір для придбання вантажного автомобіля військовим. Зусилля і жертовність кожного християнина є запорукою нашої перемоги».

Підготувала Любов ПУЗИЧ.