Церква св. Миколая в Сокалі належить до старовинних1, нечисельно збережених до сьогодні зразків мурованих оборонних храмів. Вона постала ще в ті далекі часи, коли татарські набіги на українські землі були дуже частими, мало не щороку вороги нищівно спалювали села, міста, храми і забирали людей у ясир. Монастирі та церкви з вогнетривкого матеріалу (каменю й цегли) у скрутний час могли послужити меті захисту православного люду від ворогів. Саме для виконання оборонних функцій міцним стінам сокальської церкви надали товщину до 2,4 м2.
На вибір плану церкви св. Миколая вирішальний вплив мала давня, ще візантійська, літургійна традиція, за якою простір обов’язково розділяли на три сакральні об’єми: вівтар (святилище, місце здійснення Євхаристійної Жертви), наву («храм вірних», місце перебування учасників Божественної літургії) і притвор (нартекс, бабинець, місце для окремих служб, в давнину перебування оглашенних чи жінок)3. Усі ці частини групували вздовж осі, орієнтованої зі сходу на захід, і так утворювалась тридільна сакральна споруда. Вступаючи у храм через головні західні двері, люди спостерігали глибинне розкриття внутрішнього простору церкви, тобто скеровували свій погляд з низького півтемного бабинця через вищу і світлу наву до багатого іконографічною програмою іконостасу, розміщеного під тріумфальною аркою (півкруглим вирізом східної стіни нави), за якою – простір святилища, символічного Неба. Отож розгортання архітектури церкви від вхідних дверей до вівтаря символічно передавало шлях душі християнина до Бога, сходження її від низів буденного життя до висот Божественного Царства. У Миколаївській церкві це містичне духовне відчуття дороги до Бога підсилено з допомогою підняття поземних рівнів порога, нави та святилища. Однак, на відміну від храмів західнохристиянської традиції, композиція яких часто обмежувалась глибинним розкриттям простору, в українських церквах ще з тих перших років прийняття князем Володимиром Великим віри від Візантії, важливим був і вертикальний вектор архітектурної композиції. Він проявлявся у розкритті об’ємів церкви у купольні верхи, а означав постійне сходження Божественної благодаті на кожного присутнього на літургії, незалежно від його соціального статусу і місця стояння в храмі. Згідно з цією давньою традицією Православної Церкви нава Сокальського храму майже вполовину вища від півкруглого вівтаря і квадратного в плані бабинця і завершена великим півсферичним куполом.
У просторовому вирішенні центрального об’єму Миколаївської церкви збереглись такі архаїчні, поширені в мурованих українських святинях XVXVI ст., елементи, як бічні крилоси. Наслідуючи традиції монастирського зодчества г. Афон, передану звідти через молдавську сакральну архітектуру, нави деяких давніх мурованих храмів на Поділлі, Буковині та Галичині були розширені в боки з допомогою півциліндричних об’ємів (екседр), які вверху перекривались чвертьсферою склепіння (конхою). У цих півкруглих додаткових приміщеннях, розташованих близько до лінії іконостасу, в давнину стояли півчі (їх називали крилошанами – людьми, вибраними громадою для співу під час літургії). За цими невеличкими бічними архітектурними об’ємами так і закріпилась назва – «крилоси». У Сокальській церкві крилосів як приміщень для півчих уже не було потрібно, бо споруда має хори – балкон у другому ярусі західної частини нави, на який ведуть вузькі сходи в товщі стіни. Однак згадку про давні часи і стару українську традицію розміщення співців поблизу вівтаря у бічних об’ємахекседрах зберегли дві півциркульні ніші, зроблені в південній та північній стінах нави, біля іконостасу.
Ближче до західної сторони південна стіна прорізана додатковими вхідними дверима, у північній стіні, симетрично їм, влаштовано плоску нішу з прорізом аналогічної форми, в якій тепер розташована «Голгофа». Прагнення до симетричного компонування ніш є ознакою вже нового стилю – ренесансу, який поширився в українських землях з другої половини XVI ст. У Миколаївській церкві, вже ренесансній, а отже за світовідчуттям та правилами поведінки парафіян у храмі ближчій до наших часів, пробиття південних дверей спричинене, насамперед, фортифікаційною доцільністю влаштування додаткового, запасного, виходу. Але поряд з цим їхня південна орієнтація є пам’яттю про той віддалений період історії східнохристиянської Церкви, коли громада вірних у просторі храму розділялась: жінки стояли у західній частині, потрапляючи в храм через західні двері, а чоловіки через південні двері заходили в центральну частину нави, в інших місцевостях це трансформувалось у звичай, що жінки через західні двері займали ліву частину храму (північну, навпроти намісної ікони Богородиці), а чоловіки – через південні двері входили до правої частини нави.
У більшості середньовічних українських оборонних церков товсті мури прорізали вузькими, наче бійниці, вікнами, від чого в інтер’єрі храму панувала півтемрява. На архітектурі Сокальської церкви вже позначилися впливи гуманістичного стилю ренесансу, а тому її вікна (по два в бічних стінах) зробили високими, гарних півциркульних аркових форм. Добре, що висота нави дозволяла збільшити їх розміри, не опускаючи надто низько підвіконня, не втрачаючи оборонної міцності нижньої частини мурованих стін. Разом з цим піднесення вікон майже попід купол створило унікальний ефект невагомості перекриття. Тобто великий купол над навою не здається настільки важким, як є насправді, він наче висить, дивно підпертий чи то світлом, яке променіє з вікон, чи неосяжною Божественною силою. Відчуття містичного звисання склепінь, коли сонячні промені з вікон попід чашею купола нівелюють матеріальність його підпор, вперше було досягнуте у найвеличнішому храмі СхідноХристиянської Церкви – соборі•св. Софії в Константинополі і оспіване в численних її описах, витлумачене в проповідях як символ всюдисущості Бога. Схожі містичні враження навіює підсвічена знизу півсферична чаша купола Миколаївської церкви в Сокалі, яка, здається, легко вкриває, мов небесне
склепіння, храм вірних.
Насправді технічно не так і легко було посадити громіздкий купол діаметром майже рівний ширині нави на стіни, особливо для майстрів, які в той час були більш досвідчені в дерев’яному будівництві, ніж мурованому. Саме тому перекриття Сокальського храму вирішено дещо архаїчним способом, використано не вітрила (високі увігнуті трикутники, з допомогою яких піднесено бані у більшості українських церков), а тромпи – склепінчасті перемички, що, перекинуті навскіс чотирьох кутів споруди, переводять квадратний периметр нави у восьмикутний, на який вже покладено низьке кільцебарабан – основу купольного склепіння. Щоб зміцнити конструкцію з тромпами, будівничі додатково стіни ближче до чотирьох верхніх кутів потовщили, трохи нахилили їх до центру й заокруглили, зруйнувавши чітку геометрію прямих кутів і посиливши дуже приємне для глядача враження старанного рукотворного ліплення інтер’єру нави.
Отже, у вирішенні центрального об’єму Миколаївської церкви поряд з новими рисами ренесансної архітектури (великими півциркульними вікнами, симетричним компонуванням ніш і віконних прорізів, балкономхорами та півсферичною великою чашею купола) збереглась низка архаїчних елементів, що є свідченнями тяглості української традиції сакрального будівництва і прийняття нею переданих через Візантію важливих християнських формотворчих здобутків (глибинного й висотного розкриття внутрішнього простору, містичного підсвічення купольного склепіння з допомогою вікон, розширення нави в боки конхамикрилосами, влаштування західного і південного входів).
Також оригінальні архаїчні елементи зберегло архітектурне вирішення вівтарної частини сокальського храму, хоч його апсиду вже змурували за ренесансним правилом – півкруглою, а не гранчастою, як у середньовіччі. З південної сторони до апсиди і частини східної стіни нави прилягає півциліндричний невеликий об’єм (конха), з якого влаштовано два виходи: у вівтарний простір і в наву. Дослідники припускають, що первісно було збудовано ще й симетричну північну конху, однак під час ІІ Світової війни північна частина споруди була зруйнована, і тепер з цього боку до церкви долучена прямокутна в плані захристія4.
Збережена права півкругла прибудова зафіксувала у своїх конструктивно-функціональних характеристиках певний етап на шляху трансформації плановопросторової структури української церкви. Це не крилос, як могло б здатися ззовні, бо збільшено з допомогою нього не простір нави, а розширено простір вівтаря. Ця південна конха (і колись симетрична їй північна), як дияконські двері в іконостасі, надавала додатковий вихід із святилища (тепер його заступає іконостас), адже зумовлена оборонними цілями двометрова товщина стін крала багато простору в місцях врізуванням вужчого об’єму вівтаря до широкого об’єму нави. Тож будівничий вирішив компенсувати втрачений об’єм вівтаря способом розширення периметру апсиди бічними півкруглими «пелюстками», з яких у товщі несучих стін прорізано проходи, що слугували, вірогідно, розділенню ритуальних переміщень священика і диякона під час літургії. Подібну функцію колись у грецьких невеликих церквах (наприклад, католіконі монастиря Хосіос Лукас у Фокиді, ХІ ст.) виконували проходи в симетричні бічні апсиди, а пізніше цю роль перебрали дияконські врата іконостасів. Сокальські півкруглі прибудови у східній частині надто маленькі, щоб бути жертовником і диякоником (ризницею). До того ж для виконання цих функцій у будові вівтаря передбачено інші об’єми, а саме: в товщі заокругленої стіни апсиди з північної сторони влаштовано нішу, що раніше слугувала проскомидійником, а з південної сторони прорубано меншу нішу, проте з витяжкою, в якій, мабуть, зберігали кадило і свічки. Прибудова конх до вівтаря Миколаївської церкви в Сокалі була оригінальним доцільним планово-конструктивним прийомом, в якому виявилось поєднання східної і західної традицій, бо самі малі півкруглі приміщення за функціями нагадували бічні апсиди візантійського і потім українського трьохапсидного храму, а за просторовою організацією повторювали тип кількапелюсткової апсиди, відомої у романоготичній архітектурі Європи.
З-зовні силует церкви сформований поступовим східчастим зростанням висоти складових частин до центру, що нагадує контури гори – сакрального символу духовного вдосконалення. Додатково пірамідальне окреслення композиції посилюють два могутні контрфорси, які підсилюють кути бабинця. Тепер, після реставрації 19711975 рр. (арх. І. Старосольський, В. Пашина), сокальську церкву вінчають три верхи: приплюснута восьмибічна шоломоподібна баня з ліхтарем і маківкою над пологим чотирисхилим дашком нави, шоломоподібна баня з ліхтарем і маківкою над апсидою, наметовий верх із заломом і маківкою над бабинцем (також як зменшені копії апсиди трактовано вінчання конх невеличкими шоломоподібними банями з ліхтарями)5. «З давніхдавен, – як згадано у візитації 1731 р., [мурована церква] не була крита зверху, але тільки засклеплена, тепер одначе покрівлею і банею високою украшена»6. Тобто раніше ця оборонна тридільна церква була одноверхою.
Аскетичний ззовні об’єм нави попід дахом оживлює спрощений антаблемент з профільованим пояском на місці архітраву, плоским фризом і високим карнизом незначного виносу, складеним з 12 різних вузьких обломів. Густий світлотіньовий контраст на межі між глибокими півциркульними прорізами вікон і гладкою тинькованою стіною пом’якшує арка, сформована трьома півваликами обрамлення. Усі об’єми церкви гармонійно поєднані між собою, пропорції споруди зведені до ренесансної рівноваги, освітлення внутрішнього простору продумане як технічно, так і символічно, декоративні деталі, профілювання виконані акуратно й майстерно. То ж усі перераховані архітектурні характеристики ставлять Миколаївську церкву в Сокалі в ряд найкращих ренесансних споруд України.
Оксана ГЕРІЙ, науковий співробітник Інституту народознавства НАН України.
1 Датування мурованої церкви Миколая в Сокалі суперечливе, часом її побудови переважно визнають XVI ст., 1574 роком датує її В. Александрович (Александрович В. С. Архітектура та будівництво // Історія української культури. – Т. 2. – С. 644.); Я. Книш, уважно вивчивши архіви, вважає що всі згадки XVI ст. стосуються дерев’яної церкви, яка згоріла 1630 р., а вже після того постала мурована (Книш Я. Архітектурні пам’ятки Сокаля першої половини XVII століття. // Опубл. http://www.sokal.lviv.ua/ historyhistory.html Аргументи Я. Книша переконливі, однак в архітектурі цієї церкви затрималась низка архаїчних рис, що становлять дуже цікавий місток між середньовічним і ренесансним сакральним будівництвом.
2 Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Т. 3. – Киев, 1983. – С. 203204.
3 Рудейко В. Христос посеред нас: Впровадження у літургійне богослов’я Церков візантійської традиції. – Львів, 2015. – С.154, 158161.
4 Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». – Львів, 2002. – №12. – С. 200203.
5 Впродовж 20092011 рр. інтер’єр церкви розписав художник Ярослав Футиш з учнем Ігорем Моложенським.
6 Голубець М. 3 історії міста Сокаля // Надбужанщина. – НьюЙоркПарижСиднейТоронто, 1986. – Т. 1. – С. 177.
