Історія криївки у Шмітківському лісі

Тоді, у буремному 1946 році, їх, моло­дих юнаків, накрила польська і більшо­вицька армії. Їх було 12 чоловіків і вони не думали, що полізуть у таке пекло. «Ми прибули сюди разом зі своїм ройовим «Діб­ровою», – розповідав В. Л. Михальчук, – щоб підірвати міст на Бузі, який окупу­вали вороги, і по нім вивозили людей на Сибір та Воркуту на заслання… 28 квітня нас оточили вороги тут, у Шмітківському лісі. Хлопці не здалися живими». У доне­сенні КДБ про В. Михальчука є такий запис: «Загинув 28 квітня 1946 року в Шміт­ківському лісі в бою з Військом Польським і НКВД. Оточений у бункері, застрелив себе, щоб не здатися живим. Місце поховання не встановлене. Тіло вій­сько забрало до Варяжа».

Пройшли роки… У 2007 році громада села Савчин на чолі з сільським головою Василем Калькою вирішила реконструю­вати та відновити занедбану роками, але таку відому, криївку в лісі. Серед людей, що займалися благоустроєм відновленої криївки, були працівники та учні нашої школи.

На відкриття та освячення відновленої криївки 21 жовтня 2007 р. прибуло багато гостей: колишні вояки УПА, пред­­­став-ники Сокальської РДА, районної ради, Львівської ОДА, відомі поети (серед них Богдан Стельмах), письменники. Та­кож приїхав і Василь Лук’янович – жива людина-легенда, що зуміла пройти тер­нистий шлях у боротьбі за незалежність нашої держави, та вийшла переможцем.

Датою бою та смерті стрільців у Шміт­ків­ському лісі спочатку було 12 трав­ня 1946 року. Згодом ця дата була змі­нена в документах на 28 квітня 1946 року. Пояснює це записка, віднайдена в матеріалах штабу ТВ «Данилів»: «Діб­рова» і товариші загинули 28 квітня 1946 року, як подано в оперативному звіті. Неточність дати смерті зайшла внаслідок інформації, поданої відділом, який на той час ще не вів самостійно канцелярії».

В оперативному звіті ТВ «Данилів» за квітень 1946 року так описано бій в Шмітківському лісі: «Дня 28.04.1946 р. в с. Шміт­ків квартирувало три рої «Вовків ІІ». Як тільки розвиднилося, стійка заува­жила, що до села їхали поляки. Наші рої відступили до лісу та поховалися до бун­керів. Поляки робили облаву на ліс і знай­шли бункер, в якому був скритий ройовий І роя чоти «Діброва» з шістьма стріль­цями свого роя і п’ятьма стрільцями ІІ роя. Коли поляки стали розкопу­вати бункер, стрілець «Анд­рюша» вийшов з бункера і хотів стріляти до поляків та в цю хви­лину впав поранений. Його поляки забрали жи­вим. Поляки почали ки­да­ти гранати до бункера. Ройовий «Діброва» по­бачив, що нема виходу, дав наказ стрілятися і застрілився перший. Опіс­ля пострілялися інші. Стрілець «Жук», стріля­ючи собі в голову, поранив себе тільки і його також безпритомного забрали по­ляки живим. Трупів забрали до Варяжа і наказали греко-католицькому священ­никові похоронити їх по закону. Польський майор промовляв до Війська Польського, де сказав: «Ото справжні вояки! Не так як ви, з першого пострілу підносите руки до­гори». Стрільці, забрані живими, на допитах нікого не видали».

Тіла загиблих вояків поховано за українським звичаєм в присутності греко -католицького священика у селі Варяж Сокальського району у братській могилі. На пам’ятній табличці імена загиблих, причому деякі лише псевдо, оскільки до цього часу не вдалося віднайти справжніх прізвищ. У списку перший – ройовий «Діброва», потім Пахолюк Володимир («Вишня»), Гриб Степан («Сойка»), Кісик Петро («Сергій»), Лагодюк Василь («Жук»), Лібіжинський В. («Гай»), «Дуб», «Зелений», «Петрусь», «Сивий», Бриль Мирон («Скала»). Про це написано в брошурі «Наші славні герої», виданій 03.07.2009 р. педагогічним колективом Савчинської ЗШ І-ІІІ ст.

Пишу цю статтю з метою при­вернути увагу сьогоднішніх можновладців до проблеми національної пам’яті, яку ін­коли втрачаємо. Пам’ять не потребує знач­них фінансових затрат. Свої пропо­зиції подав офіційно у відповідні структу­ри.

Сьогодні, як ніколи, місце криївки та могила героїв потребують нашого дог­ляду і пам’яті про ті буремні роки ге­роїчних дій УПА. Слова «Той не має май­бут­нього, хто не знає свого минулого…» – це не просто слова. Бо і нащадки патрі­отів сіл Савчин і Гута (Шмітків) продов­жують боротьбу за волю і долю народу України, її державність в рядах героїв ЗСУ. Слава ЗСУ! Слава Україні! Вічна пам’ять Героям!

Володимир ЧУБ,
директор Савчинської ЗШ І-ІІІ ст.