Я давно мріяв побувати у с. Мліїв на Платоновому хуторі – малій батьківщині видатних українських вчених-садівників помологів Лева і Володимира Симиренків. І така нагода мені трапилась. Мене запросили академік Петро Вольвач і заслужений діяч науки та культури з м. Городища Микола Ковальчук.
Це ми їм завдячуємо, перш за все, тим, що організовують вечори пам’яті Володимиру і Леву Симиренкам, упорядковують їхню наукову і садівничу спадщину, дбають про те, щоб Платоновому хуторі і навколишнім землям (Хропалів хутор,•с. Сидорівка) було надано державний статус заповідника. На цей раз мене запросили на відкриття меморіальної дошки, присвяченої Володимиру Симиренку. В 1921 р. він на власні кошти збудував сучасну на той час будівельносадовогородню станцію. Моє знайомство з цим благородним куточком Черкащини розпочалось з м. Городища, куди прибув зі Львова. Мене поселили в гуртожитку садівничого коледжу. Це тихе, маловідоме містечко, де проживає 15 тисяч жителів. Найбільше, що мені у ньому сподобалось, це те, що з Будинку культури в гучномовець линула музика, яку переривала невелика реклама культурних заходів, які мають відбутись в районному центрі. Свято відбулося 21 листопада в день Архистратига Михаїла. Організатори відвезли мене, академіка Вольвача і кореспондента журналу «Фокус» з Києва до Мілієва. Ми ознайомились з Платоновим хутором, відвідали музей «Родина Симиренків», родинну церкву Симиренків. Парох цієї церкви коротко розповів про духовне значення спадщини вчених для України. Далі ми знову повернулися в музей, де його директор зробила короткий екскурс в історію родини Симиренків. Опісля відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки, яке розпочалося державним Славнем. Петро Вольвач, народний депутат Андрій Павловський і ексміністр культури Ігор Ліховий перерізали символічну стрічку на полотні, що прикривала меморіальну дошку Володимира Симиренка.
Академік Петро Вольвич та інші у промовах наголошували на значимості наукової діяльності Володимира Симиренка для України, української садівничої і біологічної науки, у створенні не тільки на території України, а по території колишньої СРСР розгалуженої сітки зональних садівничих станцій. Зокрема, я наголосив у виступі, що Володимир Симиренко не побоявся, а в 1930 році виступив на Всеукраїнській садівничій нараді проти нав’язування якихось єдино правильних методів у садівництві Івана Мічуріна. Це був мужній вчинок великого вченогопатріота. За це НКВД Володимира заарештувало у січні 1933 р., а потім відіслало в коротке заслання, де він працював агрономом в садівничому радгоспі. В 1937 р. його звільняють з тюрми і Симиренко їде в Москву до академіка Вавилова шукати правди в спорі з Іваном Мічуріним. За що його вдруге заарештовують, судять і в 1938 р. вбивають в тюрмі недалеко під Курськом.
Вдячні нащадки через 80 років після смерті вченого відкрили пам’ятну меморіальну дошку на корпусі, який збудував своїм коштом помолог. Це великий на два поверхи будинок, збудований за його проектом і під його керівництвом. Свято продовжили аматори художньої самодіяльності, які заспівали українські пісні, які так любив вчений.
Сам Платонів хутір і станція потопають у зелені і гарно виглядають навіть взимку. Справді райський садівничий куточок на Україні. А влітку тут ще гарніше, бо зацвітають яблуневі і вишневі сади, а також колекція бузку. На території є велика кількість ставків та островів. Обов’язково приїду сюди весною або на початку літа в цей благодатний природою і людьми край. На самій садівничій станції працює понад тисячу людей – це наукові співробітники, вчені, агрономи, трактористи, садівники. В самому с. Мліїв проживає більше 4 тисячі осіб. Тут створено об’єднану територіальну громаду, до якої входить ще три села. Приємні, усміхнені й доброзичливі люди, багато з них мають свої приватні розсадники саджанців, завдячуючи великим Симиренковим, де є широкий асортимент плодових і ягідних культур.
Хочу подякувати через районну газету академіку Вольвачу і заслуженому діячеві науки і культури М. Ковальчуку за їхній неоцінений внесок у розвиток Платонового хутора, за те, що розшукали братську могилу під Курськом, де похований Володимир Симиренко, привезли в капсулі з неї землі, а також стали ініціаторами встановлення та посвячення вченому меморіальної дошки. Низький Вам уклін за ваш внесок у розвиток української садівничої науки.
Зеновій КУЛАК,
м. Сокаль.
