ВОСКРЕСІМО ІСТОРІЮ РІДНОЇ ЗЕМЛІ
Мальовниче село Цеблів розкинулося клубочком у підніжжя сокальських горбків. З Белза полем попри нього тягнулася дорога до Варяжа. Село притулилось до гори, яку називають «корчунок». Цеблів віддалений 6 км від княжого Белза на північний схід і правдоподібно був заснований ще за княжих часів. Перша згадка про село датована 1420 роком. В ті часи на цих теренах було повно дикої звірини. Отож, це місце було резиденцією для полювання. Очевидно від цього походить назва села, а саме зі слів «це був лов», з яких пішла назва Цеблова, а згодом Цеблів.
Існує переказ про Чорний шлях, яким татарські орди систематично нападали на наші села. Цей шлях, починаючи від Перекопу, перетинав майже всю Україну, протягнувся з Бродівщини через населені пункти Сокальщини повз Цеблів і дальше йшов на територію Польщі. Розповідали, що татари, щоб не збитися з дороги під час повернення додому, насипали коло шляху могили. Так на цій горі «корчунок» з’явилася насипана могила, на якій в ті часи чатував місцевий вартовий. Якщо вартовий побачив чи почув наближення ворога, то запалював закопаний стовп, облитий смолою, попереджаючи таким чином всіх про небезпеку. Місцеве населення намагалося різними способами переховатися від ворогів.
По другий бік «корчунку» розташоване село Себечів, на місці якого колись теж росли ліси. І подорожній, заблудившись в лісі, подавав свій голос, тобто себе чув. І таким чином витворилася назва сусіднього села Себечів. В 1648 р., при облозі м. Белза, в Цеблові таборувала армія Хмельницького. Вдруге козацьке військо пройшло через Цеблів в 1651 р., прямуючи далі під Берестечко.
Французький історик, пишучи в 1689 р. про Белз, згадує, що в тому воєводстві знаходиться озеро, яке висихає що три роки. Вода зникає з великим шумом та за деякий час знову з’являється. І це не вигадка. Дуже давно, як розказували старожили, їхав до села бричкою пан з панею та дочкою. Переїжджаючи попри це озеро, яке місцеві називають Безодня, коні рвонулися до джерела, бо були змучені й спраглі, та й потонули разом з бричкою і екіпажем. Аж за тиждень виплили в Бузі під Сокалем напроти Бернардинського храму.
У свій час село своїм розвитком завдячувало сестрам Згромадження Святого Йосифа Обручника. Згромадження проіснувало 38 років до 1951 року. Сестри жили з праці своїх рук, займалися господаркою, відгодовували худобу. Працювали також для громади: вчили дітей катехизму, опікувались хворими, доглядали церкву. Їхні скромні подвиги вказували на християнські чесноти. Перед приходом на західноукраїнську землю більшовицького ірода, сестри служебниці відбули до Польщі.
Проголошення незалежності України посприяла поверненню сестер Святого Йосифа Обручника до своєї домівки, яку в свій час збудував о. Кирило Селецький, відомий священник УГКЦ, засновник перших двох жіночих апостольських монаших згромаджень в Галичині: Згромадження сс. Служебниць Пречистої Діви Марії та Згромадження сс. св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії, довголітній парох села і дочірньої церкви в Цеблові. Він також тут заснував в 1892 р. захоронку – дитячий садок, «Товариство тверезості», до якого належало 311 членів. Тут народилася Олімпія Біда (19031952) – українська монахиня Згромадження св. Йосифа, проголошена Блаженною. Та Дам’ян Богун (19102008) – священниквасиліянин, педагог, історик, архівіст, журналіст; в’язень ГУЛАГу; підпільний протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя (19721987).
У 1914 році Цеблів захопили російські війська, взяли в полон 40 австрійських вояків та вбили 10 цеблівських воїнів. В 1927ому Цеблів начисляв 120 господарств, які обробляли 596 га орної землі. Були господарі «бідняки», які мали 13,5 га землі. 1930 р. село чудом уникло польської пацифікації. А вже в 1937 р. Цеблів мав 161 будинок 812 мешканців, серед яких 797 українців та 15 поляків. Мірилом національної свідомості села за часів окупації була кількість інтелігенції, що як кажуть, «вийшли в люди» – 37 інтелігентів, серед них один лікар, два інженери, чотири священники, один вчитель. Серед них 10 мали вищу освіту, стільки ж середню фахову. Спільно з сільським вчителем в селі було створено «Братство тверезості», яке дуже бажане і в наші дні.
Весною 1943-ого польська армія крайова палила наші села і мордувала населення на Підляшші, Холмщині. Був план винищити все українське населення аж по Солокію та Буг. Але великий спротив цим планам завдала УПА і розбила тритисячну Aрмію крайову.
В центрі села на горбочку стоїть дерев’яна церковця святих Безсрібників Косми і Дaм’яна, яку побудував в 1860 р. перший парох села Онуфій Кашубинський. Вона стала пам’яткою народної дерев’яної архітектури галицької школи, унікального зразка українського монументального стінопису. Розписи образів святих виконував уродженець села Ілля Петришин, який закінчив у Відні художню школу малярства. Він мав двох помічників. Розписи були початі напередодні Першої світової війни, та через неї були припиненні. Після війни роботи були закінчені, що тривали до двох років.
Посправжньому припинити руйнування сільської пам’ятки вдалося автору цих рядків.
Я отримав архівні матеріали та запросив комісії (не одну) з Львівського облуправління охорони культурної спадщини, щоб достеменно оцінити сільську пам’ятку. Що було незаперечно виконано. На основі подання Кабінет Міністрів України своєю Постановою від 10.10.2012 р. церкві святих Безсрібників Косми і Дам’яна надав статус національного значення. За таким статусом реставрація та ремонт згідно з законодавством фінансуються з державного бюджету. З цього приводу я скерував звернення. Кошти вже виділені і фахівці приступили до роботи.
На Великдень в 1946 р. відбулося насильне виселення села на схід УРСР й Тернопільщину. УПА спалило село, щоб не досталося полякам. Вцілили лише монастир, школа, молочарня та церква, в якій батьки мене хрестили. Мешканці села, щоб врятувати церковні дзвони, закопали їх. Один з них зберігся і був найдений під парканом. Увагу привернула ділянка землі, що не поросла травою. Коли в 1951 р. с. Цеблів приєднали до України, повернулися вивезені мешканці села. Після пережитої трагедії, їм довелося починати все з початку. Проте були щасливі, що на рідній землі.
Без перебільшення можна стверджувати, що Цеблів боровся з труднощами, які завдавала йому окупаційна влада. Мешканці села боролися за право жити, вільно на своїй прадідівській козацькій землі. Воскресімо свою історію, рятуймо свою пам’ять. Ні забуттю! Адже без правди історія є потішною казкою.
Віктор ВЕРГУН, житель с. Цеблів.
