Краєзнавець Петро Мавко, який проживає у княжому місті Белзі, свою нову книжкуфотоальбом «Хлівчани» (Червоноград: ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», 2016 – 56 с.) присвятив рідному селу на Сокальщині, де народився і зростав. Кілька років тому у співавторстві з Богданом Мухою він вже видав історикокраєзнавче дослідження про Хлівчани. Однак нове видання аж ніяк не дублює (за винятком фрагментарних розповідей про давню історію) чи виступає компіляцією попереднього. Навпаки, автор подає нові маловідомі для широкого загалу факти з історії рідного села, перша згадка про яке датується 1419 роком. Втім, археологічні знахідки підтверджують, що тут були поселення лужицької культури, залізного віку (I тисячоліття до н.е.). У III століттях нашої ери на цих теренах жили праплемена дулібів, бужан і волинян, які згодом стали предтечами населення Волині і Галичини.
Петро Мавко використовує архівний матеріал, власні нотатки, записані від старожилів спогади. Мемуари, якщо вони ретельно проаналізовані, можливо, навіть перевірені через інші доступні джерела інформації, стають своєрідними документами, «живими свідченнями» очевидців. Історикам, краєзнавцям годі ними нехтувати!
Як і годиться, книга-фотоальбом ілюстрована. У невеликому за обсягом видання – 65 ілюстрацій, але сутнісних, а не «загальних». До кожної ілюстрації, а серед них зустрічаємо й доволі старі, «пожовклі від часу», подано детальні тексти, історичні довідки про пам’ятки архітектури, окремі споруди, надмогильники, біографічну інформацію про постаті, які вже давно спочили у Бозі, але, завдяки автору, наче оживають перед читачем.
«Села, як і люди, мають неповторні обличчя», – читаємо у вступі до фотоальбому. Оте неповторне обличчя села і його долю (вважайте, долю людей, мешканців) від сивої давнини до сучасності й змальовує краєзнавець.
Про багатство й широту палітри фактичного матеріалу (текстового та ілюстративного) свідчать назви розділів фотоальбому – «Церковних дзвонів срібний голос», «Остання пристань» (це не просто «мандрівка» по цвинтарю, а, радше, екскурсія по своєрідному меморіальному комплексу, хоча такого статусу кладовище не має), «Здобудеш волю України або загинеш в боротьбі за неї» (про участь мешканців Хлівчан у січовому стрілецтві, УГА, ОУНУПА), «Батьківщину прикрашають освічені громадяни» (про розвиток освіти у селі від 1853 року), «Родинний зліт» (про тих, хто народилися у селі, але волею долі опинилися далеко від нього, від батьківського порогу, про представників діаспори), «Духовні віхи вічності» (про пам’ятні хрести, культові споруди), «Пам’ятники села», «Громадські об’єкти», «Книги хлівчанських авторів». А завершується видання несподівано ліричним, сповненим глибоких авторських емоцій розділом «Краса природи неповторна» – про мальовничі куточки Хлівчан, їх довкілля. Але й у ньому подано багато цікавих та пізнавальних фактів.
Нова книжка невтомного пошуковця Петра Мавка захоплює безпосередністю викладу, щирістю і колоритністю відтвореної ним панорами рідного села Хлівчани. (Недослівна цитата з анотації). А це село, до речі, є одним з найдавніших і найбільших на Львівщині.
Як епіграф, влучно використано слова Григорія Сковороди: «Пізнай свій край, свою землю – і ти побачиш свій шлях».
Бережімо своє!
Тарас ЛЕХМАН, м. Червоноград.