Родом з Войславич: Павло Што­калка – український письменник, греко-католицький священник, релігійний діяч

Мова йтиме про Павла Што­калка – нашого земляка, українського письменника, греко-католицького священника, релігійного діяча, живописця, добре відомого на Тернопільщині.

Павло Лукич Штокалко народив­ся 15 серпня 1879 року в селі Вой­славичі на Сокальщині. У Львові закінчив гімназію, а в 1905 р. – теологічний факультет Львівського університету. Того ж року був руко­покладений у сан священника. Душпастирював у Бродах, Буську. Згодом з 1918 по 1944 рр. – у с. Кальне (нині Козівського району на Тернопільщині) та с. Котів (нині Бережанського району). Був дека­ном Козівського деканату УГКЦ, крилошанином Львівської капітули. Крім душпастирства захоплювався поезію. Автор шести збірок поезій релігійної тематики «Голгофа» (1904), «Радуйся, Маріє» (1904), «Цвіти Марії» (1906), «Із днів Ме­сії» (1908), «На струнах гуслий або Давидові псальми» (1927), «Вінець святих» (1937). Писав і прозу. Він – автор історичних оповідань для дітей: «В татарській неволі», «Смерть Мстислава Удатного», п’єс «У вечір Святого Миколая», «Вифлеємський вертеп». Не цу­рався і дидактичних творів невели­ких белетристичних форм, а також байок.

Великою заслугою Павла Што­калка є і те, що він переклав без­смертний твір видатного італійсько­го поета і мислителя Данте Аліг’єрі (1265-1321 рр.) «Божественна ко­медія» (у трьох книгах), в якому змалював величну картину Всесві­ту, життя людей та суспільства, прославляв мудрість і доброту, віру в людину.

Помер Павло Штокалко 30 ве­ресня 1945 року в селі Козівка (нині Козівського району Тернопільської області), цьогоріч минули 75-ті роковини з часу його кончини.

Принагідно варто розповісти і про не менш відомого сина о. Пав­ла – Зіновія Штокалка (псевдо – Зіновій Бережан), якому в цьому році відзначається столітній ювілей від дня народження.

Зіновій Павлович Штокалко народився 25 травня 1920 р. в м. Бережани, за іншими даними – в селі Кальне, нині Козівського ра­йону Тернопільської області. Він – український поет-модерніст, сту­дентський діяч та лікар-інтерніст, онколог і дерматолог, доктор меди­цини (1951 р.), бандурист. Закінчив Бережанську гімназію в 1938 році. У вільний від навчання час юнак збирав музичний фольклор Захід­ної України, займався радіотехні­кою, фотографуванням, спортом. Був закоханий у бандуру, почав опановувати гру на ній у Юхима Клевчуцького.

У 1939-1941 рр. навчався у Львівському медичному інституті. Від 1944 р. – у таборі переміщених осіб у Німеччині. В 1951 р. закінчив медичні студії в Мюнхені в універ­ситеті Людвіга-Максиміліана. До США емігрував в 1952 р. Працював там у лікарні Метрополітен, згодом – на дільниці у Брукліні. Автор нау­кових статей з екології новоутво­рень та лікування злоякісних пухлин. Штокалко відомий також як визначний виконавець дум на бан­дурі, як соліст і член управи капели бандуристів ім. Тараса Шевченка в Америці. Окрім Юхима Клевчуць­кого, вивчав гру на бандурі ще й в Юрія Сінгалевича у Львові та де­який час був під впливом виконан­ня харківського бандуриста Григо­рія Бажула. Штокалко концертував з групами й індивідуально в Україні, Німеччині та США. Разом з Юрієм Сінгалевичем і Ф. Якимцем від 1939 р. входить до тріо бандурис­тів. Він зібрав та опрацював понад 300 дум і балад, козацьких, стрі­лецьких, повстанських та інших пісень. В 1992 році видав «Кобзар­ський підручник» в Едмонтоні, а також праці «Критичні завваги до стану сучасного кобзарства», «Під­ручник гри на бандурі», «Кобза», «Збірка п’єс для бандури». Залишив звукозапис козацьких та інших дум у супроводі бандури, яку виготовив йому майстер Семен Ластович.

У 1970 р. українська книгарня «Сурма» в Нью-Йорку посмертно випустила один альбом на двох платівках, цей альбом також був випущений у 1985 році на одній касеті. Більшість із тих пісень були накручені ще у 1952-ому. «О, думи мої» – пам’ять бандуриста З. Што­калка, «Дума про Олексія Попови­ча», «Сіяв мужик гречку», «Іди від мене», «Дума про козака Голоту», «Турецький танець», «Чичітка», «Дума про Озівських братів», «Дума про «Марусю Богуславку», «Марш партизанів», «В’язанка українських народних пісень».

Літературна спадщина Зіновія Штокалка маловідома широкій спільноті. За його життя опубліко­вано лише два твори у німецькому перекладі Елізабет Котмаєр («Ан­тологія», 1957). У другому числі альманаху «Хорс» на початку 1950-х років видруковано невелику добірку із поезій та про­зи Бережа­на, все інше залишилося у рукопи­сах. Українською мовою вперше його поезія опублікована в ІІ томі «Координати» (Мюнхен, 1969). У посмертній збірці «На окраїнах но­чі» (Мюнхен, 1977) вміщено пе­редмову – літературний портрет З. Штокалка, створений письмен­ником Ігорем Костецьким. Зберег­лося 25 літературних текстів Бере-жана у виконанні автора, переписа­них сьогодні з аудіокасет на ком­пакт-диски.

«В основі його поезії – суцільний експеримент. Бережан часто ди­виться на дійсність через скельця барокового, життєствердного гу­мору, він воліє відкрито реготати, ніж витончено іронізувати», – писав Б. Рубчак. Бережан є автор (під іменем доктор Штокалко) епічної еротичної поеми «Семен Запуп», в якій з раблезіанським розмахом оповідається про пригоди бідного студента. В Україні цю поему вида­ли накладом всього 22 примірники (видавництво «Basalegus» (1996). Штокалко виявив себе і як митець-графік. Відомі дві малярські роботи студентських років – портрет мате­рі та сюрреалістичний автопортрет олівцем – написані в Україні.

Митець цікавився новими течія­ми в мистецтві початку ХХ століття, зокрема сюрреалізмом Сальвадо­ра Далі, з яким був особисто зна­йомий. Ці впливи відображалися у пізніших творах – автопортрет на двох картинах-масках, уміщених на сторінках книги «На окраїнах ночі». Помер З. Штокалко 28 чер­вня 1968 р. в Нью-Йорку, США.

До 100-річчя від дня народження в Бережанському краєзнавчому музеї було організовано виставку «Наша дума, наша пісня», яка по­чалась з приватної колекції лірика і колекціонера Мирона Постула, в якій було представлено рукописні збірки поезій отця Павла і його си­на Зіновія Штокалків, збірка поезій «Мій ізмагард Івана Франка» з двома екслібрисами о. Павла і Зі­новія, документи, зокрема Зіновіїв фотоальбом гімназійного львів­ського періоду і США, паспорт, уч­нівський квиток, шкільне свідоцтво за 1938 рік, випускна світлина, ро­бочий зошит, в якій записував на­родні пісні, мандруючи Галичиною Зіновій Штокалко і його родина. В музеї і приватних колекціях вже зібрано 358 документів про життє­вий і творчий шлях Зіновія Бере­жана і його батька священника – Павла Штокалка. До 100-річчя Зі­новія виготовлено конверт «Ко­зацька пошта». Автор Андрій Пи­люх, штемпель зробив бережанин Олекса Карневич, текст – Ольга Сухобокова. Також представили незвичний сувенір – «Шахи»: це – шахова композиція Романа Енка мат у два ходи: «З. Штикалко. Сто. Бандура».

У вересні цього року в музеї пре­зентували книжку «Зіновій Бере­жан: невідомий, незнаний, незві­даний». Отак на Тернопільщині вшанову­ють пам’ять Зіновія Што­калка (з 14 травня 2020 року – по­чесного громадянина Бережан) і його бать­ка – отця-декана Павла – нашого краянина.

На Сокальщині прізвище Што­калко маловідоме, а скоріше – невідоме. Сусіднє село Войславич – Тудорковичі – гідно пошанували свого односельчанина: відомого на Сокальщині й Галичині компози­тора й священника Віктора Матю­ка. Тепер і Войславичі мають ким гордитися. Тож чи перейме еста­фету гідного пошанування своїх прославленних земляків громада Войславич?

Володимир ПОЛЯНЧУК,
головний редактор Сокальського літературно-мистецького альманаху «Соколиний край».