Викладач Сокальської школи мистецтв ім. Віктора Матюка Галина Адамчук провела відкритий урок-презентацію на тему «Артемій Лук’янович Ведель. Життя і творчість»
А. Ведель великий український композитор, диригент, скрипаль, співак і педагог, один із засновників української музики бароко. Боголюбий меланхолік – казали про нього. Він жив і творив в другій половині XVIII ст. Цей період називають «золотою добою» української музики. Це час кульмінації розвитку хорового мистецтва, а провідне місце належить хоровому концерту, який досяг вершин в творчості таких великих композиторів, як М. С. Березовський, Д. С. Бортнянський і, звичайно ж, А. Л. Ведель.
Ведель чи не єдиний композитор, який не написав жодного світського твору, а лише духовні. Хоровий духовний концерт це єдиний жанр, до якого в своїй творчості звертався Ведель і, потрібно сказати, досяг у цьому жанрі справжніх вершин. Артемія Лук’яновича називали «маестро циклічного концерту». Музика Веделя оригінальна, нова, але глибоко українська, тому що автор широко використовує український народно-пісенний матеріал: інтонаційні звороти, ладово-гармонічні особливості, що підмічено музичними критиками.
Життєвий шлях А. Л. Веделя нерозривно пов’язаний з Україною та позначений особливим трагізмом. Він був з дитинства обдарованим, красивим, одержав хорошу освіту – гуманітарну і музичну. З успіхом керував церковними і світськими хорами, готував співаків до Петербурзької придворної співацької капели. Був військовим офіцером – мав усі умови для успішної кар’єри і безбідного життя, але вибрав інший шлях.
Відомо, що Ведель написав листа до Павла І з просьбою відмінити указ про заборону духовних концертів. Павло І розцінив цей лист як непокору, наказав упіймати Веделя і кинути у божевільню. Таким чином, Артемій Лук’янович Ведель – чи не перший український дисидент, якого російська імперія кинула в божевільню за переконання.
Перебуваючи в оточенні божевільних, втративши змогу писати музику, композитор впав у депресію і захворів на невиліковну хворобу сухоти. Пробув він там вісім років.
А тоді стався замах на Павла І, він був убитий змовниками, які більше не хотіли терпіти правління цього тирана. Зажевріла надія на краще. Але наступний цар, Олександр І, залишив той ганебний указ про заборону хорових концертів у церквах без змін. Та, щоб показати свою «прогресивність» порівняно з убитим Павлом І, відпускає невиліковно хворого Веделя додому, а фактично – помирати.
Проживши декілька місяців у батьківській садибі, А. Л. Ведель помер на 41 році життя (1767 – 1808). Незважаючи на 9 років забуття, похорон був велелюдний. Люди прийшли віддати шану великому композитору.
Після смерті Веделя, його твори тривалий час були заборонені і поширювались тільки в рукописах. Їх знали, незважаючи на заборону. Веделева музика лунала чи не у всіх православних храмах. Часто півчі навіть не здогадувались, що виконують заборонені твори – настільки органічно вони ввійшли в церковний обряд.
На жаль, ця трагічна постать ніколи не відкриється нам у всій повноті свого таланту. Адже не всі його твори збереглися. На сьогодні достеменно відомі тільки 12 хорових концертів, дві літургії Іоанна Златоустого, Всенощна, Херувимська, Різдвяні, Великодні і Богородичні ірмоси. Але й цього достатньо, щоб ім’я Артемія Лук’яновича Веделя золотими літерами було вписане в історію українського національного мистецтва. Його творчість гідно завершила «Золоту добу» української музики 18 століття, ще більше наблизивши духовний хоровий концерт до пісенної спадшини нашого народу, а український багатоголосний хоровий спів до вершин світового музичного мистецтва.
Урок проводився з застосуванням комп’ютерних технологій. Учні вдячні, що Галина Адамчук цікаво і об’ємно відкрила для них ще одну непересічну постать на олімпі національних геніїв української культури.
Софія ЛАЩУК,
учениця 5 класу Сокальської дитячої школи мистецтв ім. Віктора Матюка.
