Про пріорітетні напрямки розповів директор Домашівської школи Богдан Петрашкевич

ЩОДЕННО ДАРУВАТИ ДІТЯМ ЛЮБОВ, ДОБРО, ЩИРІСТЬ…

Ось і закінчився ще один навчальний рік. Випускни­ки скла­дають ЗНО, готуються до вступу у вищі навчальні заклади. Бо ж усім відомо, що знання – це сила. Але швидко проле­тить літо, і учні знову сядуть за парти: одні з радістю, бо вперше пере­ступлять поріг школи, інші, напевно, зі смутком, бо для них цей навчальний рік завершиться ви­пуск­ним. Шкільне життя завжди яскраве, наповнене цікави­ми подіями. Але найбільше всього лягає на плечі директора. Це нелегка ноша. Як її впродовж багатьох років «витримує» директор Домашівської ЗШ І-ІІ ступенів (Белзька ОТГ) Богдан Григорович ПЕТРАШКЕВИЧ – про це з ним розмова.

– Реформа освіти, на Вашу дум­ку, це плюси чи мінуси?

– Насправді українська освіта вже давно потребує змін, але будь-які зміни в освіті мають свої плюси та мінуси.

Ця реформа в освіті потрібна була як нам, педагогам, так і учням. Нарешті, ми почали навчати і вихо­вувати осо­бистостей, які критично мислять, вмі­ють співпрацю­вати один з одним і від першого класу прив­чаються до життя у соціумі. Для всіх педа­гогів з’явилася велика свобода вибору методів, при­йомів навчання та виховання. Раніше такого не було. Над темами педаго­ги працювали певну кількість годин, як було прописано у готовій програмі.

Також одним з плюсів є те, що діти наба­гато легше адаптуються до школи, адже навчання відбува­ється в ігровій формі. Тобто немає такого різкого пе­реходу від дитсад­ка до школи. І попри те, що матері­алу менше не стало, учні все ж легше його засвоюють. Нова ук­ра­їнська школа також передбачає впровадження партнерства між вчите­лями і батьками.

Якщо говорити про мінуси в ре­формі освіти, то можна сказати, що реформа – це коли кардиналь­но змінюється все: кон­тент знань і їх тотальне осучас­нення, коли впроваджуються прогре­сивні технології, змінюється освітній простір, перенавчають­ся вчителі, а та­кож є адекватна відповідь на питання: навіщо вчити, які резуль­тати? У цьому сенсі нинішній проєкт – це не рефор­ма освіти, а так званий косметич­ний ремонт. Одним з прикладів є те, що до пілотних проєктів було залу­чено малий від­соток шкіл. Таким чином це питання бу­ло недостатньо вив­чене. Це, звичайно, непо­гано, але недос­татньо.

– Які пріоритетні напрямки сьо­годні у житті школи?

– Всі ми хочемо побудувати Шко­лу само­розвитку і самовдоскона­лення, школу рів­них можливостей для всіх; школу, у якій навчаються поряд обда­ровані діти та зви­чайні; школу, яка буде намагатися надати можливостей для розвитку кожній дитині, щоб вона була успішною в житті. Тобто щоб, навчаючись у школі, змог­ла набути всі життєві ком­петенції в тому обсязі, у якому вони їй по­трібні для успішної само­реалізації.

Щоб побудувати таку школу, потріб­но поставити перед собою певні пріо­ритетні напрямки. А саме:

• гармонійне поєднання освіти та виховання;
• формування національної сві­домості та соціалізації особистості;
• реалізація особистісно-орієнтова­ного підходу до навчання та виховання ліцеїстів;
• впровадження в навчально-вихов­ний процес інноваційних технологій;
• розвиток шкільного комунікатив­ного середовища;
• задоволення потреб сім’ї та сус­пільства щодо повноцінного фі­зичного, психологічного та освіт­нього розвитку учнів.

– Яким ви бачите вчителя май­бутнього?

– Вчитель майбутнього – це той, хто буде розкривати потенціал учнів, а не примушувати їх вчити уроки. Також – легко адаптуватися і вміти навчатися впродовж усього життя. Щоб це вдало­ся, самому треба бути зразком. Вчи­тель має або навчатися, або піти із цієї професії на відпочинок. Третього не дано.

– Скільки учнів найбільше нав­чалося у школі, скільки є нині, і чи буде їх більше в нас­тупні роки?

– Мабуть, найболючішим питан­ням в нашій школі сьогодні – це наповню­ваність класів. З 2010 року я працюю на посаді директора Домашівської ЗШ І-ІІ ступенів, в якій на цей час навча­лось 118 уч­нів. Та згадуючи свої шкіль­ні роки в рідній школі, тут навчалося біль­ше двохсот учнів. Сьогодні в Дома­шівській ЗШ І-ІІ ступенів навчається 76 учнів. Щодо наступних років навчан­ня учнів – то їх кількість не зменшу­ється, а залишається стабільною.

– Чи достатня кількість учнів для повноцінної роботи? Чи підво­зите їх «Школяриком», і з яких сіл?

– Як було сказано раніше, сьо­годні в школі навчається 76 учнів. Звісно б хотілось, щоб їх кількість була значно більшою. У школі нав­чаються тільки учні, які є мешкан­цями села Дома­шева, таким чином підвезення з інших сіл немає. У се­лі Острівок, яке належить до тери­торії обслуговування на­шої школи, дітей шкільного віку на сьогодні немає.

– Як налагоджена робота з бать­ківським комітетом? Відчуваєте його підтримку?

– Переконаний, що велику роль у співпраці батьків, учнів і класних керів­ників відіграє батьківський комітет. Са­ме у нашій школі добре організований комітет батьків, який активно допома­гає в організації як навчально-виховно­го процесу, так і в позакласній роботі.

Багато чого зроблено батьків­ським комітетом для розв’язання господар­сько-побутових питань: поточних ре­монтів класів, меблів. Батьківський ко­мітет завжди під­тримує ідеї щодо створення кра­щих умов навчання в школі. Тому завжди відчуваю значну підтримку з їхньої сторони.

– Педагогічні кадри – це осно­ва школи. Напевно, є у школі ветера­ни-вчителі та молоде покоління?

– На сьогодні у Домашівській школі працює 16 педагогічних пра­цівників. Так як в будь-якій школі, в нас є вчителі, які мають великий педагогічний стаж та молоде поко­ління. Одним з таких досвідчених педагогів є Ярослава Ми­хайлівна Ярмола – вчитель математи­ки, вчи­тель вищої категорії, старший вчи­тель. Пані Ярослава – талановитий педагог, творча особистість, здатна залу­чити учнів в активний пізнаваль­ний процес. Вільно орієнтується в ме­то­дичній і науковій літературі, в сучас­них психолого-педагогічних концепціях навчання. Її уроки осо­бистісно-орієнто­вані, цікаві, відріз­няються чіткою ор­ганізацією нав­чального процесу, глибоким науковим змістом, високою мето­дичною майстерністю, практичною спрямо­ваністю.

Також неможливо не згадати таких вчителів, як Сенько Наталія Михайлів­на – вчитель початкових класів, Шостак Марія Петрівна – вчитель української мови та літе­ратури, Гошко Галина Во­лодими­рівна – вчитель біології, Са­ноцька Ганна Василівна – вчитель іс­торії, Петрашкевич Галина Степанівна – вчитель зарубіжної літератури, Квас­ній Зінаїда Іванівна – вчитель початко­вих класів, Возьна Ірина Семенівна – вчитель початкових класів, Слука Михайло Петрович – вчитель трудово­го навчання, Слука Надія Іванівна – вчитель по­чаткових класів. Вони є прикладом для учнів, батьків та вчите­лів моло­дого покоління.

Ну і звичайно, молоде покоління – це основа основ в будь-якій шко­лі. За останні кілька років школа поповни­лась молодими педагогіч­ними кадра­ми. А саме: Демчук Оксана Йосипівна – вчитель початкових класів, Волоско Ольга Іванів­на – вчитель англійської мови, Пляцко Марія Іванівна – педагог-організaтор, Стельмах Ольга Михайлів­на – вчитель фізики. Сьогод­ні моло­де покоління постійно вдосконалю­ється і розвивається. Прикладом такого є вчитель англійської мови Волос­ко Ольга Іванівна, яка за короткий тер­мін роботи в нашій школі показала себе як творчий, сумлінний, здібний, ініціа­тивний спеціаліст. Тому цього року була призначена на посаду заступника директора з навчально-виховної робо­ти. Ольга Іванівна організова­на, вольо­ва та об’єктивна, принци­пова, вміє швидко прийняти пра­вильне рішення у складних педагогічних ситуаціях. Ко­ристується повагою серед колег, учнів та батьків.

– Чи важко бути керівником нав­чального закладу?

– Бути керівником – це, насампе­ред, піклуватися про тих, чий успіх і доля залежать від тебе, та виправдо­вувати їхню довіру. Якщо ти так сприй­маєш себе на посаді керівника, то не виникає питання про те, настільки це важко – ти просто цим живеш. Успіх залежить від правильного розуміння реалій та власного прикладу. Суттєвим є вміння керувати всіма ланками й приймати відповідальні рішення, вра­ховуючи всі складові шкільного середо­вища. А щоб управління було ефективним, необхідно ще враховувати безліч організаційних, психологічних, мотива­ційних аспектів. Тому не лише помітні рішення мають значення, а й форми та методи роботи, на яких базується управлінська діяльність і котрі, безу­мовно, впливають на результат, а й ті незначні, але вкрай необхідні для кож­ного вчителя: похвала за якісну роботу та за співучасть у виконанні терміно­вого завдання, за розуміння нестан­дартної ситуації та незручності, за участь у вчительських змаганнях та підготовку учнів до олімпіад, конкурсів та спільні свята – все це робота зі ство­рення атмосфери розуміння, єдності, ділової взаємоповаги, бажання дося­гати кращого, працювати колективом ­командою. А щоб бути конкурентно-здатними, необхідно вдосконалюва­тися й постійно вносити зміни в уп­равлінську та педагогічну діяльність.

Як керівник, я розумію, що багато чого залежить від іміджу навчального закладу. Тому, відповідно до місії шко­ли, формуємо складові іміджу, які коре­гуються часом. Важливим є створення привабливого зовнішнього та внутріш­нього інтер’єру, придбання новітнього обладнання. Не може бути ефектив­ною управлінська діяльність, якщо не пропагувати професійність колективу та його надбань.

– Богдане Григоровичу, Ви педа­гог з великим стажем. Якими були перші кроки, коли прийшли в шко­лу? І хто Вас «заохотив» на осві­тянську ниву? Адже, напевно, вже не уявляєте своє життя без школи?

– У кожного своя доля. Хтось нарікає на неї, хтось зневажає, а я завжди дякую за все і ціную те, що маю. Дякую за чудову родину; дякую за місце мого народження – найкраще у світі село; дякую за прекрасних вчителів у моєму житті; дякую за друзів та гарних людей, яких часто зустрічаю; дякую за мою улюблену роботу в школі, якою я живу і дихаю на повні груди. Скажете, па­фосно, та ні я кажу це щиро без лукав­ства.

В народі кажуть, що професія вчите­ля від Бога, а решта професій – від вчителів. Це дійсно так. Я ніколи не мріяв про торгову роботу, про суху канцелярську, про аграрну чи медичну, а з дитинства чітко знав – буду педа­гогом. На початку моєї професійної діяльності я отримав від колишнього директора Домашівської та Дібровської шкіл Хомина Степана Андрійовича такі напутні слова: «Люби людських дітей, як своїх власних, і це буде запорука твого успіху». З роками переконався в правдивості цього твердження: чи то на посаді вчителя, чи то на посаді ди­ректора школи – дуже люблю дітей, підтримую їхні таланти, допомагаю їм досягнути успіху.

Ви знаєте, зараз, згадуючи свої пер­ші роки роботи в школі і сьогодення, можна зробити висновок, що все з ро­ками міняється. Методи і форми робо­ти, які використовував. Вони змінювалися, вдосконалювалися залежно від підбору дітей, але підхід до роботи, мій педагогічний принцип залишався незмінним: крім знань щоденно дару­вати дітям любов, добро, щирість, посмішку і тепло. Кожного разу мені, мабуть, щастило, чи доля дарувала лише гарних, розумних, милих, потіш­них, талановитих учнів. І батьківський колектив завжди мені траплявся твор­чий і небайдужий до життя школи. Див­но, скільки цікавих моментів запам’ятовує людина, причому тільки хороших.

Тому, як директор школи, хочу ска­зати тим, хто не вміє підніматися на висоту дитини, так-так, не опускатися, а саме підніматися, бо діти, які при­ходять до нас можуть багато чого нав­чити, вони на висоті.

В 2010 році я був призначений на посаду директора моєї рідної Домашів­ської школи! В основу своєї управлін­ської діяльності поклав такий принцип: вимога і по­вага рівнозначні в роботі з кожним вчителем, а методи та форми управління можуть бути різними, го­ловне – знайти шлях до вирішення найскладнішого завдання, а саме – спрямувати колектив на здійснення ефективної роботи, що передбачала б внесення змін, щоб школа ставала ще кращою. Я намагався і далі намага­юсь створити такий навчальний зак­лад, куди діти і вчителі щоденно, з ра­дістю, хотіли б іти, а після занять, повні вражень і задоволення від навчання, повертались додому і розповідали батькам про свої успіхи. Роблю все можливе по створенню комфортних умов для повноцінного навчання і виховання моїх молодших друзів. Хочу аби вони мали змогу в повній мірі реа­лізувати свої здібності, свій творчий потенціал, аби працювали на сучасній техніці в світлих і теплих класах.

Як підсумок моїх роздумів нехай звучать такі слова, які закарбувалися в моїй пам’яті багато років тому. Автора цих чудових рядків, на жаль, не знаю, але ці слова є моїм життєвим кредом: «Живи і віруй, що життя чудове! І скіль­ки не було б в нім зла, не породи своїм злом нове, старайся розум присвятити для добра!»

– У порівнянні з сьогоднішнім днем як змінилася Домашівська школа? Які успіхи і здобутки має?

– У 2010 році мене було переведено з посади директора Дібровської ЗШ
І-ІІ ступенів на посаду директора Дома­шівської ЗШ І-ІІ ступенів. На той час школа розміщувалася у колишньому адміністративному будинку села. Звісно дане приміщення потребувало реконструкції, адже воно не відпові­дало типовим вимогам школи. Перед дирекцією школи постало питання зміцнення матеріально-технічної бази та добудови школи. Ініціативу дирекції підтримав тодішній начальник відділу освіти Роман Монастирський. Завдяки підтримці відділу освіти, районної ради та участі школи в обласних мікропро­єктах розвитку ці питання були вирі­ше­ні: добудовано два класи, актовий зал, їдальню із залом для приймання їжі на 50 місць, гардероб, внутрішні туалети. Пізніше, було переобладнано колишню їдальню та майстерню під міні спортзал. За цей час школа вті­лила у життя чотири мікропроєкти.

Звісно не обійшлося без успіхів у навчально-виховній роботі школи. Учні школи були переможцями та призера­ми різноманітних конкурсів: «Сурми звитяг», «Квітковий вернісаж». Конкурс проєктів «Тарас Шевченко і наш край». «Моя Батьківщина – Україна», «Еколо­гічна стежина», обласний конкурс «Га­лерея кімнатних рослин»,«І слово, і пісня, Матусю, Тобі», «Різдвяні канікули».

Варто відзначити вчителів, які протя­гом декількох років поспіль готують по два i більше призерів конкурсів i зма­гань. Мали також переможців та призе­рів олімпіад, що свідчить про систему роботи з обдарованими дітьми та ви­соку результативність праці вчителів Ярмоли Ярослави Михайлівни, Гошко Галини Володимирівни, Петрашкевич Галини Степанівни, Саноцької Ганни Василівни.

Звісно ще є багато задумів, багато проєктів, багато напрацювань та на все потрібні час, кошти, команда одно­думців.

Все буде, я в це вірю, бо навчання і виховання дітей – це велика справа і вона має бути успішною.

Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, яка породжує енергію для подолання труднощів. Ус­піх окрилює дитину, дарує радість та задоволення і їй, і друзям, і батькам, і вчителям, і мені – керівнику школи. Я завжди пишаюся досягненнями своїх вихованців, щиро радію за них, завжди буду допомагати їм рухатись вперед.

– Пане Богдане, Ви – депутат багатьох скликань Сокальської ра­йонної ради, сьогодні – після утво­рення ОТГ – Белзької міської ради. Вам довіряють. Чи допомагала влада школі у її потребах, і що, можливо, нині найнагальніше для навчального закладу?

– Так, я справді депутат шістьох рів­нів різних скликань. Вперше став депутатом Домашівської сільської ради в 1986 році. Після цього був депутатом чотирьох скликань Сокальської район­ної ради. На даний час я депутат Бел­зької міської ради.

Для будь-якого керівника закладу освіти потрібна підтримка в розвитку школи зі всіх сторін: громади, рад різ­ного рівня, відділу освіти, батьків. Тому моя участь в депутатстві не була мар­ною. Протягом усіх скликань отриму­вав допомогу і підтримку в реалізації моїх ідей та задумів щодо покращення не тільки якості навчання, а й умов навчання в школі. Найбільше хочеться відзначити колишнього начальника відділу освіти Монастирського Рома­на Теофіловича, з допомогою якого зміг втілити всі свої ідеї та задуми. Та­кож висловлю слова подяки головам районних рад, а саме: Войто­вичу Ігорю Івановичу, Дацюку Ігорю Михайловичу, Паську Миколі Микола­йовичу, які своє­часно реагували на мої депутатсь­кі за­пи­ти та допомагали у їх вирішенні та голові Белзької міської ради Березі Оксані Андріївні за під­тримку мене не лише як депутата, а й як керівника зак­ла­ду освіти.

– Дякую за щиру розмову!

Розмову записав Василь СОРОЧУК.