У Фастові в музеї виставлені вишивки з Сокальщини

СКАРБ, НАПОВНЕНИЙ ТЕПЛОМ І ЛЮБОВ’Ю

Кілька років поспіль ми з чоловіком збира­ємо українське традиційне вбрання з різних регіонів України. Чому саме виникла така потреба душі? В моїй родині, яка мешкала в с. Угринів на Сокальщині, завжди шанува­лися українські традиції, зберігалося коріння, плекалися духовні цінності. Тобто любов до мистецтва вишивання мені ще з дитин­ства привили мама Євгенія й бабуся Ганна.

У мене був дуже гарний український стрій. Розуміла його значущість. Відтоді виявила зацікавленість до старовинних речей. Ідею створення музею виношувала, проживаючи уже в Сокалі. Переїхавши до м. Фастів, що на Київщині, ми перевезли родинні цінності: хустки, рушники, обруси, налавники, ліжни­ки, сорочки… Але давнє мистецтво не має бути схованим у шафі. Його потрібно відрод­жувати і показувати людям. І відтоді почали­ся інтенсивні пошуки. Маючи багато речей, вирішили створити етномузей при Греко-католицькій церкві (настоятель о. Віталій Марцинюк), який би став колискою україн­ських традицій та відображав побут і звичаї нашого народу.

Щиро дякуємо всім небайдужим людям доброї волі, нашому пароху, «Лізі жінок УГКЦ м. Фастів» (до якої належу) за допо­могу. На сьогодні має­мо чималу колекцію давніх українських строїв XIX-XX ст. і дуже пишаємося цим неоці­ненним надбанням, що єднає покоління. Бо ко­жен куточок України славився унікальними вишиванками, рясно оздобленими національним орнаментом. У мене їх багато, але найдорожча й найкраща родинна, зі Сокальщини. Експозиції музею складають також вишиті рушники й картини, предмети побуту, старовинні речі, ляльки-мотанки, писанки. Фонди постійно поповню­ються новими експонатами. Всіляко популя­ризуємо українську вишивку. Про це свідчать неодноразові виставки, участь у фестива­лях, культурних та просвітницьких заходах міста й області. Були запрошені до м. Лисичанськ. Проводимо фотосесії для матерів, чиї сини загинули в російсько-українській війні (зокрема, в Полтаві, Фастові), та нашої громади на тлі цікавих локацій. Маємо свої видання: етнокалендар, етноальманах та ін., які презентували нашій діаспорі в Канаді, США. Таким чином намагаємося відродити духовну культуру нації та зберегти для прийдешніх поколінь як пам’ять про тих, хто зазнав примусового виселення, гниття у в’язницях, розстрілів за право носити виши­ванки. Нині маємо таке право. Зберігаймо цей скарб, наповнений світлою енергетикою, теплом і любов’ю наших пращурів.

Віримо, що сакральний код нації не загине. Віримо в нашу перемогу! Все буде Україна!

Галина ЦЯПИЧ,
вихідець з с. Угринів.