Ліски – cело українського Закерзоння, що знаходиться нині у Люблінському воєводстві Грубешівського повіту (гміна Долгобичів Польща). По Другій світовій війні польський уряд заповзявся позбутися українського населення краю, внаслідок етнічних чисток Надсяння та операції «Вісла» майже всі українці були вбиті поляками або ж репатріовані за межі села. Вже з роками частина селян повернулися, а інші залишилися розсіяними по світам.
Сюди часто приїжджають жителі Сокальщини вклонитися пам’яті своїх рідних і близьких. І як тут не згадати перші роки Незалежності України, коли у Лісках, Білостоці наші краяни прибирали могили, впорядковували цвинтарі, ставили пам’ятники. В цей час завпозятим ініціатором цих заходів був житель села Варяж Федір Мельничук, котрий і сьогодні про це говорить з радістю. Адже мусимо пам’ятати нашу історію, щоб передати її майбутнім українцям. Він пригадав, як спільно з товариством «Надсяння» і групою місцевих українців брали участь у поминальних заходах за воїнами УПА в селі Ліски. Урочистості відбувалися в грекокатолицькій церкві, де провели панахиду в пам’ять українців, які трагічно загинули на рідній землі в 1944 році. Ця дерев’яна церква, з 1872ого іменована на честь святого Іоанна Хрестителя.
Неодноразово відвідували старий український цвинтар і проводили панахиди на могилі українського патріота Мирослава Ріпецького і його дружини Євгенії. З 1921 по 1947 парох села – отець Мирослав Ріпецький, під час Першої світової війни був капеланом УГА.
Продовженням патріотичного паломництва стало вшанування полеглих героїв за свободу України, воїнів УПА в урочищі Білосток, поблизу Лісків. На місці поховання повстанців встановлено пам’ятний камінь, на якому вибите сорок одне ім’я, прізвище, псевдонім, рік і місце народження тих українців, котрі загинули в нерівному бою з НКВД.
До цих місць приїжджають родичі з наших сіл і міст. Зовсім недавно, їдучи з Варшави, ступив на цю, зрошену кров’ю українців, землю. І побачив, що хтось осквернив могилу, затер псевда та імена повстанців. Кому це було потрібно? На жаль, напевно, не дізнаємося. Хоча їм вдалося стерти імена, псевда, але не вдасться стерти нашу пам’ять про Героїв, які тут спочивають А нам, українцям, треба зібрати кошти і приїхати відновити все це. Звичайно, зробити нелегко. Але ж такі прикрощі роблять одиниці. А ми повинні бути далекоглядними і розумними, ми ж сусіди – то ж поважаймо історії один одного.
Василь МАРЧУК.
Фото автора.
