Головна Історія ВСЕВОЛОЖ: ПОДОРОЖ У КНЯЖУ ДОБУ МІСТА

ВСЕВОЛОЖ: ПОДОРОЖ У КНЯЖУ ДОБУ МІСТА

На сторінках літопису Нестора «Повість минулих літ», найстарішої пам’ятки літописання Русі, опису­ється подія, яка відбулася в 1097-1098 роках, пов’язана з княжою міжусобицею, де згадано місто Все­волож (925 р. тому). У липні, 1997 року в селі Старгород була про­ведена обласна науково-прак­тична конференція «Старгороду (Все­воложу) – 900 років». В своєму виступі директор Львівського істо­ричного музею Богдан Чайковський зазначив, що Старгород – одне з найстаріших сіл Сокальщини. Ар­хеологи обстежили округу села і виявили в її межах чимало пам’я­ток, від середнього періоду доби каменю (4-3 тис. р. до н. е.) до дав­ньоруського часу ХІI-XIV ст., що свідчить про глибокі корені історії предків старгородців. Науковці, ар­хеологи з ЛДУ ім. Ів. Франка: Мико­ла Пеле­щишин, доктор історичних наук, професор, Роман Чайка, Віталій Ко­нопля та інші, читали допові­ді, роз­повідали про свої дослідження та підтвердили той факт, що лі­тописне місто Всеволож знаходи­лося там, де тепер село Старгород. На пів­нічній околиці села зберегли­ся за­лиш­ки городища древнього поселення.

З матеріалів конференції, з інших історичних джерел, вдалося вста­новити події, які відбувалися в дав­нину на землях Надбужанщини. Ми поєднали їх із зібраними матеріалами, які відносяться до нашого населеного пункту, розставили хро­нологічно і вийшла коротка цілісна історико-краєзнавча розповідь про село Старгород, місто Всеволож (X-ХV ст.), прибузький край.

«З незапам’ятних часів, коли ще центрально-східні терени Європи були вкриті труднопрохідними ліса­ми, головні річкові артерії слугува­ли не тільки комунікаційними шля­хами, а й також місцями поселень праслов’янських племен. Буг став своєрідною віссю поселення давньо­руських племен, зокрема, дулі­бів, бужан, волинян». («Городиловичі – наша пам’ять, наша і любов» – Козак П., Процюк М., Мадзьопа О.).

Ще в доісторичні часи нашими предками було засноване поселен­ня, яке знаходилося між двома рус­лами Бугу, серед широкої заплави на височині. Місце було зручне і ви­гідне для облаштування житла-напівземлянки, навкруги насипали висо­кий вал, на ньому поставили огоро­жу з частоколу, з трьох сторін був рів, заповнений водою, а із заходу – сама річка. Риби, птахів, звірів в цій місцевості водилося вдосталь.

З часом мешканців в «городі» ставало щораз більше, всі не вмі­щалися, то ж поселення перекину­лося на лівий берег річки, де утво­рилося селище. Жителі займалися землеробством, скотарством. Так як тут були запаси глини – виготов­ляли гончарний посуд і займалися іншими промислами.

Поселення, що виникали на обох берегах Бугу, в тих часах, отримали назви з коренем «город». Це зок­рема, Старгород, який, очевидно, був найстарішим поселенням в на­шій місцевості.

У другій половині X століття ви­никла оборонна організація «Чер­венські городи», яка обороняла Во­линь та інші західні землі. Коли по­ляки захопили частину цих зе­мель, то ж прийшлося київському кня­зю Володимиру, в 981 році, ор­ганізовувати похід, щоб визволити наших предків від завойовників та приєднав їх до Русі. Володимир Великий здійснив цілу низку захо­дів для укріплення західних кордо­нів своєї держави. Ним було ство­рене Волинське князівство з центром у Володимирі. Першим кня­зем був Всеволод – син Володи­мира, який почав правити з 987 року. Володимир Великий визнав, що найкращим фор­постом для захисту Забужжя має бути Белз і наказав спорудити тут міцні обо­ронні укріплення. На лівому березі Бугу Володимир велів зак­ласти місто, яке назвав в честь свого сина Всеволода – Всеволож.

Всеволод Володимирович в 988-995 рр. і в наступні роки розбудував місто, будував оборонні споруди та укріплення.

В 1030 році київський князь Ярос­лав Мудрий пішов походом на По­льщу і відвоював спочатку Белз, а потім і всю Надбужанщину. Великої біди приносили народу війни між князями. В 1097 році відбувся Лю­бецький з’їзд, на якому князі при­сягнули на хресті припини­ти міжу­собиці. Але недовго три­вало пе­ре­мир’я. Київський князь Святополк ІІ і волинський – Давид, звинуватили теребовлянського князя Василька у злочині та осліпи­ли його. Василько з іншими князя­ми вирішив відомсти­ти. Щоби відмовити Василька Рос­тиславовича від карального походу, причетний до злочину князь Давид, запропо­нував йому на вибір, як відкупне місто «…то дам тобі будь-який город: або Всеволож або Шеполь, або Перимель». (Л. ст. 407). (Це є перша письмова згадка про
місто Всеволож – 1097 р., осінь).

Однак, коли настала весна «…прий­шли Володар і Василько на Давида. І прибули вони до града Всеволожа, а Давид заперся у Во­лодимирі. Вони ж оба стали навко­ло Всеволожа і взяли город спи­сом, і запалили вогнем. І вибігли люди од вогню, і повелів Василько всіх посік­ти. І вчинив Василько пом­сту на людях невинних, і пролив кров невинну» (Л. ст. 409). Після погрому вці­лілі мешканці, які вспіли втекти, повернулись і відбудували місто за­ново.

Намагання київського князя Во­лодимира Мономаха не могли зупи­нити міжусобиці, що привело в 1132 р. до роздроблення Русі. На заході виникло самостійне Во­линське кня­зівство. В його складі (1170 р.) утво­рюється удільне Белзьке князівство, першим князем був Всеволод Мсти­славович.

В 1199 році на західних землях зу­силлями князя Романа Мстисла­во­вича постала Галицько-Волин­ська держава. За князювання сина Ро­мана – Данила, вона щораз збіль­шувалась та зміцнювалась. Великого лиха в 1241 році принес­ла монголо-татарська навала: села і міста були пограбовані та спалені. Вщент був знищений і Всеволож. Жителі міста, які переховувалися в лісах, вер­нулися на руїни і знову взялися за його відбудову.

Данило Романович відновив єдні­сть в державі та відбудував її після нападу ординців. За його володарю­вання Галицько-Волин­ська держава територіально стала найбільшою у Європі. В 1245 р. Лев Данилович роз­почав будівниц­тво столиці Галичини міста Львів. В 1253 році Папа Римський коро­нував князя Данила. Він став королем Русі.

В 1288 році володимирський князь Мстислав Данилович провів адміні­стративну реформу, внаслі­док якої князівства були поділені на волості. Всеволож став центром волості і був пе­реданий в управу боярам.

Після смерті останнього руського князя Галицько-Волинської держа­ви Юрія, розпочалася боротьба за галицькі та волинські землі між Литвою, Польщею і Угорщиною. В 1377 році польсько-угорське вій­сько взяло в облогу Белз. Частина війська була відправлена грабува­ти і руй­нувати містечка і села. Місто Всево­лож було зруйноване. В цьому ж році Волинське князів­ство відійшло до Литви, а Белзьке – приєднане до Га­личини. Волода­рем Галичини був намісник угорсь­кого короля, сілезь­кий князь Вла­дислав Опольський.

З того часу знищений Всеволож втратив статус міста та своє зна­чен­ня як центр волості, бо його вцілілі мешканці, які врятувалися втечею від польських нападників, не змогли взимку 1377-78 рр. по­вернутись на згарища своїх жител. Відбудований населений пункт, на превеликий жа­ль, втратив свою назву, залишився селом, якому було повернуто його по­передню назву Старгород, хоча ще до 1462 року, в різних актах згаду­є­ться всеволожський «дистрикт», хоча реальним центром цього повіту вже був Сокаль.

Підготував Володимир ОПУЛЬСЬКИЙ,
житель с. Старгород.