Євген Коновалець на­ро­дився 14 червня 1891 року в мальовничому українсь­кому селі Зашкові, що на Жовківщині

«У ВОГНІ ПЕРЕТОПЛЮЄТЬСЯ ЗАЛІЗО У СТАЛЬ, У БОРОТЬБІ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НАРОД У НАЦІЮ»

Євген Коновалець на­ро­дився 14 червня 1891 року в мальовничому українсь­кому селі Зашкові, що на Жовківщині, поблизу Льво­ва в сім’ї управителя міс­цевої народної школи Ми­хай­ла Коновальця.

Мама Євгена, пані Марія, також учителювала, нав­чаю­чи дітей рідної мови. Вона походила з відомого українського роду священ­ників Венгриновських. Дід Євгена, о. Михайло Коно­валець, був у цьому селі греко-католицьким паро­хом. Брат Євгенового батька, о. Володимир Коновалець, був носієм національної ідеї і мав незаперечний вплив на ідейне виховання Євгена. Другий стрий Євгена, о. Орест Коновалець, був парохом села Страдче. У такій високо інтелігентній та патріотичній родині виростав юний Євген, виховуючи у собі стійкість характеру, любов до свого народу і Батьківщини та презирство до ворогів.

Після закінчення народної школи в Зашкові Євген переїхав до Львова, де вступив до української Академічної гімназії. Часто хлопець переконував своїх товаришів-гімназистів, що «українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя».

Вже в сьомому гімназійному класі Євген Коновалець бере активну участь у роботі таємних студентських гуртків, покликаних ширити політичну свідомість та освіту.

Склавши випускні іспити в 1909 році, Євген Коновалець став секретарем Львівської філії «Просвіти» та записався на студії права до Львівського Університету. Перша світова війна 1914 року не дала йому можливості довчитися в Університеті і отримати диплом доктора права. Дуже великий вплив на молодого студента мали праці автора теорії українського націоналізму Дмитра Донцова, який у той час перебував на Галичині в еміграції.

Євген самовіддано організовує політичну працю студентів, спочатку на Львівщині, а згодом і по всій Галичині. Під час виборів до Сейму поляки вважали його небез­печним противником і називали «новітнім гайдамакою».

В 1912 році Євгена Коновальця покликано до австрій­ського війська. Студентом він відбув однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та зі ступенем чотаря (лейтенанта) повернувся на студії. Під час служби Євген зрозумів, що українській молоді бракує військового вишколу: можливість вибуху війни між Австро-Угорщиною та Росією ставала дедалі реальнішою, а у випадку війни українці мусять мати свої військові кадри та частини.

Тому хлопець ініціює створення спеціального студент­ського товариства для військового вишколу «Січові стріль­ці». Його ідею підхоплюють спортово-руханкові товариства «Січ», «Сокіл» та «Пласт», які творять такі ж відділи на теренах Галичини.

Євген Коновалець не зайняв формально провідного посту в цих молодіжних формаціях, однак усе січове стрі­лец­тво визнавало його душею цього руху і своїм ідейним Провідником.

Але не на Галичині, а в золотоверхому Києві судилося Євгенові Коновальцю відіграти ключову роль в історії Української Нації. Саме туди, на схід, повела його доля своїми тернистими шляхами.

«Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ», – стверджував він своїм побратимам.

В серпні 1914 р. вибухнула Перша світова війна. Хорун­жого Коновальця мобілізували до війська. Наприкінці квітня 1915 р. в Карпатах відбувся героїчний бій за гору Маківка, в якому брав участь і Є. Коновалець. Бій за Маківку змінив хід подій на фронтах Першої світової, ще раз продемон­стру­вавши, що для України назріла доконечна потреба творити власні збройні сили. Одним із творців Українського війська після проголошення УНР став саме Євген Конова­лець. «Це не значить, – писав член Секретаріату Цен­тральної Ради Михайло Єреміїв, – що він перший підніс ідею ство­рення української збройної сили – вона вже висіла в повітрі, але він перший зумів втілити її в життя…»

12 листопада 1917 р. Головний Отаман військ УНР Си­мон Петлюра передав Галицько-Буковинському Комітетові згоду Генерального Секретаріату Центральної Ради на створення Куреня Січових Стрільців. Євген Коновалець вступив до куреня звичайним вояком. За його прикладом пішло багато колишніх вояків і старшин українського січового стрілецтва. Курінь Січових Стрільців став однією з головних військових частин, які зуміли взяти штурмом «Арсенал» і розгромити січневе більшовицьке повстання в Києві.

З того часу ім’я Євгена Коновальця тісно пов’язане з куренем, його ще деколи називали «корпусом Коновальця», який налічував до 50 тисяч вояків. Ранг полковника Євген Коновалець отримав від української влади. Під час військового параду Збройних сил УНР (грудень 1918 року) з нагоди визволення Києва на Софіївській площі Голова Директорії УНР Симон Петлюра присвоїв полковникові Євгену Коновальцю звання Отамана.

В листопаді 1918 р. Січові стрі­ль­ці під командуванням Коноваль­ця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П. Скоро­падського і в Мотовилівському бою 1918-го розбили гетьманські частини.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республі­канських армії. В 1918-1919 рр. командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти більшо­вицьких і денікінських військ. Після прийняття 6.12.1919 р. на нараді Головного Отамана з представни­ками уряду та військовими керів­никами УНР рішення про розфор­му­вання українських регулярних частин, К. видав наказ по самодемобілізацію підрозділів Січових стрільців. У листопаді 1919 р. по­трапив у польський табір для вій­ськовополонених у Луцьку. Весною 1920 р, звільнившись з ув’язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з С. Пет­люрою організувати з колишніх бій­ців УГА і українських полонених з таборів у Італії військове форму­вання та робив спроби організува­ти збройне підпілля на окупованих українських землях. Поразка націо­нально-визвольних змагань 1917-1921 рр. та чотирьохстороння оку­пація України, спонукали його до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. Він наголо­шував: «Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкра­ще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».

В липні 1920 р. здійснює заходи по створенню принципово нової орга­нізації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. Так в серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця було створено Україн­сь­ку Військову Організацію. 20 червня 1921 року повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО, невдовзі став співоргані­за­тором Другого Зимового походу Армії УНР.

З грудня 1922 р. був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. В листопаді 1927 р. за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організа­цію, діяльність якої грунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28.1-3.2.1929 р. на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано Конова­льця. У кінці 1920-x – на поч. 30-х рр. Є. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував україн­ські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Єв­ро­пи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українсь­ких Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відроджен­ня України в США і Українському Національному Об’єднанню в Ка­наді. З метою підготовки до майбут­ньої збройної боротьби за неза­леж­­­ність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплекто­вано школи по підготовці старшин­ських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Євгена Коновальця по розбудові ОУН, яка користува­лась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи по налагодженню націоналістичного підпілля в УСРР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 23 травня 1938 р. Євген Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія), відкрива­ючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянсь­ких спецслужб Судоплатовим (псевдо «Павлусь»). Останній старався втертися в довіру до нього, про що засвідчують листи. Ознайомитися з ними можна в книзі «Євген Коновалець та його доба», яка видана Фундацією Євгена Коновальця в Мюнхені 1974 року. Похований український полководець УПА на кладовищі Кросвік у Роттердамі.

Виставка в історико-краєзнав­чому музеї розкрила невідомі досі події з життя Є. Коновальця, по­дано цікаві фотоматеріали з життя полковника та книги, які розкри­ва­ють політичну діяльність, життя Є. Коновальця та його доби. Сло­ва: «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю» стали дорогов­казом для молодого покоління укра­їн­ців.

Із здобуттям Україною незалеж­ності з’явилася змога об’єктивно вивчити діяльність багатьох видатних постатей українського визвольного руху ХХ ст., імена яких золотими літерами вписано до пантеону української слави. Серед них Євген Коновалець – видатний громадський, військовий та полі­тич­ний діяч.

Під час презентації проходила учнівська науково-практична конференція на тему: «Євген Коно­ва­лець – борець за незалежність, справжній патріот України». Пре­зентували доповіді-есе про життє­вий шлях та громадсько-політичну діяльність Євгена Коновальця слухачі Сокальської МАН. Му­зичним обрамленням презентацій­них заходів стало виконання пат­рі­отичних та козацьких пісень во­кальним ансамблем «Краяни» м. Сокаль.

Експозиція у краєзнавчому музеї три­ватиме до кінця червня.

Христина ДАСЮК,
директор Сокальської публічної бібліотеки.