Андрій ДЯЧЕНКО: ПАМ’ЯТАЙМО ЦІНУ КОЖНОГО ЗВІЛЬНЕНОГО

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, як відомо, районні державні адміністрації стали військовими. Як це позначається на керуванні району, чим живе Червоноградщина сьогодні, які вирішує нагальні проблеми під час воєнного часу? Про це та інші важливі аспекти у діяльності РВА розповів  журналістам “Голосу з-над Бугу” начальник Червоноградської районної військової адміністрації Андрій ДЯЧЕНКО.

– Андрію Павловичу, під час воєнного стану у голови РДА (РВА) є нові повноваження, які саме?

– У перші години повномасштабної війни в Україні ввели воєнний стан – це означало за­безпечити оборону, і за потреби дати від­січ збройній агресії росії. Для цього військове командування, органи влади, місцеве само­врядування вжили правові заходи, визначені законом.

Це змінило життя всіх українців, а з ним і діяльність Червоноградської районної, те­пер вже військової адміністрації. Додалися додаткові функції для нас та місцевого са­моврядування. Це стосувалося великого нап­ливу внутрішньо переміщених осіб, на­лагоджений процес розміщення людей, за­безпечення їх всім необхідним, зокрема одя­гом, гарячою їжею. В районі сформували батальйон територіальної оборони. В кожній громаді запрацювали гуманітарні штаби.

Повноваження військової адміністрації є дещо більші. Маємо право зобов’язати до виконання того чи іншого рішення для за­безпечення обороноздатності.

– На чому акцентуєте свою роботу?

– На забезпеченні належної життєді­яльності району в реаліях війни. Зокрема, на­магаємось правильно побудувати роботу всіх організацій та установ, забезпечити ста­більне життя наших громадян, аби під­приємства та установи могли працювати, над­ходили відрахування у бюджет, діти ходили до школи… Хоч війна, маємо забез­печити громадянам своєчасне отримання пен­сій та роботу всіх державних установ та служб. І, звичайно, допомагати Збройним силам України.

– 365 днів війни. Як прожили цей нелегкий рік громади Червоноград­ського району? Чи були форс-мажорні ситуації?

– 24 лютого 2022-ого був форс-мажор для XXІ століття, а для українців поготів. Ніхто не міг уявити, що хтось нападе на якусь країну під якимось приводом. Ми не очікували, хоч знали про таку загрозу. Ми пережили цей рік достойно. Абсолютно всі включилися в процес відсічі ворогу: одні рили окопи, інші ставили бліндажі, хтось виставляв блокпости, робив маскувальні сітки чи готував їжу для українських війсь­кових. Нам вдалося об’єднати всі громади, і це – найголовніше. Всі зусилля скерували на спільне прийняття рішень, які стосу­ва­лися оборони нашого регіону та забезпе­чен­ня його належного функціонування.

У РВА двічі на день засідав штаб. Весь час моніторили ситуацію, що стосувалася внутрішньо переміщених осіб, які приїхали з різних областей та роботу. Щодо крамниць, прийняли рішення про заборону продажу алкоголю. До речі, ми були першими в об­ласті хто це зробив. Розуміли, що це над­ва­ж­­ливо аби уникнути конфліктів та різних неадекватних ситуацій, які могли б спри­чинити усвідомлення того, що почалася вій­на. По-друге, у нас є вугільні підприєм­ства, які працюють 24/7. Постало питання, щодо переміщення шахтарів у нічний час, чий рух обмежувала комендантська година. Запа­м’ятався мені такий випадок: 25 лютого дзво­нять з Укрпошти і кажуть, що у Червоно­градське відділення треба доставити пенсії. Жінки-працівниці бояться за ними їхати, бо це велика сума грошей. Я звернувся до військових, ті надали машину з конвоєм і розвезли пенсію по населених пунктах ра­йону. Ми це зробили для того, щоб люди зрозуміли, що війна нічого не змінила. Треба зберігати спокій і працювати, щоб соціально вразливі верстви населення отримали на­лежні їм соціальні гарантії…

Можливо, що ми зробили якісь помилки, але страшніше було зробити якісь кроки, які б погіршили моральний стан і саму си­туацію, яка була на той момент. Але, слава Богу, гідно все пройшли.

Хочу принагідно подякувати волонтерам, перевізникам, небайдужим громадянам, які надавали буси, перевозили жінок, дітей до кордону аби ті змогли якнайшвидше діста­лися безпечного місця, організовували для них гарячі перекуси, давали свій одяг, щоб мали в що одягнутись чи перепелинати ма­люків.…

Згадуючи ці моменти, можна говорити го­ди­нами. Часом було страшно, бо розумів всю відповідальність, яка лягла на мої плечі. Адже районна військова адміністрація несла відповідальність не тільки за порядок і на­леж­не функціонування району, але й за жит­тя і безпеку його жителів та внутрішньо пе­ре­­міщених осіб. Насамперед, постало пи­та­ння про своєчасне інформування насе­лення. Далі треба було подбати про запаси паль­ного, яке вкрай потрібне військовим, поліції, медикам, тому впровадили ліміт пального на заправках. Потрібно було за­безпечити лю­­дей продуктами. Зобов’язали пекарні випікати тільки соціальний хліб. Постійно зби­­рали підприємців, перевізників, волон­терів, яких скеровували у тому нап­рямку, щоб напрацювати спільний план дій у тій чи іншій ситуації. Скільки всього до­велось пе­режити… Тоді кожен день при­носив свої випробування. На щастя, все це позаду. Хо­ча розуміємо, війна триває, і це нагадують нам повітряні тривоги, якими не варто нех­тувати…

– Як у громадах Прибузького краю під­тримали акцію начальника Львівської ОВА Максима Козицького “1000 авто­мобілів свободи”?

– Аби наблизити нашу перемогу, допома­гатимемо українським захисникам усім, чим можемо. Львівщина у рамках цього проєкту передала ЗСУ майже 1000 автомобілів і роби­тиме це й надалі. Зокрема, Червоно­град­ський район передав 51 авто. Дякую усім, хто долучився до цієї акції і підтримав наших військових. Не хочу виокремлювати якісь громади. Зрозуміло, що багатші, мають більшу спроможність. Пишаюся тим, що Чер­воноградська РВА передала два авто­мобілі ЗСУ. Вдячний усім працівникам, які підтримали мою ініціативу.

– Скільки жителів району в лавах ЗСУ захищають Батьківщину, і чи запису­ються бажаючі вступити до “Гвардії нас­тупу”?

– Ця інформація не для публічного досту­пу. Мобілізація у нас проводиться згідно з указом Президента “Про режим воєнного стану”. І хочу наголосити, що мобілізація – це не тільки конституційне право громадя­нина, але й обов’язок. Згідно з вищезга­даним законом в країні проводиться мобілі­за­ція, тому потрібно з розумінням підходити до того, що відбувається.

Червоноградщина – патріотичний край, що засвідчили перші дні війни, коли під військ­коматом були довгі черги доброво­льців, які нині захищають нашу незалеж­ність. Чимало чоловіків зараз вступають й до “Гвардії наступу”. Аби посилити українські сили оборони саме у наступальних діях зі звільнення усіх окупованих територій висо­ко­мотивованими воїнами, держава розпо­чала цю національну кампанію з рекрутингу – додаткові бригади Національної гвардії, Національної поліції та Державної прикор­донної служби. Кістяк нових бригад скла­дається із офіцерів та солдатів, які мають ве­личезний бойовий досвід, та проявили себе найкращим чином на різних ділянках фрон­ту. Доукомплектація нових бригад від­бувати­меться винятково з добровольців, ви­соко­мотивованих патріотів України.

Й нині ті, хто бажає доєднатися до одного з 8 батальйонів, може подати заявку на сайті storm.mvs.gov.ua. Якщо потрібно об­мірку­вати рішення, є запис онлайн, або те­лефо­нуйте за номером 0800-100-020.

Також можна звернутися у  Червоноград­ський ЦНАП, там створений Центр рекру­тингу: м. Червоноград, пр. Шевченка 27, тел. 03249-48100, 03249-48060. У кожного є свій шанс.

– У наш час, на жаль, є ще чимало ухи­лянтів, багато хто втікає від вру­чення повісток… Буває, що з малень­кого на­селеного пункту служить у ЗСУ до 20 осіб, а зі значно більшого – лише двоє-троє?

– За часів Януковича свідомо знищу­валася система ЗСУ, щоб ми були неспро­мож­ні захищати свою Батьківщину. І 24 лю­того 2022 року показало для чого це ро­

­билося. Ворог хотів послабити нашу армію, щоб знищити всю систему управління ЗСУ, і взяти Київ за три дні. Але цього не ста­лося…

Що стосується ухилянтів, то це ті грома­дя­ни, які, на превеликий жаль, не хочуть ви­конати свій Конституційний обов’язок і йти захищати рідну землю. Напевно треба змінювати систему обліку військовозо­бо­в’язаних. І підходити до неї як в Ізраїлі, який живе в оточені держав, які створюють не­безпеку для її територіальної цілісності. Там юнаки і дівчата, після закінчення школи, спершу йдуть служити в Збройні сили Ізраї­лю, а потім вже можуть здобувати вищу ос­ві­ту чи працювати. Нині у нас за військовий облік відповідає не Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вій­­ськкомат), а керівники установ і під­приємств. Вони мають раз на рік робити звірки облі­кових записів військовозобо­в’язаних, які працюють на підприємствах. Як на мене, це потрібно робити набагато час­­тіше, хоч би раз у квартал. Чомусь вва­жають, що коли вручили повістку, то зразу призвуть на передову. Ні. Це для того, щоб ми розуміли, який потенціал в країні вій­ськовозобов’язаних для забезпечення різних родів військ. Сьогодні Захід дає нам багато сучасної зброї, потрібно навчити мо­лодь нею керувати.

– Чи надходили до Вас скарги щодо неправильного вручення повісток?

– Ні, не було. Але були інші звернення, зок­рема щодо роботи розважальних зак­ладів. Вважаю, що під час воєнного стану та­кі заклади мають працювати по іншому. Не заперечую, що людина може пообідати чи повечеряти, проте не влаштовувати там гульки та танці. Це аморально таке робити у воєнний час, коли сотні тисяч українських воїнів захищають нашу країну… І там гинуть за кожного з нас.

Сьогодні треба уникати та­ких речей. Все після перемоги… Аби уник­нути таких си­туацій, ми проводимо рейди по розважа­льних закладах, і будемо притягувати до відповідальності тих керівників, які пору­шуватимуть графіки роботи. Ще раз наго­лошую: в Україні війна. Богу дякувати ми не відчуваємо того, що відчуває Херсон, Харків, Миколаїв та інші міста на півдні та сході нашої країни.

– Чим нині живуть громади району, як допомагають ЗСУ?

– Всі громади виконали бюджет. Керівники громад змінили свій підхід до роботи від­по­відно до вимог військового часу. Вони об­ме­жені капітальними видатками, якими ра­ніше громада могла розпоряджатися і використовувати на реалізацію проєктів чи інших речей. Проте головний акцент – це без­­пека людей. Для цього у кожній громаді основним завданням постало створення укриття. Можливо хтось думає, що сьогодні стало менше повітряних тривог і укриття не потрібне. Але я вкотре наголошую, поки ра­шистська армія стоїть біля наших кордонів, ми всі у небезпеці. Аби убезпечити дітей, внесли зміни щодо навчального процесу в школах, тепер введено очне навчання пара­ле­льно з дистанційним.

Крім цього, у громадах за кошти обласного бюджету  роблять ремонти в приміщеннях, де проживають ВПО, щоб покращити їм побутові умови. Багато в цьому напрямку зробили у Червоноградському коледжі, Угнівському аграрно-будівельному ліцеї та Сокальському професійному ліцеї.

На території Червоноградського району створили 17 Пунктів Незламності, котрі внесені до інтерактивної мапи. Вони облаштовані обігрівачами, інтернетом та всім необхідним, крім того ще облаштовано 29 додаткових Пунктів. Усі готові до роботи у разі повного блекауту.

– Хто чи який орган контролює розподіл гуманітарної допомоги?

– У кожній громаді вже 25 лютого були створені Гуманітарні штаби, їхню роботу на початку координувала Червоноградська РВА. Туди надходила допомога звідусіль, також і з-за кордону, там її формували, розподіляли за призначенням, давали вимушеним біженцям або передавали в інші регіони. І сьогодні в кожній громаді продовжують небайдужі мешканці робити добру справу: хто сітки плете, хто окопні свічки виготовляє, хто вареники ліпить, хто опікується ВПО. І це безкінечно довгий список “невтомної праці” наших мешканців.

Водночас працюють на постійній основі Гуманітарні штаби при Червоноградській міській раді, Великомостівській громаді, Белзькій, Добротвірській громадах, активно працює в Сокалі – БФ “Карітас”-Сокаль.

Хотів би зауважити, що гуманітарна допомога спочатку війни і зараз – це дві великі різниці. На початку, всі горіли бажанням допомогти і чимось допомагали. Зараз це більш адресна допомога. Це не означає, що нам не довіряють, просто змінився механізм її надання. Адже у всьому має бути порядок. Крім ЗСУ, нашої підтримки і допомоги потребують внутрішньо переміщені особи, які через війну втратили житло. Багато хто з них змушений починати життя з нуля. Для них будь-яка допомога є вагомою, навіть засоби гігієни, одяг, побутові речі. Таким людям ми теж допомагаємо. Однак, окрім допомоги гуманітарного характеру, ми закликаємо соціалізуватися ВПО у нашому регіоні, шукати роботу, бути корисним тут.

– Червоноградщина стала надійним тилом для ВПО. Скільки  з них нині проживає в громадах? Чи мають вони належні умови проживання?

– Наш район став надійним прихистком для внутрішньо переміщених осіб з південних та східних областей, де проходять бойові дії. Найбільше – 24 500 осіб – зареєстровано в червні минулого року. Ми вели облік для того, щоб кожна людина, сім’я могли отримати допомогу, передбачену згідно з чинним законодавством.

На сьогоднішній день у нас проживають 13484 особи. У Белзькій ТГ – 217, Великомостівській – 214, Добротвірській – 384, Лопатинській – 233, Радехівській – 729, Сокальській – 1698, Червоноградській – 10008. По можливості їм надали житло: гуртожитки Червоноградського та Угнівського ліцеїв, ВКП “Ровесник” та в приватному секторі.

На початку вересня при Червоноградській РВА створений Консультаційно-координаційний центр, який розташований у м. Червоноград  в приміщенні Народного дому, де вони можуть отримати всю необхідну інформацію та широкий спектр послуг. Такі Центри також розміщені у кожному районі Львівщини, ініціатором є Львівська ОДА, координує їх радниця Максима Козицького Галина Бордун.

– Як тримають свій фронт аграрії району?

– Аграрний сектор вижив. Наші аграрії “не здалися” минулої весни та готуються до наступної. Хочу подякувати сільгоспвиробникам Червоноградщини за те, що з початку російської агресії надавали безмежну допомогу транспортом для риття окопів, паливом для заправки техніки, яка йшла на фронт, продукти харчування для внутрішньо переміщених осіб.

У такій непростій ситуації вони зуміли зібрати врожай, закласти фундамент під майбутній врожай 2023 року, а зараз готуються до весняно-польових робіт. Аграріям, мабуть, сьогодні найважче, бо мають забезпечити населення й армію продуктами харчування. Зараз працюємо над тим, щоб бронювати працівників по мобілізації на час проведення весняно-польових робіт. У квітні відбудеться зустріч з представниками малого аграрного бізнесу, пропонуватимемо їм декілька програм європейських партнерів для підтримки та забезпечення продовольством населення.

– Через воєнні дії чимало підприємств зі східної і північних областей переїхали на Західну Україну. Скільки з них і які релокувалися в нас?

– На Червоноградщину спочатку війни релокувалося 18 підприємств. Але з часом залишилося 15, де працевлаштовано 248 осіб. В основному, це працівники, які приїхали разом із підприємством. Все залежить від ситуації на фронті. Українські захисники звільняють території, й підприємці повертаються додому. Є навіть такі, які просто у нас реєструвалися, а виробництва не розпочинали. Вони практично очікують, що буде далі, шукають виробничі приміщення, земельні ділянки. Зараз ведемо з ними мову про створення нових робочих місць і для місцевих мешканців. Сьогодні Львівщина стала великим хабом для евакуйованих підприємств, а Червоноградщина має свої переваги, адже розташована у прикордонній зоні. У наших семи громадах є свої особливості, в кожної різні, і зараз їм необхідно віднайти привабливі пропозиції для релокованих підприємств на своїх територіях та залучити їх.

– У районі вже знесли чимало пам’ятників радянським воїнам-“асвобадителям”, але у селах вони ще стоять. Як проходить процес з питань декомунізації?

– При Львівській ОВА створена робоча група з питань декомунізації на території Львівської області. Така ж робоча група створена і при Червоноградській РВА, куди входять представники усіх громад нашого району, краєзнавці та громадські організації. Вже відбулося перше засідання, де ми обговорили питання наявності у громадах монументальних елементів з символікою радянської епохи та її подальшого усунення після проведення процедур, визначених законодавством та з урахуванням думки громад. На сьогоднішній день у нас налічується 44 таких об’єкти. Хочу відзначити, що в Червоноградському районі декомунізували два об’єкти ще до того часу, коли була створена комісія. Зараз у Львівській ОВА розглядається питання щодо створення на території Жовківської територіальної громади Музею тоталітаризму (на місці музею Нестерова). Туди звозитимуть демонтовані пам’ятки радянщини зі всієї області. Адже ці експонати – це наша сумна історія, яка розкаже підростаючому поколінню про тих, хто нищив українців, вивозив їхніх родичів на Сибір, хто палив українські села. Це вони морили голодом наш народ, нищили його, розстрілювали і мордували українців-патріотів… Цього не можна забути і пробачити. Ми ж маємо гідно вшановувати своїх героїв: Степана Бандеру, Євгена Коновальця, Ольгу Бесараб, Василя Стуса… І увіковічнити їх у пам’ятниках.

– Як працюють вуглевидобувні підприємства, які ще зовсім недавно левову частку коштів відраховували у бюджет…

– Сьогодні вугільна галузь перебуває у тій самій ситуації, що й бізнес та аграрії. Розуміємо, що в ситуації, яка склалася в структурі енергооб’єктів, маємо підтримувати видобувну галузь. Це буде вагомим внеском у нашу енергетичну незалежність. Копальні – державні підприємства, працюють стабільно настільки сьогодні це можливо. Держава допомогла їм із виплатою заробітної плати. Це соціальний аспект, який постійно “тиснув” на вугільну галузь.

– Можливо нині ще не на часі, але чи буде завершений проєкт щодо реконструкції Сокальського стадіону?

– Через війну проєкти, серед яких і реконструкція Сокальського стадіону, були призупинені. Зараз намагаємося їх відновити. Сокальська міська рада планує виділити кошти на його завершення. Стадіон потрібний для всієї територіальної громади.    У Скоморохах теж плануємо зробити потужний спортивний майданчик. Треба щоб кожна дитина могла зайнятись після уроків тим, що їй до душі: піти на стадіон чи в басейн, на гурток чи в музичну школу. Щоб мали змогу розвиватися творчо, гартувати свій дух та зміцнювати здоров’я. В іншому випадку їх виховуватиме вулиця, де навчать шкідливих звичок.

– Сьогодні знову нас лякають новою хвилею ковіду. Чи готові заклади охорони здоров’я до епідемії? В якому стані заклади охорони здоров’я?

– На фоні військових подій, ковід дещо відійшов на другий план. Але вірус ніде не дівся. І вже є хворі на цю небезпечну недугу. В області, на жаль, є летальні випадки. Треба вакцинуватися та берегтися. В Червоноградському районі приймає хворих на ковід Сокальська центральна лікарня. Для таких пацієнтів відведене інфекційне відділення. Є й позитивні новини у сфері охорони здоров’я. У Червоноградській лікарні поставили ангіограф, яких є лише 24 в Україні. Один з них тепер у  Червоноградській міській клінічній лікарні. Це апарат дає можливість жителям Прибузького краю на місці пройти сучасне обстеження, а часом запобігти летальному випадку. І уже двох людей вдалося врятувати. Вважаю, якщо ми щось робимо для військових та людей і це дає змогу зберегти хоч одне життя, значить працюємо недарма.

– Громади отримують автобуси “Школярики”, комп’ютери, Starlink. Попри війну, життя триває. Але, напевно, є чимало проблемних питань, які Ви б з них виділили, що потребують нагального вирішення?

– У  цьому році попри війну Червоноградщина отримала вісім “Школяриків”.

Нагальна проблема – це дороги, які сьогодні визначають розвиток не тільки району, а всієї України. Ми над цим працюємо. Дуже вдячний, що польська підрядна компанія “Дрог-буд”, попри нелегкий час, не призупинила роботу. І навіть зараз готує підґрунтя, щоб з настанням погодних умов розпочати асфальтування аби до кінця 2023 року закінчити дорогу “Червоноград – Рава-Руська”. Це дасть поштовх для розвитку Белзької громади. Важливим для нашого району є  інфраструктурно облаштувати сервісну зону перед міжнародним пунктом пропуску для автомобільного сполучення “Угринів – Долгобичів”, який довів свою важливість у перші дні війни. Через нього переходило до 28 тисяч осіб на добу.

– Яким бачите розвиток Прибузького краю після перемоги?

– Дуже і дуже перспективним. До війни ми мали великі плани. Якщо б їх вдалося реалізувати, Червоноградщина виглядала б дуже привабливо для інвесторів, отримала б нові можливості для розвитку.

У нас є всі напрацювання, тож після перемоги наші плани будемо втілювати у життя.

Район гідно прожив цей дуже складний рік, який зробив нас згуртованими. Біль втрати наших краян, а Червоноградщина  втратила 128 Героїв, зробив нас сильнішими. Війна навчила цінувати життя наших рідних, по іншому ставитись до багатьох речей, серед яких обирати необхідні та корисні. Нині важливо, щоб ЗСУ відчували підтримку тилу й вона була беззастережна і необмежена.

Дякую і низько вклоняюсь нашим Захисникам та Захисницям, які тримають фронт. Ціною їхнього життя, мужності, героїзму та хоробрості ми мали можливість відчувати себе безпечно, намагались продовжувати жити… Дякую за хоробрість волонтерам та всім, хто маленькою частинкою себе допомагає наблизити перемогу. Дякую за безстрашність ДСНС. Дякую за витривалість медикам. Дякую за відважність правоохоронцям. Пам’ятаймо ціну кожного звільненого клаптика української землі.

Слава нашим воїнам! Слава Україні!

– Дякуємо за розмову!

Вели розмову Любов ПУЗИЧ, Василь СОРОЧУК.