Михайло Бондар вдруге представляє інтереси людей у ВРУ

«НІКОЛИ НЕ ДІЛЮ ЛЮДЕЙ НА СВОЇХ І ЧУЖИХ»

Друге скликання поспіль у Верховній Раді України інтереси людей представляє народний депутат Михайло Бондар. І хоч він є депутатом не від нашого округу, проте живе у Сокалі, тут – його родина, проблеми нашого регіону йому близькі. Він завжди вислуховує сокальчан, які до нього звертаються, намагається допомогти. Попри те, що зараз триває V сесія Верховної Ради України, нардеп знайшов час поспілку­ватися з кореспондентом «Голосу з-над Бугу».

– Михайле Леонтійовичу, Ви депутат від Радехівського, Буського, Кам’янко-Бузького, Бродівського районів (хоча це вже інші райони – Червоноград­ський, Львівський, Золочівський), але, як наш земляк, не забуваєте про шахтарів і Со­кальщину. Розкажіть, які пи­тання, важливі для нашого регіону, вирішуєте нині у вищому законодавчому органі держави?

– Найперше хочу зауважити, що я ні у восьмому, ні в дев’ятому де­мократичних скликаннях Верховної Ради України ніколи не ділив лю­дей на своїх і чужих, на радехівців і сокальчан, для мене всі однакові. Я є представником народу України, тому всім, хто до мене звертається, намагаюся допомогти, незалежно від того, чи це мій округ, чи ні. Роз­глядаю всі звернення, які надхо­дять від людей чи від представників влади. Маючи конкурентів на окрузі, проти мене нераз велася брудна політична гра: писали, що я парашутист, бо лобіюю інтереси Сокальського району, де не є депу­татом. На ці брудні технології ніко­ли не зважаю і завжди відстоюю інтереси людей, незалежно від території.

З останніх проблем – до мене звернулися медичні працівники Соснівської лікарні відновного здо­ров’я, там медсестри почали голо­дування через те, що не отримують повністю свою заробітну плату. Згідно, з Постановою Кабінету Мі­ністрів України лікарня обмежена у наданні послуг, а її працівники переведені в режим простою, їм виплачується лише 2/3 заробітку.

Ця лікарня надавала послуги з реабілітації шахтарів, учасників АТО, а в час простою – не отримує субвенції за надані послуги. Разом з колегою, нардепом Михайлом Волинцем відразу пішли на розмо­ву до голови Комітету з питань здо­ров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайла Радуцького. Він повідомив, що ця Постанова не обмежує їхньої робо­ти. Я написав депутатське звер­нення в Міністерство охорони здоров’я і на голову Комітету, щоб дали чіткі роз’яснення по цьому питанню. Є певні непорозуміння між Кабінетом Міністрів та облас­ним департаментом охорони здо­ров’я. Адже в Міністерстві кажуть, що ця Постанова не забороняє роботи Соснівської лікарні, а у Львівській ОДА говорять, що вона обмежує роботу. Думаю, нам треба скооперувати зусилля і разом вдасться допомогти соснівським медикам.

Чимало сокальчан до мене звер­таються по допомогу на лікування. На жаль, не маю такого фон­ду, який є в обласних депутатів. Ста­раюся допомогти людині, скеру­вати до того чи іншого фахівця, домовитися за певне лікування, раджу, хто може їй допомогти. Ле­вову частку своєї зарплати віддаю для допомоги бійцям, які на пере­довій. Купую їм те, чого потребують – бензопили, запчастини до автомобілів, солодощі, печиво.

– Верховна Рада проголосува­ла за законопроєкт «Про Всеук­раїнський референдум». Яка була ваша позиція з цього питання?

– Фракція «Європейської Солі­дарності» не підтримувала голосу­вання по цьому законопроєкту, тому що ми бачимо, як з приходом нової влади почали включати «зелене світло» для повернення регіоналів, колишніх поплічників Януковича, людей, які говорять, що це був переворот, захоплення влади, а не Революція Гідності. Під час президентства Зеленсько­го, його монобільшість пробує втру­титися в мовний закон, щоб прини-зити українську мову, знищити за­слуги Майдану, не згадують Небес­ну Сотню, приховують втрати на фронті, не розказують людям, що там щодня йдуть страшні обстріли наших бійців. Вони заглядають в очі Путіну і бачать там мир. В їхніх руках такий механізм як референ­дум призведе до винесення на ньому питань: «Кому має належати Крим: Україні чи Росії?», «Чи Дон­бас наш чи треба його передати Росії?», «Чи варто зробити росій­ську мову другою державною?» П’ята колона тільки потирала руки, коли в Верховній Раді голосували за цей закон. Але ми чудово розу­міємо, що на даний час це меха­нізм для маніпуляцій. Під час місцевих виборів Зеленський, органі­зувавши на виборчих дільницях опитування, робив собі до­даткову рекламу. Коли в Україні є п’ята ко­лона, коли зрадники Украї­ни закли­кають: «Путін, введи вій­ська», – це не референдум, це профанація.

– На прес-конференції в пар­ламенті Ви торкнулися питан­ня передачі майна районними радами в територіальні грома­ди. Серед порушених питань і приміщення, в якому знахо­диться Сокальська дру­карня. Розкажіть, в чому справа, чи отримали вже відповіді?

– До мене звернулися сокальча­ни і повідомили, що у центрі Сока­ля є така велика будівля, яка могла б приносити кошти в об’єднану те­риторіальну громаду. Колишнім ке­рівництвом району вона передана у Червоноградський район як пра­вонаступнику Сокальського. Відпо­відно, пробують різними маніпуля­ціями забрати цю будівлю чи викупити її через аукціон. Чому її не передають на баланс ОТГ? Піс­ля мого брифінгу до мене зателе­фонував голова Червоноградської районної ради Андрій Порицький і повідомив, що він зв’язався з голо­вою Сокальської ОТГ Сергієм Ка­сяном і вони досягли порозуміння по цьому питанню, друкарню буде передано на баланс ОТГ. Побачи­мо, чи справді так буде.

– Ви працюєте в Комітеті паливно-енергетичного ком­плек­су та ЖКГ. Для населення, з початку року значно зросли ціни на газ, електроенергію. Яка ваша думка щодо імпорту електроенергії з російсько-білоруської атомної станції в той час, коли 5 із 15 енергобло­ків українських АЕС відімкнені від енергосистеми України?

– На початку цього скликання Верховної Ради розглядався закон щодо ядерних відходів, в пакет пропхали поправку, яка не стосува­лася його, а ринку електроенергії, її вніс голова комітету Герус (до речі, його батьки родом зі Жвирки, можна сказати, наш земляк). Од­разу ж «Центренерго», де є багато людей Коломойського, почало ро­бити все для того, щоб показати, що в опалювальний сезон у нас буде мало вугілля. Вони почали завозити його з Казахстану, Росії, окупованих територій, реалізову­вали в Україні, а на наших вугіль­них підприємствах лежала продук­ція.

Відповідно вугілля українське не купували, наші шахтарі не мали за що отримати заробітну плату, поча­ли страйкувати, в цей момент від­повідно і зменшився його видобу-ток. Крім того, все вугілля лежало на складах, нового видобутого не було куди складувати. Наші ТЕЦ менше виробляли електроенергії, тому менше його спалювали. Цим всім якраз і скористалися рейдери, почали брати дешеву електро­енер­гію з Росії і Білорусі. Щоб завоюва­ти ринок, вони продавали Україні навіть за нижчою ціною, ніж своїм людям. Уряд, монобільшість, голо­ва Комітету паливно-енергетичного комплексу та ЖКГ п. Герус та його поплічники поправкою, якою дозво­лили імпорт електроенергії, зроби­ли все можливе, щоб «покласти на лопатки» всю енергетичну сис­тему України. Зараз в будь-який момент Росія вимкне рубильник і можна буде лише надіятися, що Міністерство енергетики зможе врегулювати питання по всій галузі енергетичній, і щодо вугілля, і щодо електроенергії, і щодо атомної та гідроенергії.

– Ви неодноразово підтриму­вали шахтарів під час страйків по виплаті заборгованості із зарплати. Яка нині ситуація з зарплатами шахтарів? Чи вирі­шено долю копальні «Надія»?

– Шахта «Надія» досі має забор­гованість по зарплаті працівни­кам попри те, що закладені кош­ти в бюджеті 2021 року на неї. Там не зазначено що робити з боргами, які виникли в 2020-ому. Поправку до закону, яка була проголосована, – про виділення 51 млн. грн. для погашення заборгованості гірни­кам, у будь який момент можуть розглядати слідчі, чи на законних підставах будуть проведені ці ви­плати. Я написав у Кабмін звернен­ня, щоб на законодавчому рівні врегулювати питання виплати за­робітної плати шахтарям «Надії».

У ДП «Львіввугілля» виплачу­ють частково кошти, які закладені для покриття різниці собівартості вугілля, тому що його видобуток і ціна в даний час не є рівноцінними.

– Як ви думаєте, які причини збитковості вугільних підпри­ємств і що з ними може бути в майбутньому?

– Вони збиткові. По-перше, тому що це не та марка вугілля, воно нижчої вартості ніж інші. По-друге, це – пласти. Наші пласти не є вели­кі, лише шахти «Степова» і «Лісо­ва» мають трошки більші пласти, а в основному – 60-70 см. Їх по­трібно збагачувати, це додаткові витрати, адже треба відправляти вугілля на Центральну збагачу­вальну фабрику. Старе обладнан­ня, велика кількість електроенергії затрачується на нього. Від 60% до 70% вартості вугілля складає оця питома вага. Ціна на ринку вугіль­ної продукції нині не є сприятливою для шахтарів. Все у сукупності дає збитковість. Якби держава вкла­дала кошти у вугільні підприєм­ства, збитковість можна було б зменшити.

На рівні держави порушую проблемні питання шахтарів. Якщо копальні закриватимуть, то сім’ї шахтарів повинні бути впевнені в завтрашньому дні, що чоловік чи дружина, які працюють там, завтра матимуть роботу. Настоюватиму, щоб працівникам копалень пропо­нували першочергово альтерна­тивну роботу. Території, на яких працювали шахти, мають мати певний статус. Інвестор, який туди заходить, матиме певні переваги. Таким чином владі легше буде його залучати. Якщо вугільне підприємство закриватимуть, там вже є підведені електроенергія, вода, дороги – на базі цього можна створювати вільні економічні зони, так звані індустріальні парки. Ми разом з колегами з Комітету палив­но-енергетичного комплексу та ЖКГ працюємо над цим. У Кабінеті Міністрів створена платформа, де можна говорити про трансфор­мацію вугільних регіонів, тому в цьому напрямку плідно працюю.

– В Україні вже створені ОТГ. А яка ваша думка, що і надалі функціонують районні ради, яким ще повністю не визначені функції управління?

– Нещодавно в умовах децен­тралізації утворили нові райони, таким чином Радехівський і Со­кальський укрупнили в Червоно­градський район, утворилася нова Червоноградська районна рада. Я особисто та фракція «Європей­ської Солідарності» були катего­рично проти районних рад. Ми вважали, що мають бути об’єднані територіальні громади та обласні ради. Щодо районних рад, то не відомо, якими функціями вони наділені та з чого будуть фінансу­ватися.

Тому логічно, що на останній се­сії Радехівської районної ради де­путати передали все майно рай­ради (будівлі, об’єкти інфраструктури, транспорт) на баланс новоут­ворених Радехівської та Лопатин­ської об’єднаних територіальних громад. Тепер новоутворена Чер­воноградська районна рада, розу­міючи, що їм за щось треба жити, щоб мати фінансові надходження, починає пробувати скасовувати рішення попередньої Радехівської районної ради. Я порушив це пи­тання на засіданні фракції, всі прий­шли до думки, що таке свавіл­ля в районних радах не має бути. Неза­лежно від того, від якої партії керів­ник району, пріоритетом ма­ють залишатися інтереси об’єднаної територіальної громади.

На жаль, Сокальський район такого рішення не прийняв і майно та об’єкти передав Червоноград­ському району. Вважаю, це пом­стою колишнього очільника Со­кальської районної ради своєму колезі, якому він програв вибори. Буду відстоювати інтереси терито­ріальних громад. Для того, щоб ОТГ могли ремонтувати дороги, розвивати інфраструктуру, вони мають мати об’єкти, які зможуть в подальшому здавати в оренду, інвестувати, щоб були фінансові надходження в бюджет.

– Які важливі законопроєкти планують народні обранці роз­глядати на цій сесії?

– На п’яту сесію Верховної Ради України включили фактично всі законопроєкти «Слуг народу», від опозиції враховано лише незначні поправки до законопроєктів, а важ­ливі, які стосувалися імпорту елек­троенергії, військовослужбовців, територій Донбасу, які подавали депутати від «Європейської Солі­дарності», не включені. Тому буде­мо пробувати переподавати їх, щоб ці законопро­єкти включили в порядок денний п’ятої сесії Верхов­ної Ради. Але ще на початку цього скликання ми побачили, що законопроєкти, по­дані на розгляд депу­татами вкінці попереднього скли­кання, були нагло вкрадені депутатами від «Слуг народу», слово у слово переподавали у Верховній Раді, тому, думаю, зараз від них іншого годі й чекати.

 Розмовляла Ольга ДЕНИСЮК.