Про Благодійний фонд «Новий подих», нині знають не тільки в Україні, але й далеко за її межами

РУКА ПОМОЧІ АБО МІСТОК ДО НОВОГО ЖИТТЯ

Про Благодійний фонд «Новий подих», нині знають не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Він став рятівною соломинкою для тисячі тимчасово переселених осіб, які знайшли тут прихисток під час війни. БФ очолює власник буді­вельної фірми, депутат Сокальської міської ради Володимир Ковальчук, який чимало сил та фінансів вкла­дає у допомогу ЗСУ та землякам, які постраждали від війни.

– Війна для мене, певно як і для більшості українців, стала громом серед ясного неба, – розповідає п. Володимир. – Хоч про це британ­ська розвідка і американський президент застерігали… Сокаль – моє рідне місто, яке люблю, бо тут народився, виріс, став бізнесменом. Тут народились і живуть мої діти… Куди ж нам тікати. Вирішив не сиді­ти склавши руки. Вранці перегово­рив із своїми працівниками, які сказали, що працюватимуть далі. Тож будівництва ми не зупиняли. Навіть підходили до мене знайомі, кажуть: «Ти що не чув, що війна. Кому потрібне житло?». Зате сокальці похилого віку підходили й дякували, бо коли стають вранці і бачать, що кран працює на будові, переконані, що все буде добре. Водночас це дало змогу платити податки у міський бюджет, якому в цей нелегкий період, вкрай по­трібні кошти.

Володимир каже що волонтером є давно. Стати ним вирішив ще у Непалі, коли опинився в центрі землетрусу. Тоді пережив шок: на його очах за долю секунди будинки перетворилися на руїни. Рятуваль­ники не могли до потерпілих діста­тися кілька днів. Вони не мали ні їжі, ні води.

«Дякувати Богу, що залишилися живими. Був вражений жертовніс­тю місцевого населення, яке відда­вало останню їжу – рис і воду, аби врятувати нас. Тоді вирішив підтри­мувати тих, хто потрапив у складні життєві обставини або перебуває у біді», – поділився співбесідник.

Відтоді їздить у Непал читати лекції у місіонерській школі, органі­зовує гуманітарну допомогу для бідного населення.

Війна з рашистами об’єднала людей доброї волі, зокрема, під­приємців у цілому світі. Спільними зусиллями вдалося придбати два автомобілі, бронежилети, каски для ЗСУ, майже щодня відправля­ють на схід гуманітарний вантаж: шкарпетки, футболки, нижню білиз­ну, щоб військові відчували себе комфортно. Назагал відвантажено на схід більше двох тисяч тонн. Нині намагаються забезпечити українських військових якісною питною водою.

Волонтери Благодійного фонду «Новий подих» перевозять гумані­тарну допомогу військовим та жи­телям міст й сіл, де ведуться бойо­ві дії, вивозять дітей з «гарячих точок» в безпечні місця, а також приймають внутрішньо переміще­них осіб. Вони вивезли до Львова 200 дітей з сиротинців з-під обстрі­лів рашистів. Далі їх скеровували у медичний центр, згодом – в пан­сіонати чи за кордон.

У будинку Молитви та адмініс­тративних корпусах переобладна­ли майже всі приміщення під житлові кімнати, щоб поселити макси­мум людей. Для них зробили ком­фортні умови для перебування: душ, туалети, забезпечили трира­зовим харчуванням, одягом, дитя­чим харчуванням, іграшками та кваліфікованою медичною і психо­логічною допомогою, яка багатьом людям вкрай потрібна. Для дітей є ігрова кімната, де з ними працю­ють аніматори.

З початку повномасштабної аг­ресії росії, в БФ «Новий подих» знайшло прихисток понад п’ять ти­сяч осіб: хтось транзитом, перед виїз­дом в Польщу, а хтось зали­шився. Нині тут постійно проживає 120 осіб з усієї України. У кожного з них свій біль, своя сумна історія.

– Нам важко уявити, що дове­лось пережити цим людям, – роз­повідає Володимир. – У більшості вже нема нічого, вони були в місті поки не влучила ракета у їхній бу­динок чи квартиру. Декілька місяців сиділи у підвалах, в укриттях, після чергового обстрілу вилазили, щоб пересвідчитись, що вціліла кварти­ра. Після кількох днів перебування у домі Молитви, вони казали: «У нас нічого не залишилось, лише те, що на нас. Можна, ми тут зали­шимось жити». У нас нині прожи­ває двісті осіб, серед них жінка із Запоріжжя, на очах якої вбили чо­ловіка. Вона з дочкою та сином пробігли через заміноване поле. Про них розповідали у телемара­фоні новин. Зараз їм не легко адап­туватися після пережитого. Ми до­помагаємо усім людям, хто цього потребує і не ділимо їх на своїх та чужих.

– У Благодійному фонді майже сто волонтерів. Кожен з них має свою роботу: одні вантажать, сор­тують гуманітарну допомогу, інші – куховарять на кухні, готують продуктові набори на схід, проводять навчання молоді в місіонерській школі, – продовжує він. – Найбіль­ше працюємо по Харкову, де є п’ять волонтерських штабів, волон­тери розвозять продуктові набори у найвіддаленіші райони, де ще залишились люди. Вони ж органі­зовують збір тих, хто хоче виїхати у безпечне місце. Наш транспорт забирає їх звідти і евакуйовує до Львова або Сокаля. Під час одного з таких рейсів загинув один наш волонтер та згоріло два автобуси.

Благодійний фонд спільно з цер­квою ХВЄ м. Сокаль є організато­рами багатьох добрих справ для Сокальської громади. Серед них і табір у Карпатах в смт. Верхнє Синьовидне, де оздоровилось 84 дитини внутрішньо переселених осіб. Невдовзі поїдуть на відпочи­нок діти з Львівщини, чиї батьки на фронті.

Була корисна для жителів Сока­ля та навколишніх сіл міжнародна мобільна клініка, де протягом трьох днів лікарі проводили безкоштовні дороговартісні обстеження на су­часному обладнанні – УЗД, мамо­графію, електрокардіографію, рентген, лабораторні дослідження. Медичне обстеження та консульта­ції досвідчених лікарів отримали 485 осіб.

Володимир Ковальчук зазначив, що все це вдається робити за під­тримки міжнародних фондів, під­приємців та небайдужих людей з різних куточків світу. Вони пережи­вають за долю України та українців і стараються чим можуть допомог­ти дітям, людям з особливими по­требами, інвалідам, літнім людям,

у яких війна забрала все.

– Кожен з нас робить свою робо­ту, – скромно каже п. Володимир. – Поки ЗСУ боронять державу, у нас є два основні завдання – допо­магати армії і жити, бо саме за жит­тя сьогодні бореться кожен український воїн і вся Україна!

Любов ПУЗИЧ.