Про війну, силу віри, працю капеланів, церковну реформу розповідає Архиєрей Сокальсько-Жовківської єпархії, Владика Михаїл КОЛТУН

«У ВІРІ ТА ЄДНОСТІ СИЛА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

В усі часи священники благословляли бійців на військову звитягу, підтримували моральний стан, їхній настрій і бо­йовий дух воїнів, а також поранених та знедолених, во­зили гуманітарну допомогу. Про війну, силу віри, працю капеланів, церковну реформу розповідає «Голос з-над Бугу» Архиєрей Сокальсько-Жовківської єпархії, Владика Михаїл КОЛТУН.

– Владико Михаїле, як зустріли ранок 24 лютого 2022-ого? Чи могли собі уявити повномасштабне вторгнення рф в Україну?

– Слава Ісусу Христу! 24 лютого 2022 ро­ку пролунали вибухи війни в Україні. Агресор зненацька напав, як люди навіть не сподіва­лися. Час такий, цивілізація така, що війна вже в теперішньому світі є несприйнятлива і Україна такої агресії не сподівалася. Час сьогодні нас досвідчає, що ворог не дрімає і війни будуть до кінця світу. Ще не знати, який цей кінець світу і коли він може бути, тому що цивілізація людська налаштована на те, щоб розвиватися і вдосконалювати цей світ. І як і я, так і Церква, так і народ наш – ніхто не сподівався про таку війну, яка несе загибель людей: не тільки воїнів, а і дітей, жінок, старців, невинних – це га­небно.

– Як ставиться церква до воєн взагалі та до тих, хто став на захист своєї Батьківщини?

– Катехизм нашої Церкви «Христос – На­ша Пасха» дає трактовку щодо війни: «Зас­тосування військової сили може бути до­пустиме лише в разі крайньої необхідності як засіб дозволеного самозахисту, а воїн-християнин є завжди захисником миру. З огляду на сучасні руйнівні методи та способи ведення війни, умов для справедливого її початку практично не існує, оскільки вона стає страшною загрозою для людства всьо­го через небезпеку застосування новітньої зброї масового знищення, що може призвес­ти до знищення життя на землі». Так гово­рить наш Катехизм. В нашому випадку, ми як ті, що на нас напали. Ми нікому не загро­жували. Наша держава є християнська і віра вчить нас про мир: «Мир – це дар Бо­жий, це не тільки відсутність війни. Миру не можливо досягнути без захисту добра лю­дей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів. Мир є ділом справедливості і плодом любові». Ось така трактація в Катехизмі є про війну і про мир.

– Ваша Преосвященство, Ви вже ба­гато років є капеланом ЗСУ. Розкажіть, будь ласка, хто такий капелан і які завдання виконує?

– Сьогодні наші капелани є на фронті, в лікарнях, в тилах. Сьогодні держава прийня­ла закон для того, щоб капелан міг бути присутній і вселяти віру в Боже благословен­ня, в Божу поміч для тих, хто захищається. Не для тих, хто ненавидить, бо ненависть – це є гріх, і не можемо його носити в своєму серці, бо це є страх перед Богом, перед со­бою, бо злість, пімста, злоба, ненависть, є носіями смерті духовної і фізичної. Ніколи не може бути присущим для християнина. З цим маємо боротися.

І тому наші капелани сьогодні є в військах для того, щоб надихати вірою наших воїнів, щоб вони могли справедливо по-християн­ськи, так як Катехизм каже: «Воїн-християн є завжди захисником миру. Воїн-християнин. І ми всі як воїни-капелани почали тепер, в останньому часі вишкіл, як і богословський, як і правовий, як і виховний, щоб могли збаг­нути світ збройних сил. І на християнській основі, на правовій основі, на основі любові до ближнього, могли виховувати капеланів, а вони могли виховувати вже в рядах вій­ськових підрозділах наших бійців для того, щоб вони могли правильно в душі формува­ти свій патріотизм захисту своєї Батьківщини – не нападу на інші народи, але задля її добробуту, задля життя людей в цій державі. Оце є наші думки, які ведуть нас до того, щоб через уроки війни могли змінитися всі: як цивільні, так і військові, як малі, так і великі. Ще раз пройти через той досвід вій­ни, яка несе в собі гріх, диявольську загрозу, позбавлення людей життя.

Ми ще раз можемо вернутися до постула­тів нашого Катехизму, який вчить нас, що: «Застосування військової сили може бути допустиме лише в разі крайньої необхідності як засіб дозволеного самозахисту». І тоді, коли ми захищаємо себе і ближнього свого, тоді ми виявляємо свою любов до себе і до ближнього свого і тоді ми втілюємо цю фор­мулу: «люби ближнього свого, як самого себе». І це християнська формула, яка оп­равдує нас на служіння Збройним силам, нашої рідної України. І як висновок, це зали­шиться великим уроком, як для нас, так і для ворогів, щоб ми не живили ненависті і не нарушували правила ведення війни, але зберігали християнську гідність, так і військо­ву гідність зберегли, щоб після війни, як те­пер Гаазький суд буде судити зловмисників проти людяності, то це якраз для нас велика честь зберегти цю людяність, щоби стати дзеркалом цієї людяності, щоби могти прос­тити людину. Ще один такий абзац є в нашо­му Катехизмі, де акцентується на гідність людської особи: «З огляду на її гідність, людська особа є центром суспільного життя. Тому основою суспільної моралі є пошана до кожної людини. Ще раз говорю: є пошана до кожної людини та пріоритет особи над суспільством». Такий християнський акцент підкреслює, що людина є покликана до свободи в спільноті. І це є дзеркало нас з вами, як ми цінимо людську особу, навіть до ворогів, навіть до в’язнів, до злочинців. Ми шануємо її християнським правом, яке окреслює гідність людини і засуджує гріх в людині і його діяльність. І це є той великий шанс, який нам всім Бог дає, час нам дає для того, щоб ми могли покаятися всі, на­вернутися, примиритися і жити в мирі.

– Як капелан, Ви зустрічалися з наши­ми Захисниками. Про що вони найпер-ше говорять чи просять про щось?

– Бути капеланом серед військовослуж­бовців – це є різномаїте служіння, покликан­ня, які не можна перечислити, як і усіх потреб військовослужбовців. Що найперше повинен говорити священник. Священник, як вчитель, щоб навчити людей вірити в життя земне і вірити в життя поза смертю. І в одно­му, і в другому випадку в часі земного життя, так і в часі переходу до вічності є наука Цер­кви, яка вчить нас вірити і головно в цей дар віри, який Господь дав кожному, його треба розвинути. І присутність капелана се­ред військових є розвинути вчення Церкви, яке допомагає людям, зокрема, військово­службовцям, сповняти своє завдання з ві­рою, і щоби Бог йому допомагав, так як і в кожній нашій цивільній справі. Ми хочемо відчувати присутність Бога, хочемо з Богом співдіяти. Для цього цей світ існує, і в цьому світі, щоби те середовище нашого життя і служіння богословити, бо це Бог сотворив як і світ, так і наше життя. І головне, засвоїти цей світ, щоби все творіння для людини, яке Господь сотворив, могло послужити. А ми правильно могли скористатися для життя на славу Божу.

– Багато хто намагається знайти духовне пояснення тому, що відбува­ється зараз в Україні. Яким бачите душпастирське служіння на війні?

– Надворі війна, і на фронті військово­службовці можуть дивитися вочевидь як йде війна і, зазвичай, ми, як люди, всі смертні. І військовослужбовці, і цивільні, ми боїмося смерті, уникаємо її. Але, однако, наука Церкви нас вчить про те, що ми повин­ні бути відважними у житті. Господь каже: «Не бійтеся». І знову ж звертаємося до сторінок Катехизму, який нас вчить вірити в теперішнє і вічне життя, але однако, коли ми в своєму житті посвячуємося так, як Гос­подь каже: «Любитимеш ближнього свого, як самого себе, а Бога понад все», і це є ціла формула нашого земного життя. Коли ми цю формулу застосовуємо, тоді розумі­ємо наше покликання, і під час війни, і після неї, бо наше служіння не припиняється з Богом взаємодіяти. І коли можемо говорити: «Чому війна, чому мій син загинув? Ми мо­жемо по різному собі тлумачити. Але Катехизм нашої Церкви говорить: «Християни сприймають смерть у світлі перемоги Христа над смертю в його воскресінні». Ми прийшли з Божої волі на світ цей, щоб жити і ми з Божої волі рано чи пізно його покинемо для того, щоб відійти у вічність. Але весь той час нашого життя має бути пов’язаний з Бо­гом. Скільки жити кому – це від Бога зале­жить, але як жити – це від нас вимагається відповідальність. І тому, наша співдія з Богом – це є наш світ взаємодії з Богом, і мало хто може пояснити собі, як, наприклад, візь­мемо мучеників, які вмирали за віру. Хтось би сказав: «Ну чому він святий і його Господь не вислухав. А чому Ісус Христос умирав на хресті». Також Він боявся смерті, але воля Божа була, передовсім, Його стимулом. І ця воля Божа давала Йому сили, як на хресті, так і тим мученикам переживати цей перехід смерті. Я би сказав, що наша взає­модія з Богом має бути якнайбільше відкри­тою, якнайбільше зрозумілою, якнайбільше сповнена молитвою про те, щоби Господь діяв в нашому житті, і ми це могли сприйма­ти. І так, як сприймаємо дар життя, так і сприймаємо те, що Господь нам подає. Бо всі ми є в руках Божих.

– Як Вам вдається знаходити слова підтримки для сімей загиблих воїнів?

– Діла милосердя, вони мають ту бальза­мічну силу. Наші добрі вчинки, навіть наша присутність, наші співчуття, наша молитва – вони є такою духовною силою. Ми не можемо повернути загиблого до життя, але молимося, щоб Господь удостоїв його вічної нагороди за те, що він своє життя віддав за нас, щоб ми жили. І це є наша християнська позиція, як капелана, так і всіх християн один одного підтримувати в кожній хвилі. І ця вірність підтримки ближнього, воїна, спів­брата, вона буде додавати сили взаємодіяти, також цією добротою віддячуватися перед своїми ближніми. І це є та духовна сила, яка дає жити, перемагати, навіть, і після смерті.

– Яка допомога зараз необхідна нашим захисникам?

– Допомога всім потрібна. Не тільки захис­никам, але і тим парафіянам, що сьогодні моляться для того, щоб могти з розумінням ставитися. І тому Церква повсякчасно молиться для того, щоб через ці слова молитви Боже благословення доходило до кожного, як і військовослужбовця, так і нас, щоби ми могли тримати той зв’язок християнський, який дозволяє нам один одного сприймати, як себе самого. До цієї формули нашого світосприйняття довкілля, всього живого, людей маємо прийти. І ця допомога в капе­ланстві виражається в словах: «Бути поруч» зі своїм богословським світосприйняттям, бо ми є носіями цього Божого благословен­ня, бути поруч – це є велике запевнення сили, ласки і захисту.

– Чи відомі Вам історії, коли на оку­пованих територіях священників викра­дали окупанти чи чинили на них тиск?

– Звичайно, наші два отці-редемптористи є в полоні в Бердянську. Їх полонили, тому що вони молилися публічно біля хреста. І потім на них спровокували цілу історію і під­ступом полонили. Вони зараз перебувають в руках окупантів. Думаю, що є й інші. Це є наш гіркий досвід, як ворог боїться проукра­їнської позиції, християнської позиції, яка виступає на захист національних інтересів. І це є наша історія пережиття всіх проявів ворожих в часі війни, в часі ворожої агресії. Церква, попри те, не зупиняє своєї молитви за ворогів, але й усильно молимося за на­ших захисників. І ця молитва, навіть, ми не додумаємося, як вона досягає наших захис­ників, а вони хотіли б, щоб ми так ревно, як за себе, так і за них молилися, і щоб ця мо­литва була живим щитом над ними, у їхньо­му серці, у їхній вірі. Це їм допомагає витри­мати всі прикрощі фронтового життя.

– Які духовні уроки маємо винести після війни?

– Після війни завжди є мир. Ми пережили в часі війни, що таке втратити мир. Після війни жити для миру, для взаєморозуміння, для терпеливого ставлення, і розуміння, і сприйняття між нами.

Головна вимога миру є правда, справед­ливість, свобода, любов – основні стовпи суспільного життя, і ми йдемо до цієї спра­ведливості для того, щоб позбутися багатьох таких суспільних гріхів, як корупція, як зло­вживання, як несправедливість. Звичайно, всі наші гріхи маємо поборювати в собі і бути християнином, бути ближнім, бути рід­ним один одному, щоб могли це суспільство оновити і будувати на християнських заса­дах і благодарити Господа, що Він нам дав цей мир, цю можливість після війни відбу­дувати життя, загоїти рани нашого суспіль­ства і дальше продовжувати молитися про життя, добробут і спасіння.

– 1 вересня 2023 року Українська Греко-Католицька Церква в Україні перехо­дить на новий календар. Тривали довгі дискусій. Все-таки, Владико Михаїле, яке значення календарної реформи для УГКЦ та українців? Бо є й такі, що кажуть, що вона не на часі?

– Календарна реформа була не на часі до тих пір, аж досьогодні. Але тепер, коли йде війна, тепер, коли наше суспільство хо­че жити з цілим світом у спільних християн­ських цінностях, які стали великим над­банням і спадщиною, то цей перехід на Новоюліанський календар нас підсилює, щоб ми разом з усім світом могли святкува­ти. І це є для нашої України великий виклик. Православна Церква України підтримала також цю ініціативу і старається втілювати. Так що Українська Греко-Католицька Церква і Православна Церква України в цьому є солідарні. І ми, як християни, в державі бу­демо святкувати християнські свята разом. Це тільки підсилить корінь нашого спільного християнського походження, корінь нашого життя, щоб один одного по-християнськи сприймати. Не так як ми досі по-конфесійно­му різнилися і відрізнялися. Але, коли нас корінь християнина, Божий, Ісуса Христа єднає, то це є якраз власне на часі, щоб ми могли підхопити цей час і ввести в нього наше розуміння, наше сприйняття і разом в церкві, в державі, бути зрозумілими, що ми святкуємо, і один одного вітати в тих святах, сприймати і збагачувати себе нашою християнською вірою в єдності і в мирі. Спільний календар – це здобуток і місток для єднання. В єдності сила народу…

– Нині триває піст. Чи треба нам рев­но його дотримуватися під час війни?

– Піст – він завжди має свої благословенні наслідки. Я би так хотів нагадати про цей наш загальноукраїнський молитовний мара­фон, греко-католицький заклик до дня спіль­ного посту, молитви задля миру в Україні. Це ініціатива нашого Синоду. Блаженніший Святослав це виголосив як позиція нашої Церкви. Хто як може, хто чим може, а голов­не піст – це є наше старання не грішити. Але піст – обмеження в їді, обмеження в словах, обмеження в думках грішних і всього іншого, він нам допомагає очиститися від всяких злих бажань, почувань і тривань в гріху. І тому до посту є всі покликані: і хворі, і здорові, і великі, і малі, хто розуміє дух по­каяння, щоби себе оберегти від надмірного матеріального перехоплення, а бути скром­ними і старатися робити добрі діла: милос­тиня, піст і молитва. Це є та духовна зброя, яка очищує нас і здоровить клімат, атмос­феру нашої України.

– Невдовзі святкуватимемо Христо­ве Воскресіння, щоб побажали україн­цям в цей нелегкий для нас усіх час?

– Хочу звернутися до українців поетични­ми рядками вірша:

«…Христос воскрес і всі мертві ожили.

Нам теж дається сили на життя,

Щоби в житті перемагати злобну силу,

І вже ніколи не полонила нас пітьма.

Богородице Діво радуйся,

Вчини, щоб Твоя радість нам припала,

Твоя радість, щоб нашою була,

І Україна Перемогу-Пасху святкувала».

І наголосити, що

«Тепер кожна людина оновити може світ,

Для цього нам ласка воскреслого Христа

дається.

Впевнено з Христом відважно діяти завжди

І світ, і сотворіння нам радістю воздасться…»

Так як Господь сотворив світ і Він є доско­налим, незглибимим для людського розуму, так само і незглибимі є його заклики: «Прос­тіть ворогам, любіть ворогів». Тим ми може­мо оновити світ, бо ми з Христом, коли нам гріх затемнює очі і ми не знаємо, як це ста­неться, то довірмося Христові, який переміг світ, задля нашого життя у світі і у вічності.

Бажаю всім сильної християнської віри, яка перемагає з Христом, перемагає кожний себе і світ, щоби жити в радості воскреслого Христа на землі і у вічності.

Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.

На світлині внизу: Київ, 1 квітня ц. р. у храмі Святої Софії відбувся перший випуск військо­вих капеланів, які завер­шили курси під­вищення ква­ліфікації з питань військо­вого капеланства Зброй­них сил Укра­їни. Військовий інститут випус­тив 30 вій­ськових капеланів від п’яти релігійних організацій, які нав­чалися упродовж шести тижнів.

Захід розпочався із Богослужін­ня, яке очолили Глава УГКЦ Бла­женніший Свя­тослав, предстоя­тель Православної церкви України митрополит Київський і всієї України Епіфаній, а також глави найбільших церковних організа­цій, зок­рема, Владика Сокаль­сько-Жовківської єпархії Михаїл Колтун.