Тарас Зубенко про життя Свитазівського старостинського округу

Тарас ЗУБЕНКО:

«ВІЙНА ЗДРУЖИЛА І ЗГУРТУВАЛА ГРОМАДУ»

Свитазівський старостинський округ об’єд­нує села Свитазів, Ільковичі, Равщина, Сухо­воля, в яких проживає 1700 осіб. Чим живе громада нині, чого вдалося досягти до війни та які плани має на майбутнє – розповів староста Тарас ЗУБЕНКО.

– Що Вас спонукало погоди­тися стати старостою?

– Я багато років брав активну участь у громадському житті сіл, був депутатом останнього скликан­ня Свитазівської сільської ради. Добре знаю проблеми населених пунктів, що належать до Свитазів­ського старостинського округу і маю бачення як їх вирішити. Разом з однодумцями хочу зробити їх кра­щими, сучасними, з розвиненою інфраструктурою. Це й спонукало мене стати старостою.

– На чому у своїй діяльності має акцентувати увагу ста­роста?

– На благоустрої населених пун­ктів, покращенні якості життя гро­мадян. А ще має лобіювати інте­реси місцевих жителів в ОТГ. Адже наша мета – цілеспрямована ро­бота на благо усіх мешканців.

– Коли стали старостою, мабуть, мали перспективний план розвитку округу на чоти­ри роки. Що вже вдалося реалі­зувати?

– До початку повномасштабної війни, у нашій громаді мали амбітні плани, перед усім, з розвитку та покращення інфраструктури сіл. Планували у Свитазеві створити культурний центр. Встановили сце­ну, далі мали зробити доріжки, пос­тавити альтанки… На жаль, ці за­думи довелося відкласти до перемоги…

Стараємося тримати чистими села, які є обличчям громади. Акти­вісти провели вісім толок, під час яких пообрізали дерева, помалю­вали знаки, навели порядок біля народних домів та на цвинтарях… Налагодили косіння трави на кла­довищі в с. Свитазів. У всіх селах функціонує централізований вивіз сміття.

Кожен день приносить нові вип­робування: у центрі Свитазева про­гнувся міст. Він є аварійним, бої­мося, щоб не провалився… Дякувати Богу, Сокальська міська рада виділила кошти на його ремонт. Хотілося б заасфальтувати ще й вулиці у центрі села та зробити ямковий ремонт декількох бічних вулиць в інших селах округу. Дяку­ючи фермеру Ігорю Хомяку, який надав п’ять КамАЗів щебню, вда­лося підсипати вулицю Підрівську в Ільковичах, по якій не можна було перейти через ями та болото.

– Як війна вплинула на вашу роботу?

– Вона додала відповідальності у роботі та дещо змінила її вектори. Основним є підтримка ЗСУ, з на­ших сіл пішло служити 32 чоловіка. Тож допомагаючи українським захисникам, допомагаємо рідним та знайомим, які боронять Україну від російської орди.

Війна здружила і згуртувала гро­маду. Разом будували блокпости, чергували на них, збирали кошти на підтримку ЗСУ. Крім того, нада­вали матеріальну, соціальну та психологічну допомогу засобами гігієни, хімічними засобами, а також тимчасово житло внутрішньо пере­міщеним особам. В Ільковичах за­лишилися і проживають дві сім’ї з Харківщини.

– Як допомагаєте українсь­ким військовим?

– Поки наші захисники воюють за кожного з нас, стараємося чим можем їм допомагати. Свитазів­ська громада перерахувала 50 ти­сяч гривень ЗСУ. За потреби допомагали чоловікам, які йшли в армію. Декому купували форму чи амуніцію, комусь – бронежиле­ти, рюкзаки та інше. Віддали війсь­ковим підстанцію, буржуйки, ліхта­рики, які в перші дні повномас­-штабного вторгнення небайдужі громадяни принесли на блокпости. Давали кошти волонтерам на тка­нини, з яких ті шили розгрузки. З початку повномасштабного вторг­нення відправили українським захисникам три буси продуктів, де були картопля, червоний буряк, морква та інші продукти харчуван­ня. В Ільковицькій школі освітяни організували плетення маскуваль­них сіток, ліпили вареники, пекли булочки та різні смаколики.

Я пишаюся небайдужими жите­лями наших сіл, фермерами, во­лонтерами та благодійниками, які не стомлюються збирати кошти й відправляти на передову все необ­хідне. Один з наших земляків, який нині на передовій, попросив грома­ду купити машину для його військо­вого підрозділу. Фермер Ігор Хомяк віддав українським захисникам буса, а нещодавно й «Ниву»… Ми лише зробили їх капітальний ре­монт…

– А які найболючіші проблеми нині в старостинському ок­рузі?

– Думаю, майже такі, що й у біль­шості сіл. Найперше це стан доріг, що є причиною незадовільного руху транспорту.

Друга болюча проблема – закла­ди культури, які вкрай потребують ремонту. B Ільковицькому народно­му домі у танцювальному залі «здулася» підлога, бо тече стеля. У Равщині теж клуб старенький, од­нак поки що його ремонтувати не будемо, бо тут більша проблема з дорогою. Довелося організувати довіз хліба, бо через аварійну до­рогу ніхто з підприємців не хотів туди возити продукти.

У Суховолі планували встанови­ти дитячий майданчик біля церкви та відремонтувати знищену дорогу. Почали будувати стадіон в с. Сви­тазів, виготовили документи, але його ще не зробили, бо нема кош­тів. На жаль, війна перекреслила наші плани. Зараз найголовніше допомога і підтримка ЗСУ.

Третє – екологія. Через нашу те­ри­торію протікає річка Спасівка. Влітку через сильне забруднення у ній загинула вся риба. Селяни, які жили біля річки, у спеку через смо­рід не могли вийти на подвір’я. Ра­зом з депутатами сільської та місь-кої рад ми забили на сполох: напи­сали заяву у міську раду, поліцію. На місце виїжджали комісія міської ради та працівники Львівської обласної санітарно-епідеміологіч­ної станції. Сподіваємося, що пра­вові органи з’ясують, хто завдав шкоди, понесуть покарання. На жаль, флора та фауна віднов­ляться лише через десятки років.

– Головне завдання старости – представницькі функції від мешканців до влади – депута­тів і міського голови. Чи відчу­ваєте ефективну комунікацію і підтримку Сокальської міської ради?

– Так. З якими б питаннями не звертався до керівництва, завжди відчував ефективну підтримку.

– З якими питаннями найчас­тіше звертаються жителі сіл?

– Звертаються до старости се­ляни з сімейними, побутовими чи глобальними проблемами. Можу сказати, що зараз мешканців най­більше турбує приватизація зе­мельних ділянок, де взяти дрова, як отримати субсидії, допомоги, різноманітні довідки. Цим напря­мом більше займається наш діло­вод Галина Семенюк. Якщо вирі­шення якогось питання не є у моїй компетенції, скеровую людину до спеціалістів Сокальської міської ради. Часто приходять за матері­альною допомогою важкохворі лю­ди. На жаль, у мене немає можли­вості їм допомогти.

– Що найважливіше для ста­рости у роботі?

– Важливо мати підтримку гро­мади, фермерів, підприємців, які фінансово допоможуть реалізувати задумане. Тоді буде результат. Бо коли чекати, коли хтось до нас при­їде і обріже гіляки, можна не доче­катися. Вважаю, що завжди по­трібно показувати власний приклад. Будеш робити ти, люди підтяг­нуться. Громада – це всі ми. Тож про неї має дбати кожен.

Нині кожен з нас, тут, у тилу, ро­бить надзвичайно важливу справу на своєму робочому місці. І залеж­но від того, як ми тримаємось гурту, з розумінням ставимось до ситуації і виконуємо свою роботу – набли­жається наша спільна Перемога!

– А що є найважчим?

– Мабуть, розносити повістки… Ще важче приносити рідним сумне повідомлення про смерть Воїна-Героя… Вже доводилося мені це робити. Не так давно односельці та жителі навколишніх сіл навко­лішках зустрічали захисника Украї­ни Бориса Степанюка і достойно вшанували і провели його в остан­ню путь. Громада взяла на себе усі клопоти щодо поховання. На Свитазівському цвинтарі знайшов свій останній спочинок учасник АТО Андрій Костенецький… Світла па­м’ять і шана Героям…

Ще важко мирити сусідів за межі, розбирати сімейні сварки…

– У чому секрет ефективної взаємодії старости з мешкан­цями сіл?

– В спілкуванні та співпраці. Опираюся на громаду і депутатів міської ради Ігоря Хомяка та Бог­дана Табака, фермерів, підприєм­ців. Вважаю, як староста, маю діяти в інтересах жителів, захища­ти та відстоювати їхні права. Тому всі проблеми, які є у селах округу, озвучую на віче або раджуся з сіль­ськими, районними депутатами та активістами. Разом обговорю­ємо їх та шукаємо шляхи вирішення. Наші села – це наша мала батьків­щина, яка є маленьким острівцем України. Хочемо, щоб вони розви­вались і процвітали, щоб наші діти і внуки не шукали щастя деінде, а залишалися тут жити. Дай Боже закінчиться війна і наші задуми втіляться у життя.

Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.