Як нині пра­цює Сокальська міська рада – про це в інтерв’ю з головою Сергієм Касяном

«УКРАЇНА – ВЖЕ ІНАКША. А ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ БУДЕ ЩЕ КРАЩОЮ…»

Війна на органи місцевого самоврядування поклала відповідальність не тільки за належне функціонування громади, установ, організацій та соціальних служб, але й турботу про внут­ріш­ньо переміщених осіб. Про те, як нині пра­цює Сокальська міська рада, про умови, які ство­рює для переселенців та бізнесу, гумані­тарну допомогу Збройним силам України, «Голосу з-над Бугу» розповідає Сокальський міський голова Сергій КАСЯН.

– Пане Сергію, які завдання нині перед вами в умовах війни?

– Наше найперше і найважливі­ше завдання – допомога Збройним силам України. Ми також активно вибудовуємо територіальну оборо­ну, забезпечуючи її всім необхід­ним. Відновили бомбосховище на колишньому заводі хімволокна, під­вели електрику та водопостачання. Багато нам у цьому допоміг підпри­ємець Володимир Шеремета. За­раз ми обладнуємо інші бомбо­сховища, щоб були надійні та без-печні для людей. Плануємо відно­вити стрільбище, щоб у мирний час там могли проводити навчання тероборони та місцеві чоловіки.

Наступне – забезпечити функціо­нування комунальних структур в умовах, коли навантаження на міську інфраструктуру зросло. Це ніби само собою, і мови не може бути, щоб почалися, наприклад, перебої з вивезенням сміття, пос­тачанням води та електроенергії. Думаємо про майбутній опалю­вальний сезон… По-третє – забез­печення всім необхідним пересе­ленців: одягом, гарячою їжею, дахом над головою. Через пункт пропуску «Долгобичів-Угринів», що на території Сокальської ОТГ, пройшло до півмільйона українців, яких війна заставила втікати з рід­них домівок через обстріли рашис­тів. На кордоні, де були довгі черги, сокальці старалися допомогти їм чим могли: облаштували пункти обігріву, підвозили гарячу їжу, воду, молочні суміші для дітей. Постійно чергували «Школярики». Нині Сокальщина стала прихистком для багатьох людей.

– Скільки внутрішньо перемі­щених осіб нині проживають у населених пунктах громади? Звідки переважно ці люди?

– Понад шість тисяч осіб… З Ки­ївщини, Дніпропетровщини, Сум­щини, Донецька… За бажанням хтось з них зупинився в приватно­му секторі, а дехто у лікувально-оздоровчому комплексі «Ровес­ник». У Сокальському професій­ному ліцеї, дякуючи директору Наталії Карташовій та колективу працівників, прийняли родини зі сходу, яких забезпечили житлом та харчуванням. У квітні до мене зателефонував міський голова Пок­ровська Руслан Требушкін і по­просив прийняти мешканців його рідного міста, які через збільшення обстрілів російського агресора не

відчували себе у безпеці.

До речі, Покровськ – місто для мене дуже близьке, бо в 2015 році служив у військово-мобільному госпіталі. Я тоді співпрацював із керівництвом РВА. А за декілька днів Сокаль, Жовква, Червоноград уже приймали жителів Покровська і навколишніх сіл. Їх поселили в Тартаківському НВК, Волицькій й Поторицькій дитячих дошкільних установах.

З перших днів війни при міській раді був організований гуманітар­ний штаб, який займався прийо­мом і розподіленням гуманітарних вантажів. За цей час надано понад 500 допомог військовим та іншим організаціям. В основному вантажі скеровували у Харківську, Київську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську області.

Свій вагомий вклад у цьому на­прямку зробив і БФ «Карітас»- Сокаль (менеджер, депутат місь­кої ради Мар’яна Яремчук). Від­значу й керівників агроформувань і ферме­рів, які згуртувалися та ро­били все для того, щоб наші вій­сь­кові та тим­ча­сово переміщені особи, які перебу­вали на Сокаль­щині, були ситі, від­давали продукти харчуван­ня, пальне, перераховува­ли кошти на підтримку ЗСУ. За це дякую Ва­силю Мусі, Ігорю Хомяку, Роману Шевчуку, Ігорю Шайнозі, Олегу Іван­чині, Ми­хайлу Веклину, Сергію Ходору, Василю Шамбо­ровському, Ми­колі Мельнику та багатьом іншим.

Свій вклад внесли й підприємці, які незважаючи на важку економіч­ну ситуацію в державі, не тільки працюють, але й створюють робочі місця, сплачують податки. Крім то­го, ще й є волонтерами, часом самі ван­та­жать і везуть у «гарячі» точки гуманітарний вантаж. Це депутат міської ради Ігор Плечінь, а також Володимир Ковальчук.

Кожен, як може, робить свій вклад у перемогу. Хотів би прина­гідно подякувати й депутатам Со­каль­ської міської ради, які нині захища­ють Україну. Це Микола Пасько, Андрій Гнідець, Роман Шевчук, Єв­ген Матвіїв, Володимир Погранич­ний, староста села Боб’я­тин Олег Магера.

– Нещодавно Ви побували у німецькому Бонні, яка була мета цієї поїздки?

– Мої сини, Віталій і Богдан, жи­вуть багато років у Німеччині. Коли почалася війна, передзвонили і за­питали: «Чим можемо допомогти Україні?». Я пояснив, що держава у важкій ситуації. Нам буде корисна будь-яка допомога. Потрібні меди­каменти, перев’язувальні матеріа­ли, VAC-системи для проведення операцій, автомобілі, продукти хар­чування… Віталій об’єднався із симпатиками України і організував гуманітарну допомогу, яка проходи­ла в чотири етапи. За цей час було надано 12 автомобілів, понад сто тонн продуктів харчування і меди­каментів.

Щоб медична допомога розподі­лялася раціонально, ми організува­ли Гуманітарний штаб, який очо­лила начальник відділу освіти мо-лоді та спорту міської ради Леся Ковалишин. До нього також входили зас­тупник міського голови Володи­мир Огінський, начальник фінансо­во­го відділу Василь Ковальчук.

До роботи залучили медиків, зокрема, Юрія Тейкала, які прийма­ли медичну допомогу, сортували, складали і скеровували її в найпо­трібніші місця. Військові медики, а також військові з Дніпропетровщи­ни та Львівщини передали свої подяки за медикаменти.

З Німеччини ми отримали декіль­ка реанімобілів, які передали ЗСУ. Один з таких отримала й КНП «Сокальська районна лікарня».

Я поїхав до сина у Німеччину, щоб побачити новонародженого внука, та користуючись нагодою, вирішив подякувати тим, хто відгук­нувся і допоміг Україні та Сокаль­щині, зокрема, й організовував гуманітарну допомогу.

Мені вдалося підписати угоду про співпрацю між Сокальською міською радою та Асоціацією допо­моги для незахищених верств на­селення (ВФГ) в Бонні, змістом якої є обмін досвідом, по можливості шляхом взаємних візитів та гумані­тарної підтримки. Асоціація опіку­єть­­ся українцями, які через війну, рятуючи життя дітей, виїхали за межі України і нині проживають у Бонні. Ця організація передавала нам реанімобілі. Чекаємо їх у гості, маємо далекоглядні плани на май­бутнє.

Підписали угоди з організацією українців у Бонні, яких враховуючи сьогоднішні події у нашій країні значно побільшало. Це дозволить нам обмінюватися делегаціями у сфері культури, зокрема, плануємо передати їм українські книжки, щоб наші співвітчизники, які живуть у Бонні, мали змогу читати україн­ську літературу.

Мав зустріч й з Майклом Майке, який найближчим часом привезе у Сокаль нову партію гуманітарного вантажу. Зустрічався також з гене­ральним директором університет­ської клініки м. Бонн, і вручив йому подяку від Сокальської міської ра­ди за підтримку. А також зустрівся з мером Бонна Катя Дьорнер. В цілому працюємо над тим, щоб для Сокаля знайти місто партнер у Німеччині, щоб підтримувати довготривалі партнерські стосунки.

– Вагому підтримку Сокаль­ській громаді надали й Грубе­шівський та Остроленківський повіти (Республіка Польща), з якими співпрацює Сокальська ОТГ. Розкажіть про це.

– Протягом останніх років, почи­наючи з Революції Гідності, початку війни з Росією в 2014 році, підстав­ляють нам своє плече сусіди-поля­ки. Недавно довелось побувати на футбольному турнірі, куди возили дітей в Грубешів на запрошення бурмістра Марти Маєвської. Поль­ські друзі показали нам свій спор­тивний комплекс, де одночасно перебували до тисячі біженців. Мав можливість на кордоні бачити як приходили десятки тисяч наших біженців і поляки робили все мож­ливе для них. За різними даними, у Польщі перебуває до двох мільйо­нів українців. Вони подбали про всіх, зокрема створили комфортні умови, забезпечили житлом, дали можливість дітям навчатися…

– Через воєнні дії чимало під­приємств зі сходу України «пе­ре­селяються» на захід. Можли­во, якесь знайшло собі «прихисток» на території Сокаль­ської громади?

– Відбувається локація підпри­ємств із східної і північних областей України на західні. На Львівщині запрацювало 120 підприємств. Два з них – на Сокальщині. Це фарма­цевтичне підприємство з Києва, яке розпочало роботу на території колишнього заводу хімволокна. Друге – пошиття спецодягу. Водно­час на території громади запра­цював Борківський спиртозавод. Власники зробили великі капітало­вкладення у його модернізацію. У с. Ульвівок нове підприємство зай­матиметься відгодівлею свиней. Зараз триває масштабне будівниц­тво нових ферм. Планується ще ряд підприємств, які найближчим часом мають запрацювати на Со­ка­ль­щині.

– Який стан виконання фінан­сових показників громади?

– В цілому за результатами п’яти місяців бюджет Сокальської міської ради виконано на 90 відсотків. Це більше на 10 мільйонів ніж у мину­лому році. Але, на жаль, ми не до­сягнули запланованого. Причина цього – початок військових дій. Під­приємства мебельної галузі, про­дукція яких орієнтовані на  експорт.

Держава має проблеми з відшко­дуванням ПДВ. Підприємства не працюють в повному обсязі, крім тих, кому держава дала певні по­даткові пільги під час військових дій. Все це негативно вплинуло на виконання дохідної частини бюд­жету. Ми зробили ряд кроків, які в перспективі дозволять виконати дохідну частину. Зокрема, на вико­нання Указу Президента про про­довольчу безпеку, нам вдалося укласти однорічні угоди і передали в оренду понад 600 га землі. Орен­дарі будуть сплачувати податки.

Хочу подякувати нашому велико­му бюджетоутворюючому підпри­ємству ДП «Датський текстиль», яке стабільно працює й дає най­більше відрахувань у казну бюдже­ту громади, виконує всі свої зобо­в’язання, і крім того багато робить у плані меценатської допомоги. Так, при їхній помочі відкрито новий комп’ютерний клас при Станції юного техніка. У басейні спортивної школи «Соколяни» поставлено но­ве вентиляційне обладнання. Вони долучилися до підтримки соціаль­ного проєкту «Соціальний дім». Зараз ведемо перемовини з цим підприємством по інших проєктах.

– З якими проблемами до Вас найчастіше звертаються жителі громади?

– Як з особистих, так і питань, які стосуються благоустрою нашого міста. Крім наших громадян, до мене часто звертаються тимчасово переміщені особи. На днях був на прийомі колишній атовець, який приїхав з Маріуполя. Під час воєн­них дій у зоні бойових дій у 2015 році втратив ноги. Він евакуйо­ва­ний з дружиною на Сокальщину. Ко­лишній військовий дякував за підтримку сокальцям, бо ті допома­гають йому: підприємство «Соф­ро» виготовило меблі, працівники КП «Житлокомунсервіс» – допо­могли облаштувати житло. І таких прикладів доброзичливого став­лення наших мешканців багато.

– Сокальська ОТГ – одна з найбільших у Львівській облас­ті. Чи важко керувати нею у такий нелегкий час?

– Війна стала випробування для кожного з нас. Це і випробування для органів місцевого самовряду­вання, бо вона перекреслила пла­ни як людей, так і громад. І для нас немає іншого завдання як пе­ремогти ворога. І як і весь україн­ський народ працюємо на підтримку ЗСУ та перемогу. Є тимчасові труднощі, бо у багатьох структурах працівники пішли на війну і прихо­диться їх заміняти… Але ми працюємо… Життя триває…

Задумів багато, проте нині голов­не, щоб закінчилась війна. Всі док­ла­даються до перемоги. Неод­но­разово проводжаю хлопців, які їдуть на передову. Вони настільки патріотично налаштовані, це такий потужний дух. Зроблять все мож­ливе і неможливе, щоб якнайшвид­ше над Україною було мирне небо, щоб ми вільно жили, вільно працю­вали, щоб наші діти мали можли­вість вчити українську мову надалі, ходити в українські школи. Україна – вже інакша. А після перемоги вона буде ще кращою.

Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.

На фото: Сокальський міський голова Сергій Касян під час перебування в Університетській клініці м. Бонн (Німеччина).