Головна Культура Артем Ведель – непересічна постать

Артем Ведель – непересічна постать

Викладач Сокальської школи мистецтв ім. Віктора Матюка Галина Адамчук провела відкритий урок-презентацію на тему «Арте­мій Лук’янович Ведель. Життя і творчість»

А. Ведель великий український компози­тор, диригент, скрипаль, співак і педагог, один із засновників української музики бароко. Боголюбий меланхолік – казали про нього. Він жив і творив в другій половині XVIII ст. Цей період називають «золотою добою» української музики. Це час кульміна­ції розвитку хорового мистецтва, а провідне місце належить хоровому концерту, який до­сяг вершин в творчості таких великих компо­зиторів, як М. С. Березовський, Д. С. Бор­тнянський і, звичайно ж, А. Л. Ведель.

Ведель чи не єдиний композитор, який не написав жодного світського твору, а лише духовні. Хоровий духовний концерт це єди­ний жанр, до якого в своїй творчості звертав­ся Ведель і, потрібно сказати, досяг у цьому жанрі справжніх вершин. Артемія Лук’янови­ча називали «маестро циклічного концерту». Музика Веделя оригінальна, нова, але глибо­ко українська, тому що автор широко вико­ристовує український народно-пісенний ма­теріал: інтонаційні звороти, ладово-гармоніч­ні особливості, що підмічено музичними критиками.

Життєвий шлях А. Л. Веделя нерозривно пов’язаний з Україною та позначений особ­ливим трагізмом. Він був з дитинства обда­рованим, красивим, одержав хорошу освіту – гуманітарну і музичну. З успіхом керував церковними і світськими хорами, готував співаків до Петербурзької придворної спі­вацької капели. Був військовим офіцером – мав усі умови для успішної кар’єри і без­бідного життя, але вибрав інший шлях.

Відомо, що Ведель написав листа до Пав­ла І з просьбою відмінити указ про заборону духовних концертів. Павло І розцінив цей лист як непокору, наказав упіймати Веделя і кинути у божевільню. Таким чином, Артемій Лук’янович Ведель – чи не перший україн­ський дисидент, якого російська імперія кинула в божевільню за переконання.

Перебуваючи в оточенні божевільних, втративши змогу писати музику, композитор впав у депресію і захворів на невиліковну хворобу сухоти. Пробув він там вісім років.

А тоді стався замах на Павла І, він був убитий змовниками, які більше не хотіли терпіти правління цього тирана. Зажевріла надія на краще. Але наступний цар, Олек­сандр І, залишив той ганебний указ про за­борону хорових концертів у церквах без змін. Та, щоб показати свою «прогресивність» порівняно з убитим Павлом І, відпускає невиліковно хворого Веделя додому, а фактично – помирати.

Проживши декілька місяців у батьківській садибі, А. Л. Ведель помер на 41 році життя (1767 – 1808). Незважаючи на 9 років за­буття, похорон був велелюдний. Люди прий­шли віддати шану великому композитору.

Після смерті Веделя, його твори тривалий час були заборонені і поширювались тільки в рукописах. Їх знали, незважаючи на забо­рону. Веделева музика лунала чи не у всіх православних храмах. Часто півчі навіть не здогадувались, що виконують заборонені твори – настільки органічно вони ввійшли в церковний обряд.

На жаль, ця трагічна постать ніколи не відкриється нам у всій повноті свого таланту. Адже не всі його твори збереглися. На сьо­годні достеменно відомі тільки 12 хорових концертів, дві літургії Іоанна Златоустого, Всенощна, Херувимська, Різдвяні, Великодні і Богородичні ірмоси. Але й цього достатньо, щоб ім’я Артемія Лук’яновича Веделя золотими літерами було вписане в історію українського національного мистецтва. Його творчість гідно завершила «Золоту добу» української музики 18 століття, ще більше наблизивши духовний хоровий концерт до пісенної спадшини нашого народу, а україн­ський багатоголосний хоровий спів до вершин світового музичного мистецтва.

Урок проводився з застосуванням комп’ю­терних технологій. Учні вдячні, що Галина Адамчук цікаво і об’ємно відкрила для них ще одну непересічну постать на олімпі національних геніїв української культури.

Софія ЛАЩУК,
учениця 5 класу Сокальської дитячої школи мистецтв ім. Віктора Матюка.