Головна Культура Четверта субота листопада – день, що об’єднує українців через минуле

Четверта субота листопада – день, що об’єднує українців через минуле

А СВІЧКА ПЛАКАЛА В СКОРБОТІ

Четверта субота листопада – день, що об’єднує українців через минуле. Промайнуло 90 років від тих жахливих подій, що своєю жорстокістю не знаходять прикладу в історії людства. Тоді було вини­щено понад сім мільйонів українського народу, які загинули в страшних муках голоду, через нав­мисно влаштований мор в Україні. Голод – це не ті­ль­ки смерть, а й духовна руїна, зни­щення здорової на­родної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

У День пам’яті жертв голодомору, від катедраль­ного собору св. ап. Петра і Павла м. Сокаль процесій­но (прав­да, малочисельно) всі пішли до примі­­щення колишньої катівні НКВД (вул. Шашке­вича). Тут свя­щенники Ярослав Валюх та Володимир Жарських від­служили панахиду за невинно убієн­ними під час голодоморів. Тихою молитвою вшановано жертв голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років в Україні.

Звертаючись до присутніх, декан Сокальського де­канату УГКЦ о. Ярослав Валюх сказав:

– Сьогодні ми, як і щороку, творимо пам’ять – пам’ять усіх невинно замордованих голодоморами. Тих, за кого не молилися у храмах. Тих, що не чули християнської молитви на своєму похороні. Й взагалі ми не знаємо навіть де їхні могили. Ми голосно говоримо про цей історичний геноцид українського народу, щоб сьогодні пам’ятати про це. Ми визнаєм це, пам’ятаєм і голосно кажемо на весь світ, щоби більше ніде таке жорстоке вбивство голодом мільйонів людей не повторилося.

Ми сьогодні переживаємо щось дуже схоже, як було у всі роки голодомору. Бо теж переживаємо свого роду геноцид – знищення українського народу.

Учора (п’ятниця, 25 листопада – авт.) у наших храмах читалось Євангеліє. І там були такі слова: “Не бійся ворога, який може забрати твоє тіло, бо більше нічого, окрім тіла, він в тебе забрати не може”. І ми вчора всією громадою наочно бачили, як ворог забрав тіло новопрестав­леного Воїна Бориса, що мали його похорон. Але більше цей ворог, окрім тіла, не може в нього забрати нічого. Але водночас цей ворог, Євангеліє продовжує, і каже такі слова: “Бійся ворога, який може забрати твою душу, і навічно кинути її у пекло. Бо це є найбільший ворог”.

Як забрати сьогодні душу в українського народу? Це розділити нас, це посварити один з одним. Це коли народ буде проти влади, а влада не буде з народом. Отоді ворог через гріх, який поселиться у народі, забере найцін­ніше, що має український народ – душу.

Ці пам’ятні події мають нас навчити, мають нас об’єднювати. Бо цю молитовну пам’ять, яку творимо, маємо ТВОРИТИ УСІЄЮ НАШОЮ ГРОМАДОЮ. І всі, хто можуть, мають бути присутні тут. Бо сьогодні ворог, який забирає тіло, не завдає такого болю, хоча це великі рани. Але найгірше, що той ворог забирає наші душі.

Ми вже не так боїмося щоб не було світла в нас, як найбільше нас болить, що є світло у нашого сусіда. І найбільше саме в цей спосіб ворог діє сьогодні, він каже кого звинуватити, що цього нема. І ми починаємо не об’єднюватися, не рятуватись, не думати що хтось сьогодні має більші муки.

Ми пригадуємо історичні моменти нашого народу, що відбува­лися в часи голодоморів. І тоді український народ не нив. Ми сьогодні могли читати вірші про голодомор. Могли читати про те, як дитина спілкується з мамою в часи голоду, і там жодного нарікання. Там не шукають винного, там туляться один до одного і шукають спасіння у Бозі. Тому, творячи цю пам’ять, молімся за усіх невинно замордованих. Нехай Господь подасть їм вічний спокій і упокоїть їхні душі. А нам усім дарує мир і єдність нашому народу.

Заступник Сокальського міського голови Володимир Огінський наголосив:

– Голодомор – це геноцид українського народу. Як і те, що сьогодні відбувається в Україні у зв’язку з російською агресією. Це не перший шрам північного сусіда на нашому народові. Але він не забере українського духу. Щороку тут молимося за убієнних голодом. І не могли знати, що через рік буде черговий геноцид над українським народом. Але вже не голодом, а холодом. Проте скорити український народ ворогу не вдасться. Ми поборемо його. Збройні сили України відстоять нашу незалежність. Слава нашим Героям! Вічна пам’ять жертвам голодоморів і тим, хто віддав своє життя за нашу свободу у боротьбі проти російського агресора.

Присутні запалили свічки у пам’ять жертв голодо­морів, поста­вили їх до меморіальної дошки. Вшану­вали пам’ять заморених голо­дом хвилиною мовчан­ня. А ввечері сокальчани встановили на підвіконнях своїх домівок запалені свічки.

Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Прости, народе Божий! Царство небесне Вам, Душі убієнні! (Молитва за убієнних голодом)

Пам’ять – нескінченна книга, в якій запи­сано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним ко­льором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано сло­ва про голод: «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна. Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас!

Василь СОРОЧУК.
Фото автора.