Любов УМАНСЬКА: «…ПРАЦЮЮ ДЛЯ РОЗКВІТУ УКРАЇНИ»

Доля дарує кожному з нас Учителя. Це та людина, яку часто називаємо своєю другою матір’ю, бо вона назавжди стане частиною нашого життя. Цей учитель, щиро закохавши нас у свій предмет, стане нам другом і порадником, прикладом у будь-якій ситуації. Буде завжди поруч: у радості й біді, у ваганнях і прийнятті важливих рішень. Такою для своїх учнів є вчителька української мови та літератури Сокальської ЗШ І-ІІІ ст. №5, чарівна жінка, поетка, декламаторка, членкиня благодійного фонду «Майбутнє України. Сокальщина» та літературно-мистецького об’єднання «Колос» Любов УМАНСЬКА. Її педагогічну діяльність відзначено Грамотами відділу освіти Сокальської РДА, департаменту освіти і науки Львівської ОДА, а також подякою МОН України. Її учні – призери та переможці різноманітних творчих конкурсів та олімпіад з української мови і літератури.

– Пані Любове, розкажіть, будь ласка, про свій шлях до професії вчителя?

– Я впевнена, що народилася вчи­телькою: скільки себе пам’ятаю, стіль­ки  вчуся, а потім ділюся своїми знання­ми. Мені здається, що «живу» в школі з ран­нього дитинства, бо моя мама – вчителька… Найбільшим бажанням було здобути освіту у Львівському на­ціональному університеті імені Івана Франка. Мрія здійснилася й відкрила ме­ні шлях до бажаної роботи.

– Чим приваблює професія?

– Учитель – це більше, ніж професія. На мою думку, це вміння володіти сло­вом, спілкуватися, це здатність виба­чати і перепрошувати, опановувати се­бе за будь-яких обставин, бути ам­бітною і поступливою водночас, це мис­тецтво емпатії. А ще – можливість обго­ворювати книжки.

Я вчителька – і це дарує мені мо­лодість, енергійність, активність, безу­пинний пошук ідей. Професія вимагає від мене постійного розвитку, щоден­ного вдосконалення, щоб завжди бути у вирі подій, аби учні вважали мене сучасною та цікавою, а це постійна важка робота над собою. Моя про­фесія – це мій тренажер для тіла й ду­ші. Відчуваю себе частинкою потуж­­ного механізму, який працює для роз­к­віту України. Прагну бути корисною людям і Батьківщині, відчуваючи при тому радість «сродної праці», про яку го­ворив Сковорода.

– Яку роль у Вашій долі відіграв конкурс «Учитель року»?

– Надзвичайно важливі етапи в моєму житті. Конкурсанткою була двічі: перший раз – конкурс педагогічної май­стерності «Надія», де я молодий учи­тель, без досвіду й категорії, лише з на­полегливістю, стараннями, невтом­ною працею й бажанням гідно пред­ставити свою школу, бути прикладом для учнів…

Здобуття першої премії подарувало мені впевненість у своїх силах. Нев­довзі я знову учасниця конкурсу «Учи­тель року», знову перемога, але тепер більша відповідальність, адже пред­ставлятиму Сокальський район на облас­ному етапі. Наскільки важкий і виснажливий, настільки цікавий та ко­рисний для мене період. Надто амбіт­них очікувань, зізнаюся, не плекала, бо все ще була молодим учителем, з мінімальним досвідом роботи й лише з другою кваліфікаційною категорією. Диплом Лауреата другої премії, сильна втома, надлишок адреналіну в крові, не­абиякий досвід, радість від спіл­ку­вання з колегами з усіх куточків Львів­щини, нові ідеї та можливість попра­цю­вати кілька років в обласній творчій групі педагогів, почитати лекції на кур­сах підвищення кваліфікації для колег-філологів, поділитися з ними своїми нап­рацюваннями, а також дружба, народжена в умовах конкуренції, – це те неоціненне, що привезла зі Львова. Було важко, але я щаслива, що тоді там була.

– Що є найскладнішим у професії педагога?

– Для мене найскладнішим є «поміс­тити» все, що хочу сказати своїм вихо­ванцям, у відведені мені 45 хвилин.

– Чи був момент, коли хотіли ки­нути роботу? Чи відчували ви­горання?

– Зізнаюся чесно: був, але він про­майнув, як і личить моменту, зали­шивши мені цінні уроки й висновки.

Вигорання? Відчуваю часами неви­мовну втому, але це не вигорання, бо мені дуже пощастило щодня робити те, що люблю й умію, а доля дарує що­року нових, але найкращих учнів, які згодом закінчують школу, але в моє­му житті залишаються.

– Чого потребують вчителі сьо­годні? Яких ресурсів не вистачає? З якими труднощами стикаються?

– Нам, людям, властиво хотіти біль­ше, аби полегшити собі життя, уріз­номанітнити свою роботу – і це добре, бо прагнемо результативності. Проте ба­жання дуже часто не збігаються з нашими можливостями, із ситуацією в державі… Це реальність. Говори­ти­му лише про себе… У труднощах зав­жди шукаю нові можливості, нові рі­шення, новий досвід, тому й не знаюся з перешкодами, якщо вихід із складної ситуації, звісно, залежить від мене. Прикро лише за те, що наші діти виму­шено «розкидані» по світу й не мають можливості повноцінно вчитися серед однокласників у рідній школі. Тому єди­не, чого зараз не вистачає, – якнай­швидша Перемога!

– Ваші учні складають ЗНО на ви­сокі бали. Розкажіть про свої мето­ди викладання. Як залучаєте їх до навчання?

– Урок сприймаю як маленьке від­криття, іноді – пригоду, мандрівку в ми­нуле чи в майбутнє, поєднуючи її з сьо­годенням. Вивчення рідної мови та літератури тісно переплітаю з історією, географією, математикою, мистецтвом у різноманітних його виявах. Не люблю правил і не прошу дітей їх вчити. Го­ловна ціль – розуміти, тому кожен тер­мін чи визначення – це новий цікавий малюнок, схема, таблиця чи алгоритм; іноді на основі правил створюємо каз­ки, розповіді, ігри для кращого запа­м’ятовування. «Дизайн» поурочних конспектів – це особиста справа учнів, тобто можна класну чи домашню ро­боту підсилити ілюстраціями до вив­чених творів, портретами письмен­ників, вклеєними фігурними ки­ше­нь­ками чи конвертиками, де «ховається» важлива інформація.

Створюємо спільно лепбуки, проє­кти, разом декламуємо, часто диску­туємо, іноді серйозно сперечаємося. Моя ціль – навчити учнів думати, ана­лізувати, робити висновки, грамотно спіл­куватися рідною мовою, вислов­лювати свою думку, захищати її, під­кріплюючи аргументами. П’ятиклас­ники для мене – це вже майбутні учас­ники ЗНО – я їх про це попереджаю ще в перший день навчання, тому го­туємося до головного іспиту багато ро­ків, виконуючи типові для ЗНО зав­дання відповідно до теми. Читання за­охочую подарунком: протягом року обираю найкращого читача й дарую цікаву книжку. Це моя маленька премія «Скарб у твоїх руках».

– Чи навчається вчитель чомусь від своїх учнів?

– За все, чого досягла в професійній діяльності, дякую своїм учням! Власне, я – вчителька, бо вони в мене є!  Вони мої вітрила, щоб рухатися вперед, мій вітер і шторм, щоб не зупинятися ні на мить, боротися й перемагати, мій оріє­нтир, аби зростати. Постійно нама­гаюся встигати за своїми учнями, за їхніми потребами, за їхнім світоглядом.

– Як справляються з дистанцій­ною освітою вчителі в часи панде­мії та воєнного часу? Чи може учень отримати якісну освіту за таких умов?

– Вважаю, що якісну освіту можна здобути за будь-яких обставин, головне – бажання та наполегливість. Справа не у формі навчання, а в тому, наскіль­ки учні вмотивовані, щоб використову­вати віддалене навчання пра­вильно й бачити його сильні сторони, бо вони є, повірте. Зараз існує багато плат­форм, засобів спілкування, інструмен­тів відеозв’язку, тому особливих труд­нощів, думаю, вже не існує.

– У нашій країні мовне питання завжди було болісним. Знаю, що маєте з цього приводу непохитну позицію. Поділіться своїми суд­женнями.

– Ігнорування важливості мовного питання дуже дорого обходиться. На мою думку, народ існуватиме й дер­жава буде розквітати лише тоді, коли на перше місце поставимо знання й роз­виток власної мови, культури, тра­дицій, бо це основа будь-якої само­достатньої нації. Щоб популяризувати українське серед учнів, щороку про­воджу в школі дискусію «Як тобі жи­веться, моя Мово, в ріднім домі?», де обговорюємо роль мови, ведемо гострі суперечки щодо російськомовного кон­тенту, слухаємо сучасну українську му­зику, роздуми відомих людей, дек­ла­муємо, знайомимося з творчістю мало­відомих українськомовних вико­навців. Гасло дискусії – Мова має зна­чення! Дуже цінною для мене є спільна з учня­ми робота в кабінеті-музеї наро­до­знавства «Скарбничка».

– Яким є Ваше кредо, улюблений вислів?

– Моє серце б’ється в унісон із Гри­горієм Многогрішним, головним героєм роману «Тигролови» Івана Багряного, тому що «сміливі завжди мають щастя»!

– А яке хобі?

– Кожну вільну хвилину (без пере­більшення) – читаю! Дуже люблю книж­ки, тому збираю власну домашню біб­ліотеку. Декламую – цим хобі особ­ливо пишаюся, бо свого часу у місті Дніпрі здобула перемогу в Міжнарод­ному поетичному конкурсі «Зірка полину» в номінації «Кращий декла­матор». Пишу вірші та есе.

– Чи поетична творчість допо­ма­гає у шкільній роботі?

– Дуже допомагає, адже створюючи поезію, щоразу вчуся бачити й відчу­вати більше, ніж уміла раніше. Особис­тий досвід дозволяє глибше аналізу­вати твори класиків і сучасних авторів. Цими навиками ділюся з учнями. Зараз працюю над авторським методичним посібником мілітарної лірики поетів Сокальщини.

– Розкажіть про свою творчість.

– Це мій особливий світ, де «лікую ду­шу словом і пером…», «на аркуш сиплю серце без вагань…», «складаю свої думи у слова…». Сьогодні моя твор­чість – це мій поетичний фронт, моя війна за Незалежність. Загалом мій доробок містить тексти різної те­матики, хоча переважає філософська лірика.

Веду телеграм-канал «Чай із м’я­тою» (chay_iz_myatoyu.t.me), де роз­міщую давні та нові вірші, декламую. Мої роботи надруковано в кількох літе­ратурних виданнях. Цього року мала честь долучитися до створення альма­наху «Соколиний край». Скоро поба­чить світ моя дебютна поетична збірка.

– Дякую за розмову.

 Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.