ВИШИТІ СВЯЩЕНИЧІ РИЗИ, БЕРЕЖУТЬ ЯК РЕЛІКВІЮ
Між мистецькими творами нашого народу окреме місце займають вишивки. Спонукою до цього виду ужиткового мистецтва було бажання прикрасити свій одяг узорами, приміщення – малюнками, а також рухомими прикрасами – серветками та рушниками; аби стіл чи постіль не біліли однією барвою – їх теж ними мережили, а ще образи прикрашали вишивками, щоб вони приносили радість в оселі.
Не обминула вишивка й Церкву. Хоча тривалий час єдиною їх прикрасою були лише ікони. Та з плином часу в оздобу наших храмів входять вишивки: рушники, вишивані вівтарні обруси, хоругви і, нарешті, ризи.
Невідомо, хто і з яких мотивів зробив перший хрестик на тканині і приніс першу вишивану річ у храм, як і те, як це сприйняли священнослужителі та вірні. Однак, очевидно, що таке мистецтво пізнання і прослави Всевишнього отримало підтримку Церкви. Чимало жінок вишивають фанви до церкви та фелони, в такий спосіб прославляючи Господа у вишиванках.
Вишити ризу досить непросто. Крім майстерності у рукоділлі, потрібне неабияке терпіння та багато часу, в середньому на вишивку йде понад чотири місяці. Через це у більшості випадків це є спільна робота кількох вишивальниць. Пошити фелон може не кожна кравчиня, для цього потрібно теж вміння та навики.
Понад сто священичих риз, з них двадцять п’ять вишитих, пошила Надія Климчук, для якої кравецтво стало улюбленою справою. Ця праця приносить їй неабияке задоволення й стала сенсом життя. П. Надія шиє ризи з 1996 року. Перші свої ризи пошила за проханням мами – Марії Климчук, яка є сестрицею в кафедральному храмі св. ап. Петра і Павла м. Сокаль. Так з її легкої руки опанувала майстерність пошиття священичого одягу. Кравчиня розповідає, що відчуває велику відповідальність, коли сідає шити фелон, тому обов’язково молиться перед початком роботи і дякує Богові за допомогу.
Нині не один десяток священнослужителів у різних куточках Сокальщини на свята одягають пошиті нею фелони. Чотири з них є у катедральному соборі св. апостолів Петра і Павла м. Сокаль, які вишила сестриця Параскевія Кортко. Чотири архирейські ризи у владики Сокальсько-Жовківської єпархії Михаїла Колтуна. Ще два пошила в січні. Один з них вишила й офірувала церкві Христового Вознесіння м. Сокаль Марія Козакевич, інший – вишивали для сина священника Андрія Радика, який уже 14 років служить у греко-католицькій церкві у м. Білофельт (Німеччина), мама Галина Радик, а допомагала їй сваха – Ольга Карабін. «Працювали кілька місяців аби оздобити священичі ризи українським орнаментом.
І де тільки взялися енергія й терпіння, бо вишивка хрестиком – ювелірна робота, яка потребує сили волі. Коли завершуєш творіння, на тебе, здається, сходить благодать. Ті підібрані різнокольорові хрестики тішать, заспокоюють і, приносять умиротворення на душі», – розповідають вишивальниці. Готову вишивку пошила пані Надія. Рідні передали отцю Андрію Радику в Німеччину свій подарунок, яким він дуже задоволений. Каже, що це не тільки пам’ятка від найближчих людей – обох мам, але й згадка про Україну та рідний край. Вишивка для українців, наче оберіг. Недарма, колись козаки у похід брали з собою вишиванку. Мріє, щоб у храмі, де він служить, були ще й вишиті хоругви.
Один з пошитих фелонів п. Надією носить отець Андрій Кащук, а вишивала його з любов’ю для сина мама Марія Калюга-Кащук. Священник говорить, що завжди з радістю одягає його, відчуває умиротворення на душі, підтримку мами та родини. Пані Марія також вишила ще чотири ризи та хоругви для храму Вознесіння Господнього в с. Скоморохи. Ще три фелони вишила сокальчанка Софія Андрущак для сина – отця Андрія Покотила – священника церкви Пресвятої Богородиці (м. Нова Британія, штат Конектікут) в США. Він теж носить їх із задоволенням та зберігає як реліквію.
Надія Климчук щаслива, що в такий спосіб може прислужити Богові та церковним громадам. Сподівається, що священники з легкістю та піднесенням відправлятимуть у фелонах, які для них з любов’ю та добрими намірами вишили та пошили дбайливі жіночі руки.
Любов ПУЗИЧ.
Фото з сімейного альбому Надії Климчук.
