Ця сакральна споруда у м. Сокаль занесена до Реєстру пам’яток України національного значення.
Сокаль було вперше документально згадано 1377 року, а 1424ому йому було надано міське право. З тих найдавніших часів у місті існувала церква Пречистої Діви Марії і при ній існувала парафія. Внаслідок татарського погрому 1519го і перенесення міста на інший бік Бугу, було збудовано дерев’яну церкву Пречистої Діви Марії з дзвіницею, а біля них на початку XVI ст. вимурували тридільну церкву св. о. Миколая. Їх обвели спільним монастирським муром. Церкви існували поряд до 1821 р., коли церкву Пречистої Діви Марії знищив вогонь.
Під час візитації за розпорядженням холмського єпископа Пилипа Володковича, 12 березня 1749 р. зафіксували добрий стан її зрубів, дахів. Вона мала б відноситись до монастиря Василіян, що, вірогідно, існував у Сокалі у 1567–1691 роках.
Про старовинну церкву св. о. Миколая писав не один автор, зокрема, о. Василь Чернецький у 1894 р. зазначає: «При побудові міста не забули русини, міщани сокальські про хвалу Божу, тому побудували вони спочатку дерев’яну, а потім, майже в середині заснованого міста близько Бугу, муровану церкву, прибравши собі за патрона св. о. Миколая Чудотворця, під покров якого вони удавалися в тяжкі часи татарського лихоліття. Ту невеличку муровану церкву побудовано в надзвичайно грубих мурах, прикрашену однією верхньою банею, її оточувала площа, де в старовину ховали людей. Про те свідчать полишені сліди запавших гробів.
У якому році вимуровано згадану церкву (вважається приблизно у 1548 р.) важко дізнатися. Про те, що церква св. о. Миколая є найстарішою церквою Сокаля, свідчить добре перехований надпис над церковними хорами, що її реставровано у 1694 р. Це й наводить на здогад, що церква мусила вже стояти довгий час, коли аж виникла потреба її реставрувати».
Микола Голубець припускає, що посвячена вона пам’яті перенесення мощів св. Миколая з Миру в Лікії до Барі, і побудовано її наприкінці XVI ст. – у зв’язку з Унією. Це можливе, але й не виключена старіша дата, за якою промовляла середньовічна конструкція мурів і «немодна» вже в нас у XVI ст. архітектоніка.
У церкві Святого Миколая 27 березня 1594 р. проходиланарада православних єпископів України, де прийняли рішення про необхідність унії з РКЦ.
Після захоплення московським військом Києва, Київський митрополит Гавриїл Коленда перебрався до сокальського монастиря Василіан, не маючи можливості закласти свій осередок у Львові. Нунцій кардинал Марасконті зазначав, що Коленда призначив архімандрита монастиря Василія. При поверненні з коронації Міхала Вишневецького у Кракові Г. Коленда 12 листопада 1669 р. надіслав до монастиря ікону св. Миколая, що перебуває донині у головному вівтарі. Церкву відновлювали після пожеж 1613, 1677, а 1694ого реставрували. Вірогідно, спочатку вона була одноверхою і лише у XVIII ст. встановили барокове купольне завершення над основними об’ємами і криласами.
B акті візитації 1731 р. зазначено, що церкву при будівництві перекрили склепінням, але лише недавно її було прикрашено високою банею і новим дахом. Інтер’єр був розписаний впродовж 17521756 років. Автором розписів, можливо, був відомий львівський художник Станіслав Строїнський. Розпис церкви, можливо, був пов’язаний з тим, що 1754ого вперше парохом став не ієромонах, а єпархіальний священик о. Стефан Оролевський, що свідчило про перехід церкви під управління світського духовенства. Наступне значне оновлення церкви провів парох о. Іван Ціпановський. За час перебування у парафії (1853–1877) він встановив новий іконостас, бокові престоли і наказав наново розписати церкву.
У 1890х роках до південної стіни притвору прибудували каплицю.
Церкву відновили 1927 р. згідно з діючими тоді правилами консервації архітектурних пам’яток. Тоді було виконано значний обсяг будівельних робіт.
Під час Другої світової війни 1941 р. згорів дах притвору, ґанок головного входу, купол над нефом, ліхтар пошкодив вогонь. Ремонт провели 1942 р., встановивши нові дахи. Після війни частина Сокаля потрапила до складу ПНР, а 1951 СРСР. У цей період храм був закритий і 1959 р. переданий під склад геологорозвідки. Тоді у вересні церква була обстежена реставратором Ігорем Старосольським. На 1970 р. у храмі було знищено чи пошкоджено усі дерев’яні конструкції дахів, замоклі стіни пронизували численні тріщини. На основі обстежень 1959 р. розроблено проект реставрації, виконаний впродовж 19711974 років. Було розібрано добудовано до притвору каплицю. Після реставрації у будівлі церкви відкрили музей.
У 1990 році біля церкви організувалась православна громада і вона була передана УПЦ КП. Тут з посвятою Перенесення Мощей Святого Миколая встановлена копія чудотворної ікони Почаївської Божої Матері. Парафія відноситься до ЛьвівськоСокальської єпархії УПЦ КП.
З 1991 року до 2004 священнослужителем храму був митрофорний протоієрей отець Павло Осос, який відійшов у вічність 15 жовтня 2004 року. Саме він відновив храм у 1991 році.
З 2004 року настоятелем церкви є о. Михайло Назар. За його правління у храмі проведено газове опалення, з 2009 року проводиться реставрація та ремонт церкви. У серпні 2011ого створено церковний хор, керівником якого є Світлана Ярема.
Храм потерпів пожежі, чимало руйнувань, пережив нелегкі випробування, реставраційні роботи… Але, незважаючи на всі проблеми, він діє до цього часу, закликає сокальчан до христової віри, покращується з кожним роком і залишається однією з найважливіших архітектурних пам’яток Сокальщини.
Ростислав ДМИТРУК.
Про архітектуру церкви св. Миколая читайте в наступному номері газети.
