ЗГАДУЄМО З ПОШАНОЮ
Сьогодення є настільки нестабільним, що люди в умовах пандемії нерідко бояться будувати плани навіть на найближче майбутнє. А дні летять, і якщо оглянутися у недалеке минуле, згадати рік, який пройшов, то розумієш, що багато близьких, знайомих, знакових людей відійшли якось майже незамітно, тихо, без численних рідних, друзів, колег по роботі на похороні, без прощальних слів…
У 2020 році не стало доброго багаторічного приятеля Стаївської школи і нашого шкільного музею – Тихона Лещука, професора, науковця, краєзнавця, письменника, сина закатованого у сталінських таборах отця Осипа Лещука. Тихон Йосипович багато років свого життя присвятив праці в «Львівській політехніці». Від батьків йому передався хист до вивчення іноземних мов, надзвичайно тонке відчуття слова і письменницький талант. Десятки наукових праць, філологічних досліджень, статей-розвідок з історії рідного краю, сотні художніх творів – це далеко не повний перелік спадщини, яку залишив нам Тихон Йосипович. Але особливо цінними для нас є його спогади про дитячі і юнацькі роки, життя Рави-Руської, Белза, Стаївки в першій половині ХХ століття. А також спогади про батьків – о. Осипа Лещука та Ольги Лещук, з роду Князь, – адже вони можуть стати основою розвідки про видатних громадських діячів нашого краю, які у нелегких обставинах заборони розвитку національної культури, у складних со-ціальних, економічних, політичних умовах, утверджували серед людей українську ідею, національні та загальнолюдські ідеали.
Не можна без сліз читати рядки, у яких Тихон Лещук згадує про свою матір: «Пам’ять про маму живе у моєму серці з особливою силою, хоча мої спомини про неї сягають лише дитячих років. Мені ішов ледве дев’ятий рік, коли перестало битися її серце. Вона відійшла у найбільшому розквіті сил, коли її творча праця доходила до вершини розвитку. Життя без маминої ласки, без маминої любові, без маминої поради – це був затемнений світ. Мене може зрозуміти найкраще той, хто і сам зазнав подібних життєвих обставин, хто зазнав подібної втрати. Її ідеал основується на великій душевній красі, на відданості багатогранній просвітній праці, на відданості своєму українському народові, виведення якого на шлях освіченості, перемоги духовних цінностей – це була її найперша, найважливіша мета».
Народилася Ольга Лещук у Белзі в родині Миколи та Михайлини Князь. Була найстаршою із шести дітей у сім’ї. З дитинства відзначалася розсудливістю та ініціативністю, а також добрим співчутливим серцем. Вчилася у жіночій народній школі у Белзі, потім у вчительській семінарії сестер Василіянок у Яворові. Її допитлива вдача, організаторські здібності, вміння захоплювати своїми ідеями людей, які її оточували, а також непримиримість до несправедливості сформували про неї думку як про стійку, розумну, добру, мужню й прогресивну жінку. Знання, які здобула юна Ольга у Яворівській вчительській семінарії, лише підтвердили і зміцнили у неї ті ідеали, які винесла із батьківського дому. Працюючи вчителькою в Магерові, а згодом у селі Вербиця (між Равою-Руською й Угновом), постійно спілкувалася із простими людьми, добре усвідомлювала собі важке становище українського народу, розуміла, яку роль може відігравати українська ідея й українська держава у європейських процесах, а також була переконана у великій цінності кожної людини в суспільному житті.
У першій половині ХХ століття в Белзі створювалися різні українські національні товариства: «Просвіта», «Рідна школа», «Союз українок», активним було церковне братство. Ольга Князь, хоч і працювала за межами Белза, постійно підтримувала зв’язок із організаціями рідного міста, часто брала участь у заходах, які проводили ці товариства.
Важливою віхою у житті Ольги Князь стало знайомство із Осипом Лещуком. Побралася молода пара у 1921 році у рідному Белзі. Згодом молоде подружжя переїжджає до Рави, де Ольга починає працювати у шести класовій чоловічій школі, а з 1922 року стає вчителькою української мови у Державній гімназії Рави-Руської. У цей період Ольга Лещук розвиває активну діяльність як на освітній ниві, так і в громадсько-культурному житті. Вона заснувала і очолила філію Союзу українок у Раві-Руській, засувала ряд осередків «Просвіти» у навколишніх селах. Важливим джерелом знань для молодої діячки служила чимала домашня бібліотека, книжки у якій були на восьми мовах світу. Окрім того, у пригоді ставала багатогранна освіта та добрі педагогічні знання, які на той час давала вчительська семінарія сестер Василіянок, а також непересічні особисті якості та обдарування, якими була наділена від природи.
Ольга ні на хвилину не допускала навіть найменшого сумніву щодо України, яка, як вона вважала, знайде рівне місце серед розвинених народів передових країн світу. Саме цю ідею як перспективу для культурного, інтелектуального та економічного розвитку майбутнього нашої нації вона виголосила на Міжнародному Конгресі жінок у
м. Івано-Франківську в 1933 році, куди поїхала, незважаючи на заборону влади. Велику надію покладала на вихідців із села, просувала ідею створення так званих «університетів для сільських людей», що означало – нести світло науки у село, дати можливість здобувати освіту усім верствам населення.
У часи польського шовінізму дуже непросто було працювати на державній роботі і зберігати свою національну ідентичність, та ще і виховувати молоде покоління у наіональному дусі. Незабаром їй все-таки заборонили працювати у державній гімназії, яка у той час була польською.
Ольга Лещук була невтомною трудівницею. Без праці не мислила свого життя. Можна без перебільшення сказати, що все її життя – це велика і натхненна праця – організаційна, освітня і просвітня, патріотична і господарська. Важливим було те, що у подружжя Лещуків панувала злагода та спільне розуміння українських національних інтересів. Отець Осип Лещук, як вчений-богослов, письменник, палкий патріот України (у студентські роки – старшина УГА) всеціло підтримував громадську діяльність дружини. Ольга утворила жіночу секцію «Просвіти» у Раві-Руській, головою якої був сам отець Осип.
Вона розробила цілу систему напрямків діяльності товариств, які засновувала: жінка у громадському житті; жінка в сім’ї і виховання підростаючого покоління; жінка у виробничому та сільськогосподарському секторі; церква і сім’я, родина, громада, народ; розвиток культури та збереження історичних пам’яток. Для реалізації цієї системи нею планувалися і проводилися конкретні заходи: створювалися бібліотеки, читальні, хорові та театральні гуртки; організовувалися майстер-класи (обмін досвідом) для жінок з кулінарії, вишивання, гаптування, ткацтва; організовувалися вечори, вечорниці, фестини. Ідеєю усіх заходів було виховання почуття необхідності бути господарем на власній землі та утвердження єдності як запоруки сили і непереможності народу.
Із смертю Ольги Лещук українська громадськість Равщини, Жовківщини, Яворівщини понесла величезну втрату. Про авторитет, яким вона користувалася серед людей, свідчить те, що провести її в останню путь прийшли тисячі українців. Як згадую свідки, такого згромадження людей Рава не пам’ятала вже дуже давно. З більшості сіл прибували хори, було декілька оркестрів. Процесія зайняла усі головні вулиці міста, численні виступи і промови… У вічність відійшла людина, яка стала справді народною вчителькою, опорою і близькою по духу тисячам простих українців.
Ось невеликий огляд аспектів життя й діяльності Ольги Лещук. Кожен із цих аспектів ще чекає детального дослідження. Велика Українка і громадська діячка зуміла підняти на вищий щабель духовності, розбудити творчий талант та внутрішню красу простої української жінки.
Чудова освіта, невтомність у праці, непохитність і віра у національну ідею та вірність власним переконанням, а ще високі моральні принципи, любов і щирість до кожної людини – ось ті визначальні риси, які повинні слугувати прикладом для наслідування кожному із нас.
Мирослава ІГНАТЮК,
директор Стаївської ЗШ І-ІІ ст. імені Осипа Лещука.
