Неповторна природа Сокальщини і її працьовиті, спраглі до краси споконвічні мешканці – українці, горді нащадки прадавнього племені бужан, не могли не «видати» зі своїх надр талановитих діячів культури нашого народу.
Чистим і невичерпним джерелом духовності, моральності та культури сучасної людини є почуття любові до отчого краю, глибокої поваги до віковічних народних традицій.
Протягом своєї історії Сокальщина, як і вся Україна, зазнала великих руйнувань, а її населення – важкого соціального і національного гніту. Однак, незважаючи на те, народ свято зберігав і розвивав свої культурні традиції, виявляючи в художній творчості мрії і сподівання на краще майбутнє.
Художні твори майстрів Сокальщини органічно зв’язані з життям народу і мають багато рис, які відрізняють їх від інших зразків народного мистецтва. Особливо славляться своїми виробами сокальські писанкарі. Писанки нашого краю відзначаються багатою творчою уявою, самобутньою технікою. Вони відрізняються своєрідними стильовими особливостями, дуже багатим та різнорідним орнаментом, оригінальною композицією, колоритом, способом розпису.
Зародження писанкарства на Сокальщині розпочинається з дохристиянських часів. В давніших писанках, приблизно 1880-1890 років, орнамент був дрібний, з кривими слимакуватими лініями, розписаний контуром. Колорит його темний, спокійний, фон – темнокоричневий або чорний. Мотиви новіших орнаментів, початку ХХ ст., переважно рослинні, форми розпису більші, кольорові, площини головним чином жовті і червоні на чорному тлі. Колорит писанок з часом багатшає. Рослинний орнамент ускладнюється, створюючи дуже вибагливі композиції.
Серед писанкарів Сокальщини – Ірина Білянська та Надія Михайловська (с. Городиловичі), Ганна Костюк, Ольга Кондратюк (с. Хоробрів), Тарас Городецький
(м. Червоноград), Віра Чипурко (с. Спасів).
На початку дев’яностих років сокальські союзянки відродили традицію писанкарства. Першою учителькою для них була пані Ярослава Вергун, яка писала писанки природними фарбами. Далі Любов Багрій творила свої неповторні дивописанки. Її орнаментальними мотивами були геометричні взори, які нагадували мережку або вишивку. Сокальську писанку відтворила, удосконалила народна майстриня Марія Горбунова. Вони є в приватних колекціях і музеях Львова, Києва, Торонто, Нью-Йорка, Сиднея. За колоритом її писанки теж подібні до вишивки, де чорний колір домінує.
На сучасному етапі майстри цього художнього промислу відтворюють особливості, притаманні нашому регіону, а також створюють нові зразки цього мистецтва.
Серед сокальських писанкарок добре відома в усій Україні Ольга Ровецька. Вражають своєю оригінальністю, композицією, високою майстерністю писанки союзянок Ірини Мандрик і Надії Мельник. Майстрині творчо експериментують, удосконалюють технічні прийоми для надання нового ефекту своїм композиціям.
Яскравим представником писанкарства є Віра Чипурко зі Спасова. За фахом жінка – графік-ілюстратор, закінчила Українську академію друкарства. Розписувати писанки Віра почала з дитинства разом із своєю мамою, а згодом і сама навчала не лише своїх дітей, а й учнів Яворівської школи цього мистецтва. Взірцем для неї є творчість львівських майстрів Марії Іванишин та сестер Коваленків. Віра є майстром ажурного вирізання. При роботі цією технікою майстриня використовує бормашину, електричний писачок, шоколад та оцет. Найчастіше використовує анілінові барвники та крилову позолоту, сама навчилася створювати жовтий колір за допомогою зеленки, цегли та яблуні. Писачок в неї зроблений досить просто – із шарикової ручки і металу. Віра – автор унікальної техніки видування яєць, за допомогою шприца і витіснення повітря. Жінка розписує яйця різної величини: перепелині, курячі, качачі, гусячі, страусині.
Завдяки п. Вірі, декілька жінок із с. Спасів почали займатися цим промислом, зокрема, Марія Кайда, Галина Фігай, Оксана Климчук та Лариса Ковальчук. Зараз писанкарка любить писати білим по білому, тому що писанки не зацвітають, зберігаються всі орнаменти, де якраз і використовує крилову позолоту.
Майстрині поєднують творчу працю з просвітницькою діяльністю, організовують гуртки писанкарства у школах, майстер-класи для усіх бажаючих навчитися писати писанки
Досліджуючи особливість сучасного писанкарства на Сокальщині зауважили, що для писанок використовують не тільки курячі яйця, але і гусячі та страусині. На сучасному етапі проходить переплетення технік Сокальщини, Бойківщини, Гуцульщини та Холмщини.
Отже, можемо зазначити, що писанка – це щось більше, ніж просто розфарбоване яйце різними кольорами та візерунками. Це невід’ємний елемент української культури, свідомості та ментальності. Орнамент писанок містить глибоку символіку, що дійшла до нашого часу та єднає із традицією минулого.
P.S. У статті використано матеріали дослідницької роботи слухачів Сокальської МАНУМ Галини Рябової (2012 р.) та Софії Мандрик (2023 р.).
Оксана РЯБОВА,
методист Сокальської Малої академії наук учнівської молоді імені Ігоря Богачевського.
