СТЕПАН ХМАРА – RARA AVIS: до 85-річчя від Дня народження

Rara avis – рідкісний птах, так називали стародавні римляни людей, не по­дібних до інших, тобто особливих, виняткових, видат­них. «Біла ворона» – так говорять про них на наших теренах.

Останній Романтик, Дон Кіхот, Сізіф, Лицар Честі – такими іме­нами обдаровували українського політика Степана Хмару вітчиз­няні мас-медіа. І в цьому немає еклектики. Адже усіх названих персонажів багатотисячолітньої історії людства об’єднує спільна вдача, одні і ті ж риси, що відби­вають головну їхню суть – безко­рисливість, добровільну самопо­жертву, ідеалізм, романтичне презирство до низького, дріб’язкового в ім’я високої ідеї. А ще одержимість і мужність котити камінь своєї правди і нести хрест своєї боротьби, незважаючи на фавору чи опалу, до кінця. Усі названі – це герої з особливою харизмою, Лицарі посвяти. Про одного з таких – політв’язня, учасника Руху опору тоталітарній системі, відомого політика, на­родного депутата Верховної Ра­ди України кількох скликань Степана Хмару і написала роман-есе RARA AVIS (в підтексті: Сте­пан Хмара – політик і людина) дніпропетровська письменниця, уродженка знаменитої Петриків­ки, випускниця Дніпропетров­ського державного університету, членкиня Національної спілки письменників України Леся Сте­повичка (Булах Олександра Нес­торівна), який був виданий в Дніпропетровському видавництві «Пороги» в 2000 р. накладом  в тисячу примірників, що для цілої України вкрай мало. А вже в
2022 р. минає 22 роки, коли він побачив світ. Як не прикро, але мало хто із жителів Сокальщини читав, бачив, чи хоча б чув про неї. Тож хочеться хоч в короткій статті розповісти про цей твір-есе, в якому йдеться про нашого славного земляка, адже цей ро­ман-есе справді є рідкісним твором такого штибу про непере­січних політиків-державників України.

Роман складається з трьох час­тин, двох передмов, епілогу і піс­ляслова. «Політ з парашутом, або індивідуальний план україн­ської національної ідеї» – перша авторська передмова. «Бікфор­дів шнур української національ­ної ідеї» – друга авторська пе­редмова. В частині першій, що складається із шести глав, розпо­відається про дитинство, юність, опір системі, табори, Лук’янівське ув’язнення. Друга частина висвіт­лює діяльність С. Хмари як на­родного депутата у Верховній Раді Незалежної України і його опозицію поділена на 5 розділів:

«На чатах національної без­пеки України»;

«Боротьба за збереження ядерного статусу»;

«Ракова пухлина на тілі Укра­їни, або Кому стане снаги подо­лати вітчизняну мафію?»;

«Альтернативні пропозиції С. Хмари щодо розбудови україн­ської держави»;

«Активи Степана Хмари».

«Жнива добрих справ» – висновки до другої частини.

Третя частина має назву «Сте­пан Хмара – який він є насправ­ді». Вона поділена на три глави:

1. «Ложка дьогтю в горнятку меду або іміджмейкерство «по-українськи».
2. «Степан Хмара і сучасники».
3. «Риси особистості. Плюси і мінуси».

Епілог: «Про брудну та чисту політику або Хмара в опалі» і замість післямови: «Муки і щастя українського Сізіфа».

Серед 156 використаних дже­рел особливу увагу привертають витяги з Архіву УКДБ Львівської області, 7, 8, 9-10 випуски «Укра­їнського Вісника», праця Д. Чобо­та «Тяжкий хрест служіння на­роду», статті П. Романюка «Гримить», Г. Стеців «Степан Хмара – який він насправді», Ю. Мура­шова «Феномен Хмари», В. Ру­денка «Степан Хмара як дзеркало українського радикалізму», а також праці самого Хмари: «За справедливу Україну», «Сьогодні про минуле», «Україна в промінні Христового світла», «Хробачкова політика», «Національна безпека України: проблеми і головні заг­рози», «Гірка правда під ширмою солодкої брехні», «Хто і як руйнує Україну», «Цвіт калини в кільці удава», «Рубікон» та ін. Багатю­щий фактаж!

З такої великої кількості першо­джерел автору довелось «ліпи­ти» образ свого героя не з м’якої глини, а одразу висікати із вели­кої брили каменю. І це їй вдаєть­ся. Якої сторони життя Хмари не торкалося б її перо, спираючись на численні факти, документи, життєві колізії, думки і судження багатьох сучасників в неї все ж переважає її власна позиція та оцінка. Це говорить про високий рівень інтелекту, інтуїції, політич­ної культури автора, її безпомил­кове чуття реалій того часу, ви­важена акцентація на головне, а не другорядне. Вона бачить свого героя і здалека, і зблизька у час фавору і в хвилі упадку життєвої снаги, у всіх життєвих перипетіях, в час його несприйняття і дискре­дитації.

На мій погляд, найбільш наси­чена і вартісна друга частина книги. Чого варті перша, друга і третя глави:

«На чатах національної безпе­ки України»;

«Боротьба за збереження ядерного статусу»,

«Ракова пухлина на тілі Укра­їни, або Кому стане снаги подо­лати вітчизняну мафію», які не втратили актуальності і досі.

Привертає увагу і третя части­на роману-есею, де Степан Хма­ра постає та­ким, яким він є, окреслю­ється його імідж. Політичний імідж – це образ, який цілеспря­мовано формується і покликаний справити емоційно-психологіч­ний вплив на суспільство з метою популяризації. Степан Ількович не переймався своїм іміджем, не дбав про популярність політика. Йому більше йдеться про внут­рішній імідж справжнього україн­ського націоналіста, він просто робив свою справу – відстоював справедливість, дбав про інте­реси України, бо сам себе цьому посвятив і «гавкав, аби вона не спала».

Для партноменклатури він був «уголовнік», «зек», «головоріз», «екстреміст». Це вони волали: «Хмару – на нари!» Для тих, хто прагнув свободи і незалежності України – страдник, мученик, на­ціональний герой, останній ро­мантик, лицар посвяти, символ України. Їхнім гаслом було: «Хма­рі – волю! Україні – волю!» Для Заходу Хмара 80-90-х років мав ореол правозахисника, революці­онера, руйнівника імперії.

А ось про риси особистості: плюси і мінуси.

Найголовнішою рисою Степа­на Хмари є його патріотизм, чесність, непідкупність. Про ці якості говорять як про визначаль­ні риси в особистості Хмари. «Феномен його в тому, що він не зрадив, не піддався, не дав себе обдурити, не дав себе запляму­вати» (Ю. Мурашов). Радикалізм. Принциповість. Конкретність. Хмара ніколи не ховався за чужі спини, він завжди був на вістрі подій. «Степан Хмара – це полі­тик, який ніколи, нікому не прода­вався, вперто відстоював інтере­си України» (Г. Омельченко). Інтелект. Компетентність. Пра­цьовитість. Талант політичного передбачення. «Нам бракує сьо­годні в сесійній залі ВР України С. Хмари. Бракує як людини принципової, яка є еталоном чес­ності, сумління і відданості націо­нальній справі. Це був наче той батіг, що підстьобував нас усіх, коли ми діяли не зовсім в ін­тересах Української держави» (П. Мовчан). «Хмара – це коло­сальна працездатність. Хмара сам якнайбільше відповідає принципу, що його висунув: «про­фесійність + патріотизм + поряд­ність + воля» (В. Мельничук). «С. Хмара застосував так звану шокову дипломатію, яка стала єдиним засобом протиставлення політиці уступок і програшів» (Г. Стеців). Харизма. «Ми боро­лись тоді за самих себе, свою державу, молоді люди готові були йти до кінця. І те, що серед нас був Степан Ількович, це дуже знаменно. Я його вважаю люди­ною дуже послідовною у своїх вчинках. Він завжди мені вида­ється таким одиноким вовком, яким, власне, є і я сам» (Т. Петриненко, композитор, співак). У новітній історії України С. Хмара, безумовно, належить до обран­ців, котрим уготовлена чаша ви­пробувань і завдяки яким та іс­торія дивиться на нас їхнім обличчям…» (П. Романюк, поет). Людяність. Чуйність. Небайду­жість серця. Також завжди була з ним. Одержимість. Ця риса, як абсолютна відданість українській справі не за примусом, а за ве­лінням серця. Моральність. Без­корисливість. Аскетизм. «С. Хма­ра витворив зразок українського патріота в сучасній політиці. І це, певно, найбільше його заслуга» (Г. Стеців).

Про безкорисливість Хмари ходять легенди. Ось одна з них. Якось один бізнесовець-лісогос­подарник шепнув помічнику де­путата І. Грицею: «Розумієш, Степан – дурний. Тут одні люди хоті­ли йому меблі подарувати, пита­ються, які вам спальні більше подобаються, німецькі чи італій­ські, а він помовчав і каже: «Най­краще ліжко – це нари». Загальновідомо і те, що Хмара, будучи нардепом, відмовився від квар­тири в столиці, а мешкав у готелі; від автомобіля, хоча й має пос­відчення водія, а додому до Чер­вонограда зі Львова діставався найчастіше рейсовим автобусом. Він єдиний з усіх депутатів, хто відмовився від депутатських при­вілеїв, пов’язаних з відпусткою.

Хмара побутово живе за принципом мінімуму по­треб, в політиці ж висту­пає за розбудову багатої справедливої України, де всі по­винні мати достойний рівень життя, а так цього не ста­лося, він вва­жає, що «амо­рально праг­нути багатст­ва, наживатися, оскільки всі навколо біду­ють». Така по­ведінка дає право С. Хма­рі сказати про себе так: «Во­ля Божа вела мене і зваби не зловили у свої тенета».

Мінуси. Ка­жуть, що про­довженням наших чеснот є наші вади. У Хмари вони ви­явились у прямолінійності, довірливості, гарячковості. Однак слід зауважити, що гарячковість була не його прорахунком, а час­тиною практикованої ним шоко­вої дипломатії, яка збуджувала уяву, розганяла сонливість ото­чення, стимулювала думку і кли­кала до активних дій.

Висока громадська мо­раль­ність, чистота прин­ципів, вимог­ливість до себе пов’язані у Сте­пана Ільковича з такою ж вимогливіс­тю до інших, тобто з максималіз­мом, нетерпимістю до чу­жих вад, таких як брехливість, розхляба­ність, неточність. До то­го, хто не впорався із поставле­ним йому завданням може бути різким, надзвичайно різким. Максима­лізм Хмари не дає йому бу­ти по­блажливим до людських вад і зрозуміти, що не кожен здатен на таку самовіддану роботу і са­мопожертву як він сам. Якось у С. Хмари запитали, якої б подяки ви чекали від України за вашу таку жертовну працю? Він відпо­вів твердо: «Запам’ятайте, Украї­на нікому і нічого не винна. Це ми зобов’язані працювати для неї до останнього подиху, до ско­ну». За таким принципом живе сам Хмара і хоче, щоб такими бу­ли всі.

Чому письменниця із східної України обрала саме Степана Хмару, людину неординарну, тер­нистої долі? Може авторку захо­пила одержимість, ідеалізм, доб­ровільна самопожертва, харизматичність, романтичне презир­ство до дріб’язкового в ім’я висо­кої ідеї? Чи дух Бунтаря, який ко­тить камінь своєї правди і несе хрест боротьби і чину. Про все ви дізнаєтесь у цій книзі.

Книга Лесі Степовички про не­ординарну і харизматичну пос­тать Степана Хмари унікальна. Вона мала б стати затребуваною книгою у кожному домі українсь­кого патріота, підручником патріо­тизму для учнів і студентів, посібником для краєзнавчих і політич­них студій. Заслуги Степана Хма­ри достойно оцінені Україною. Так, у 2006 році напередодні святкування 15-ої річниці Неза­лежності України правозахисни­ка, громадського діяча Степана Хмару за визначні особисті зас­луги у боротьбі за відродження незалежності української дер­жавності, відданість ідеалам сво­боди і демократії Президент Ук­раїни Віктор Ющенко удостоїв звання Героя України з врученням ордена Держави. Таким чи­ном, наш земляк став перший Героєм України на Сокальщині в роки незалежності.

Але ж де взяти книгу про С. Хмару, коли вона стала вже раритетом у нашому краї? Для честі Сокальщини і району було б добре зібрати кошти і переви­дати книгу тиражем принаймні більшим у кілька разів від пер­винного його накладу. До цієї акції закликаю долучитись відді­лу освіти, молоді та спорту та відділу культури Сокальської міської ради, Сокальському това­риству «Прос­віта» ім. Тараса Шевченка, іншим громадським і партійним осеред­кам, мецена­там, спонсорам, всім доброчин­цям, які пошановують історію рідного краю. Нам треба переви­дати книгу. Нам треба мати книгу. Нам треба прочитати цю книгу.

1. S.

На урочистому засіданні ВР з нагоди 25-річчя прийняття Кон­ституції України Степан Хмара, сивий-сивий як голуб, стояв у за­лі Верховної Ради із своїм сорат­ником Віктором Шишкіним, одяг­нуті обоє в майки з написами, в яких йшлося про захист конститу­ційних норм в державі. Їх поміти­ли. «Що то за дєди-мопєди?» – запитав нардеп Арахамія, що сидів у президії. Хіба він щось знає про Хмару, звичайно – ні. А хочеться нав­здогін відповісти, що не «дєди-мопєди», а народ­ний депутат Верховної Ради пер­ших скли­кань, Герой України, незламний борець С. Хмара і далі бореться до останнього по­диху, до скону за правду, свободу, ідеали Укра­їни.

Тож хочеться у 85-літній ювілей і в переддень Покрови Пречистої Богородиці побажати міцного ко­зацького здоров’я, гранітної міц­ності і витривалості, безмежного щастя, людського благополуччя і нових звершень. Хай Пресвята Богородиця оберігає твою найза­повітнішу мрію – бачити Україну вільною і нездоланною. Перемо­га має бути за нами.

Слава Україні! Слава Збройним силам України! Героям слава!

Володимир ПОЛЯНЧУК,
Почесний голова Сокальського літературно-мистецького об’єднання «Колос».