Головна Історія 1 листопада сокальчани відзначили 104-ту річницю проголошення ЗУНР

1 листопада сокальчани відзначили 104-ту річницю проголошення ЗУНР

ВОНИ БОРОЛИСЬ, ЩОБ МИ ПЕРЕМОГЛИ!

Сто чотири роки тому, 1 листопада 1918 року, відбу­лася подія, яка стала однією з найвизначніших в україн­ському державотворенні но­вітньої епохи. Цього дня над Львовом замайорів наш національний синьо-жовтий прапор, що засвідчило ут­вердження української влади в столиці Східної Галичини. За лічені дні українці пере­брали владу в свої руки у 50 повітах із 52 у краї, і було це переважно мирно, хоча й із застосуванням мілітарної сили – інакше такий процес не відбувається. Ще фор­мально існувала Австро-Угорська імперія, а галицькі українці, землі яких тоді на­лежали до неї, вже розпоча­ли творити власну державу. Ці події увійшли в нашу історію як Листопадовий чин, або Листопадовий зрив.

1 листопада сокальчани відзначили 104-ту річницю проголошення ЗУНР. З цієї нагоди у Сокалі пройшло ві­че на старому цвинтарі  біля пам’ятника Борцям за волю України, де спочивають 101 стрілець Української Галиць­кої Армії, що загинули в бо­ях, обороняючи Західно-Ук­раїнську Народну Республіку, 1918-1919 рр.

Панахиду за всіма воїна­ми, які поклали своє життя на вівтар за волю і свободу України відправили священ­ники Ярослав Кащук, Ярос­лав Валюх, Михайло Назар, Володимир Жарський.

Хвилиною мовчання при­сутні вшанували пам’ять по­леглих Борців за волю України.

104-та  річниця  Листопа­дового чину та ЗУНР дає на­году пишатися своїм мину­лим, берегти пам’ять про звитягу борців за волю і державність, плекати, незва­жаючи ні на що, власну істо­ричну мудрість.

Відзначаючи ті буремні по­дії, ми передусім віддаємо шану подвигу українців, які засвідчили незламність духу, самовідданість у боротьбі за національну державність.

Про це говорили настоя­тель храму св. ап. Петра і Павла Ярослав Кащук, учас­ник визвольних змагань, По­чесний громадянин міста Со­каль Михайло Куцяба, Сокальський міський голова Сергій Касян.

о. Ярослав Кащук:

– Зібрала нас нині поваж­на і жалібна хвиля, щоб мо­литовно з покорою, з побож­ністю і з вдячністю згадати про Героїв. Тут імена не всіх з нашої Сокальщини згадані, ще багато-багато не вписа­них. А скільки їх полягло. Тільки дух перемоги і дух бажання про Україну тримав їх. Колись не вистачало ні зброї, ні коштів, ні помочі. Тільки своїми силами, силою духу встояли і проголосили Велику Ідею Незалежності України. Дякую дітям, які нині прийшли. Нехай пам’ять ніколи не зітреться. І нехай нас надихає подвиг Україн­ських Січових Стрільців, во­їнів Української Народної Республіки і теперішніх воїнів. Слава Україні!

Священник навів приклад з твору Василя Стефаника «Сини», де батько Максим віддав двох синів Андрія та Івана боротися за Україну.

Михайло Куцяба:

– Пройшло багато часу, 12 листопада, триста років то­му, за наказом Петра першо­го був знищений Батурин. Про такі дати треба згадува­ти і 1 листопада. 21 жовтня 1947 року зі Західної України вивезено в Сибір вісімдесят тисяч людей. Гинули і в то­варних вагонах, і там їх тіла скидали, де попало… Все життя наш сусід нищить Україну. Але Україна вічна. Тому що порив таких, як ті Герої – Січові Стрільці – не минає. Їх поклик був «Не тіш­ся враже, як сотня поляже, тисячі натомість стануть до боротьби. Йшли діди на муки, підуть і правнуки». За тим девізом наша молодь, на схо­ді держави, виборює україн­ську незалежність. Пу­тін хоче знищити Україну, щоб її не було. Мову зни­щити, куль­туру, всіх українців, хто не хоче прийняти ро­сійську державу за свою, та­кож знищити. Ось якого маємо сусіда. Пам’ятаймо про це, йдімо в боротьбу, допо­магаймо нашим воїнам. Ук­раїна вічна, українці вічний народ і ніхто нас ніколи не покорить.

Cергій Касян:

– Сьогодні розуміємо, якби не було би Листопадового чину, не було б 24 серпня 1991 року. Революція, яка відбулася 1918 року у Львові, привела до того, що це фак­тично була одна з перших українських держав. Але, на жаль, Україна мала дуже ба­гато ворогів. І в той час вони всі об’єднались проти Украї­ни. Спочатку був підписаний Брест-Литовський мир, а по­тім поляки підписали з біль­шовиками мирну угоду, поді­лили Україну, і ми набагато років були поневолені. Тут поховані в більшості пред­ставники двох повітів – Со­кальського і Рава-Руського. Багато тоді наших людей за­гинуло в складі Галицької Армії, Українських Січових Стрільців… Пройшло сто чоти­ри роки. На жаль, гинуть укра­їнці в наш час. Сьогодні маємо дуже серйозного во­рога. Країни Заходу підтри­мують нас. Надіємося, що перемога буде за нами, і ос­таточна. Ми пам’ятатиме Героїв, які  заги­нули у 1918-19 роках. Вічна їм пам’ять. Сла­ва Україні!

Звучали пісні «Коли ви вмирали, вам дзвони не гра­ли…» , «Ой у лузі червона калина». Присутні запалили лампадки і поклали квіти до підніжжя пам’ятника.

Вічна слава і шана Героям національно-визвольної бо­ротьби, які віддали своє жит­тя за Українську держав­ність! Вони боролись, щоб ми перемогли!

Сьогодні Збройні сили Ук­раїни продовжують відстою­вати незалежність та терито­ріальну цілісність держави. Багато українців у цій бо­ротьбі віддали свої молоді життя, серед них чимало і наших краян. То ж пам’ятай­мо про тих, хто крок за кро­ком наближав день, коли у світі постала вільна і собор­на Україна, і про тих, хто від­стоює її у наш час проти ро­сійського агресора.

Василь СОРОЧУК.

Фото автора.