ВОНИ БОРОЛИСЬ, ЩОБ МИ ПЕРЕМОГЛИ!
Сто чотири роки тому, 1 листопада 1918 року, відбулася подія, яка стала однією з найвизначніших в українському державотворенні новітньої епохи. Цього дня над Львовом замайорів наш національний синьо-жовтий прапор, що засвідчило утвердження української влади в столиці Східної Галичини. За лічені дні українці перебрали владу в свої руки у 50 повітах із 52 у краї, і було це переважно мирно, хоча й із застосуванням мілітарної сили – інакше такий процес не відбувається. Ще формально існувала Австро-Угорська імперія, а галицькі українці, землі яких тоді належали до неї, вже розпочали творити власну державу. Ці події увійшли в нашу історію як Листопадовий чин, або Листопадовий зрив.
1 листопада сокальчани відзначили 104-ту річницю проголошення ЗУНР. З цієї нагоди у Сокалі пройшло віче на старому цвинтарі біля пам’ятника Борцям за волю України, де спочивають 101 стрілець Української Галицької Армії, що загинули в боях, обороняючи Західно-Українську Народну Республіку, 1918-1919 рр.
Панахиду за всіма воїнами, які поклали своє життя на вівтар за волю і свободу України відправили священники Ярослав Кащук, Ярослав Валюх, Михайло Назар, Володимир Жарський.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять полеглих Борців за волю України.
104-та річниця Листопадового чину та ЗУНР дає нагоду пишатися своїм минулим, берегти пам’ять про звитягу борців за волю і державність, плекати, незважаючи ні на що, власну історичну мудрість.
Відзначаючи ті буремні події, ми передусім віддаємо шану подвигу українців, які засвідчили незламність духу, самовідданість у боротьбі за національну державність.
Про це говорили настоятель храму св. ап. Петра і Павла Ярослав Кащук, учасник визвольних змагань, Почесний громадянин міста Сокаль Михайло Куцяба, Сокальський міський голова Сергій Касян.
о. Ярослав Кащук:
– Зібрала нас нині поважна і жалібна хвиля, щоб молитовно з покорою, з побожністю і з вдячністю згадати про Героїв. Тут імена не всіх з нашої Сокальщини згадані, ще багато-багато не вписаних. А скільки їх полягло. Тільки дух перемоги і дух бажання про Україну тримав їх. Колись не вистачало ні зброї, ні коштів, ні помочі. Тільки своїми силами, силою духу встояли і проголосили Велику Ідею Незалежності України. Дякую дітям, які нині прийшли. Нехай пам’ять ніколи не зітреться. І нехай нас надихає подвиг Українських Січових Стрільців, воїнів Української Народної Республіки і теперішніх воїнів. Слава Україні!
Священник навів приклад з твору Василя Стефаника «Сини», де батько Максим віддав двох синів Андрія та Івана боротися за Україну.
Михайло Куцяба:
– Пройшло багато часу, 12 листопада, триста років тому, за наказом Петра першого був знищений Батурин. Про такі дати треба згадувати і 1 листопада. 21 жовтня 1947 року зі Західної України вивезено в Сибір вісімдесят тисяч людей. Гинули і в товарних вагонах, і там їх тіла скидали, де попало… Все життя наш сусід нищить Україну. Але Україна вічна. Тому що порив таких, як ті Герої – Січові Стрільці – не минає. Їх поклик був «Не тішся враже, як сотня поляже, тисячі натомість стануть до боротьби. Йшли діди на муки, підуть і правнуки». За тим девізом наша молодь, на сході держави, виборює українську незалежність. Путін хоче знищити Україну, щоб її не було. Мову знищити, культуру, всіх українців, хто не хоче прийняти російську державу за свою, також знищити. Ось якого маємо сусіда. Пам’ятаймо про це, йдімо в боротьбу, допомагаймо нашим воїнам. Україна вічна, українці вічний народ і ніхто нас ніколи не покорить.
Cергій Касян:
– Сьогодні розуміємо, якби не було би Листопадового чину, не було б 24 серпня 1991 року. Революція, яка відбулася 1918 року у Львові, привела до того, що це фактично була одна з перших українських держав. Але, на жаль, Україна мала дуже багато ворогів. І в той час вони всі об’єднались проти України. Спочатку був підписаний Брест-Литовський мир, а потім поляки підписали з більшовиками мирну угоду, поділили Україну, і ми набагато років були поневолені. Тут поховані в більшості представники двох повітів – Сокальського і Рава-Руського. Багато тоді наших людей загинуло в складі Галицької Армії, Українських Січових Стрільців… Пройшло сто чотири роки. На жаль, гинуть українці в наш час. Сьогодні маємо дуже серйозного ворога. Країни Заходу підтримують нас. Надіємося, що перемога буде за нами, і остаточна. Ми пам’ятатиме Героїв, які загинули у 1918-19 роках. Вічна їм пам’ять. Слава Україні!
Звучали пісні «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали…» , «Ой у лузі червона калина». Присутні запалили лампадки і поклали квіти до підніжжя пам’ятника.
Вічна слава і шана Героям національно-визвольної боротьби, які віддали своє життя за Українську державність! Вони боролись, щоб ми перемогли!
Сьогодні Збройні сили України продовжують відстоювати незалежність та територіальну цілісність держави. Багато українців у цій боротьбі віддали свої молоді життя, серед них чимало і наших краян. То ж пам’ятаймо про тих, хто крок за кроком наближав день, коли у світі постала вільна і соборна Україна, і про тих, хто відстоює її у наш час проти російського агресора.
Василь СОРОЧУК.
Фото автора.
