СКАРБ, НАПОВНЕНИЙ ТЕПЛОМ І ЛЮБОВ’Ю
Кілька років поспіль ми з чоловіком збираємо українське традиційне вбрання з різних регіонів України. Чому саме виникла така потреба душі? В моїй родині, яка мешкала в с. Угринів на Сокальщині, завжди шанувалися українські традиції, зберігалося коріння, плекалися духовні цінності. Тобто любов до мистецтва вишивання мені ще з дитинства привили мама Євгенія й бабуся Ганна.
У мене був дуже гарний український стрій. Розуміла його значущість. Відтоді виявила зацікавленість до старовинних речей. Ідею створення музею виношувала, проживаючи уже в Сокалі. Переїхавши до м. Фастів, що на Київщині, ми перевезли родинні цінності: хустки, рушники, обруси, налавники, ліжники, сорочки… Але давнє мистецтво не має бути схованим у шафі. Його потрібно відроджувати і показувати людям. І відтоді почалися інтенсивні пошуки. Маючи багато речей, вирішили створити етномузей при Греко-католицькій церкві (настоятель о. Віталій Марцинюк), який би став колискою українських традицій та відображав побут і звичаї нашого народу.
Щиро дякуємо всім небайдужим людям доброї волі, нашому пароху, «Лізі жінок УГКЦ м. Фастів» (до якої належу) за допомогу. На сьогодні маємо чималу колекцію давніх українських строїв XIX-XX ст. і дуже пишаємося цим неоціненним надбанням, що єднає покоління. Бо кожен куточок України славився унікальними вишиванками, рясно оздобленими національним орнаментом. У мене їх багато, але найдорожча й найкраща родинна, зі Сокальщини. Експозиції музею складають також вишиті рушники й картини, предмети побуту, старовинні речі, ляльки-мотанки, писанки. Фонди постійно поповнюються новими експонатами. Всіляко популяризуємо українську вишивку. Про це свідчать неодноразові виставки, участь у фестивалях, культурних та просвітницьких заходах міста й області. Були запрошені до м. Лисичанськ. Проводимо фотосесії для матерів, чиї сини загинули в російсько-українській війні (зокрема, в Полтаві, Фастові), та нашої громади на тлі цікавих локацій. Маємо свої видання: етнокалендар, етноальманах та ін., які презентували нашій діаспорі в Канаді, США. Таким чином намагаємося відродити духовну культуру нації та зберегти для прийдешніх поколінь як пам’ять про тих, хто зазнав примусового виселення, гниття у в’язницях, розстрілів за право носити вишиванки. Нині маємо таке право. Зберігаймо цей скарб, наповнений світлою енергетикою, теплом і любов’ю наших пращурів.
Віримо, що сакральний код нації не загине. Віримо в нашу перемогу! Все буде Україна!
Галина ЦЯПИЧ,
вихідець з с. Угринів.
