«НЕХАЙ НОСЯТЬ, ГРІЮТЬСЯ ТА ЗДОРОВІ БУДУТЬ!»
Так говорить 73-річна Любов КОМИШЕВА з с. Спасів, яка від ранку до вечора в’яже шкарпетки для українських військових на передовій.
Баба Люба, її так називають у Спасові, в’язати навчилася у дитинстві, а після повномасштабного вторгнення, вміння стало у пригоді для допомоги Збройним силам України.
– Люди передають гроші на армію, – розповідає п. Любов. – А в мене пенсія – не дуже велика. Довго думала, чим можу допомогти нашим військовим. Вирішила плести шкарпетки. Адже хіба можна сидіти склавши руки, коли воїни, ризикуючи життям, боронять українську землю, ще й мерзнуть в окопах?! Хочу хоч чимось їм допомогти. Запитала місцевого волонтера Юрія Микитюка та старосту сіл Спасів та Перв’ятичі Михайла Бойка: «Чи треба в’язати теплі шкарпетки?». Вони відповіли: «В’яжіть. Шкарпетки солдатам завжди потрібні».
Тож як є вільна хвилина, пенсіонерка одразу береться за в’язання. Буває, не спиться – тоді теж сідає і в’яже. Це її хобі з дитинства, яке в сумних реаліях сьогодення дозволяє почувати себе корисною та потрібною. За роботою вона відволікається від сумних роздумів. За день виходить пара. За рік вив’язала і віддала півсотні шкарпеток для солдатів. Щоразу, коли у селах Спасів та Перв’ятичі готують гуманітарний вантаж для військових, п. Любов передає їм кілька пар власноруч вив’язаних м’яких та теплих виробів.
Любов Іванівна народилася 1951 року в Спасові. Коли їй було шість місяців, родину виселили на поселення в місто Кізел (Пермський край). 26 років там прожила, тоді родині дозволили повернутися в рідне село Спасів. В’язати навчилася у школі. За молодості, коли не було змоги купити одяг в крамниці, легко в’язала светри, спідниці, плаття, безрукавки, шкарпетки для всієї родини. Навчила в’язати дочку Ельвіру та внучку Лілію, які нині підтримують її та допомагають. Дочка Ельвіра пере куплені вживані в’язані шарфи, кофти, розпускає й змотує їх у клубки. Жителі села також знають, що бабусі Любі треба нитки, приносять: хто в’язані речі, хто уже клубки. Адже для роботи треба різні, бо щоб шкарпетки були міцнішими, у місцях, де найбільше зношується, вона укріплює додатковими нитками.
В’язані шкарпетки для бійців волонтерка передає Юрію Микитюку, який її підтримує і всіляко допомагає. Він відправляє їх військовослужбовцям на передову разом з гуманітарними вантажами.
Пані Любов наголошує, що «шкарпетки – це найменше, чим може допомогти українським воїнам. У кожній парі моя любов і вдячність за те, що вони нас захищають від москальської орди та щоранку дарують новий день, а з ним можливість жити, займатися звичними справами. Сподіваюся, що мої вироби зігріють холодними ночами ноги наших воїнів. Хочеться, щоб війна якнайшвидше закінчилася, щоб не плакали батьки, жінки та діти, щоб не привозили українських хлопців та чоловіків на щиті. В’язатиму і відправлятиму військовим шкарпетки аж до перемоги. Тішусь, якщо своїм в’язанням її наближу. Слава Україні»!
Любов ПУЗИЧ.
