Цю статтю вирішив написати ще після сесії Сокальської районної ради 27 березня 2018 року, тому що мене дуже обурила ситуація, яка тоді склалася. Подальші події ще більше спонукають до роздумів, якими вирішив поділитися з вами. Я вже давно займаюсь бізнесом, тому звик працювати з тими людьми, які тримають слово, ведуть нормальний діалог.
І ніколи не сприйму політичних крикунів, яким би лише попіаритись і покричати. На сесії районної ради 27 березня були присутні воїни, які відслужили в АТО. Хлопці, ви вибачте, але мене вразила ваша поведінка. Не знаю, можливо, вас просто запросили і ви не знаєте всієї ситуації, можливо, вас просто використали. Але погляньте об’єктивно, кому ви аплодували і за кого кричали – депутату Миколі Поліщуку, ціну якому, напевно, знає весь Сокаль. Знаю, що голова районної ради просив голову обласної державної адміністрації призначити М. Поліщука заступником голови райдержадміністрації, а тепер, в знак «вдячності» він пропонує голові районної ради написати заяву про звільнення. І це нормальна людина? Чи за пана Романа Монастирського, котрий разом з партією КУНу в час Революції Гідності підтримував Партію регіонів у Сокальському районі (і мешканці міста це прекрасно пам’ятають). Хоча і у цій партії є нормальні депутати. У деякій мірі розумію п. Р. Монастирського, бо КУН керував в нас в районі практично 25 років та останніх 15 літ він був начальником відділу освіти і практично мав царський вплив на директорів, вчителів і, взагалі, всю освітню галузь району. А тепер будьякою ціною хоче це все повернути, може, і завдяки вам, хлопці? Дивною є позиція освітян, які в приватних розмовах дякують за те, що зі звільненням Романа Монастирського відчули ковток свободи, і тут же, коли їм пропонують підписати лист в підтримку колишнього начальника відділу освіти, його підтримують. Невже страх ще не викорінився у вас після Майдану та Революції Гідності?
І мені дивно, хлопці, що ви кричали на тих людей, які ніколи цього не афішували, але з перших днів Революції Гідності і АТО допомагали чим могли, бо практично більшість з них – підприємці. Я повторююсь, що звик до нормального діалогу, і чим більше мене «беруть за горло», тим більше маю бажання робити навпаки. Не знаю, якщо ви декларуєте, що виступаєте за справедливість, то будьте за справедливість до кінця. І ще одне – не знаю, якою була мета у народного депутата пана Михайла Бондара: дестабілізувати чи згладити обстановку, різне говорять. Пам’ятаю пана Бондара з Майдану, де він був сотником «Сокальської сотні» і давно хотів запитати його, чому 18 лютого ввечері за три години до наступу силовиків, він сказав сотні забиратися з Майдану і сам звідти пішов, а залишились біля нашого намету три молодих хлопці, віком біля 18 років, які не знали що робити, бо не мали навіть кількох гривень, щоб кудись доїхати, і ми їх відправили в Михайлівську церкву. Цілу ніч з 18 на 19 лютого я, депутат Роман Шевчук і житель с. Варяжа Василь Яворський були зі сторони палаючого Будинку профспілок, бачили наш намет і нікого там не було. Біля всіх палаток бігали люди, крім нашої, все покинули: каски, броніки, все це бачив особисто. Ви, пане Михайле, з правлячої більшості Верховної Ради, то, будь ласка, наведіть там лад, а я думаю, ми на місці зробимо все найкраще для наших жителів.
І ще одне, деяким фракціям районної ради, насамперед «Самопомочі», які за тиждень до цієї сесії казали, що треба виступати разом проти Р. Монастирського, але після приїзду партійного керівництва кардинально поміняли свою думку. Скільки коштує така зрада? Майте свою думку, хлопці і дівчата, не давайте партійному керівництву згори вказувати вам за якимось своїми домовленостями, адже вони не знають що відбувається у нас в районі. Майте совість, тримайте слово, а то в деяких депутатів воно міняється три рази протягом дня. Щоби ми могли чесно і відкрито дивитись у вічі один одному і людям.
Майдан і війна на Сході України мали основну мету – зміна політичного та економічного життя країни. А якщо певні люди прагнуть залишити старі схеми і відносини, зокрема, й на рівні нашого району, зберегти вплив або недолугих, корумпованих посадовців, тоді задаймо собі питання: заради чого було пролито стільки крові, заради чого віддано стільки молодих життів? Якщо ми не зробимо висновків зараз, то з часом може бути занадто пізно. А ми знову шукатимемо хто винуватий у наших бідах та проблемах.
Ігор ПЛЕЧІНЬ, депутат Сокальської районної ради.
