Мешкаю у Сокалі, поблизу цегельного, а моя сестра – за центральною лікарнею. Ніколи не подумала б, що на старість, а вже маю вісімдесят років, проблемою для мене стане провідати рідну людину… Зрештою часто доводиться їхати й до поліклініки чи у лікарню, бо вже потребую консультації й допомоги кваліфікованих медичних працівників.
Хтось скаже: скільки того Сокаля? Але коли ти у літах, кожен крок – це неабиякі зусилля. На жаль, на старість вже не можеш так ходити як за молоду, добре коли ще не болять ноги і ти легко йдеш без палички. Тож вимушена вдаватись до послуг громадського транспорту. Та біда в тому, що по місту курсує тільки дві маршрутки: «Поліклініка – центр» і «Поліклініка – Центр – дачі – електромережа». Та важко сказати у якому проміжку вони їздять… Раз так, раз сяк. Ніяк не можу встигнути… Доводиться чекати двадцять хвилин, а то й усі сорок… Графіка руху маршруток нема ні в автобусі, ні на зупинці в центрі, ні біля поліклініки. У водія запитаєш, скаже: «зараз поїдемо» чи «зараз буде». Прикро це чути, бо їду в той керунок за потреби… Як і сотні людей з недугами та надією отримати медичну допомогу в медичному закладі. Я вже починаю думати, що ті, хто їздять службовими автівками, не бачать тих, хто чекає маршрутку… Це ганьба.
Просила б перевізників, місцеву владу чи комунальників, хто, звісно, за це відповідає, подбати про пасажирів – жителів міста та навколишніх сіл.
Адже це зовсім неважко почепити графік на зупинках. І людям було б добре, бо могли зекономити свій час, і нерви.
Софія ТРОХИМЧУК,
жителька м. Сокаль.
