Нещодавно Броварська міськрада фізкультурно-спортивного товариства «Україна» провела традиційний пробіг «Осінній лист». У ньому взяв участь вчитель фізичного виховання Бутинської школи, майстер спорту міжнародного класу Василь Тетерко. Наш легкоатлет, з-поміж 123 учасників, фінішував першим у віковій категорії 35+ на дистанції 21.1 км. Його результат 1.28,10 секунд.
Василь Тетерко, як й інші призери, нагороджений грaмoтою та призом.
До речі, під час розмови, п. Василь зізнався, що давно закоханий у поезію і сам пише вірші. А днями приніс у редакцію зошит з власними. Сьогодні друкуємо декілька віршів Василя Тетерка. Як бачимо, можна поєднувати і спорт, і мистецтво. Це, за словами легкоатлета, надає йому снаги до участі у нових змаганнях.
РІДНА МОВА
Не кожна квітка плодом проросте,
Не кожне слово за живе зачепить.
В душі відродить небо, поле, степ
І весняної ночі мрійний шепіт.
Не кожне, ні, тому шукання шал
Жене мене у нетрі словотвору,
В проміннях мови пророста душа
І серце з серцем радісно говорить.
О, мово рідна, вічна ти, як світ!
Ти, мов ковток джерельної водиці,
Гримлять громи, злітають вгору птиці,
Роса з тремтливих опадає віт.
І зір ясних окреслений політ,
О, мово, ти проста і вічна таємниця!
ВЕЧІР
Сідає сонце за селом,
Шибки засвічує причільні,
Сова ховає під крило
Останні промені вечірні.
В умиротворенній імлі
Зірки спалахують яскраво,
Ніч стелить тишу по землі
На запахущі свої трави.
Вмираю я в оцій красі,
В оцій урочистості планети,
В таку от мить усіх часів
Легенди створюють поети.
СЛІД ДИТИНСТВА
На карті долі відшукай пролог
Своїх наступних задумів і здійснень.
Напівзабутий і смішний куток,
Де пролунало дзвоником дитинство.
На карті долі є багато міст,
Є місто Юність і столиця Зрілість,
А до райцентру Старість – звідки в’їзд,
Кому б туди спішити захотілось?
Не забувай далеких юних літ,
Ніколи зраджувати їх не можна.
Коли ж дитинства загубився слід,
У власне серце зазирни тривожно.
ОЧІ
Я не знаю твого обличчя,
Я осліп у чужому вогні.
Й ти не знаєш, моя найближча,
Як воно до вподоби мені.
А твій усміх… Мені не видно,
Тут вина не твоя й не моя,
Та як ти усміхнешся, рідна,
Відповім тобі усміхом я.
Карі очі твої, чи розквітла
Волошково? – Я вгледіть не міг.
Та в них, люба, давно стільки світла,
Що на двох його буде навік.
ОСІНЬ
Пролітає, пролітає, проліта
В яснім небі павутиння нитка золота,
Ловить пташка павутиння на путі,
Рвуться-рвуться тії ниті золоті.
Чи те влітку сонце перегріло,
Чи у лісі на горісі перетліло,
Б’ється крильми ластівка в блакить,
Знову золотом та нитка горить.
Пролітає, пролітає, проліта,
Пролітають, наче нитка ця, літа,
Пролітає, пролітає, проліта
Павутиння нитка золота.
ЦЕ БУВАЄ ЛИШЕ РАЗ
Вечори, вечори, тихий шум яворів,
Сяйво карих очей і розкрилля тих брів,
Пригорнись й доторкнись ти рукою до скронь,
І поллється теплинь з твоїх ніжних долонь.
На вологих губах
Поцілунок не згас,
Це бува на зорі,
Це буває лиш раз.
Василь ТЕТЕРКО.
с. Хлівчани.
