П’ять років віддаляє нас від тих кривавих подій, які відбулися 1920 лютого 2014ого у Києві, які ніхто не має права забути! Тоді ж українці надто дорого заплатили. Ціна – понад сотня життів, а по той бік сім’ї, де залишились матері без синів, дружини без чоловіків, а діти без батьків… Я теж брав участь у Революції Гідності, бачив, що там відбувалося. Як гинули люди, як прощався Майдан з Героями… Щороку у цей день приїжджаю з друзями у Київ на Майдан Незалежності вшанувати загиблих Героїв Небесної Гідності, які віддали своє життя за свободу нації. Майдан стояв не за якусь владу, а за кращу долю країни. Революція змінила наш світогляд, ми стали пишатися тим, що ми – українці. Усвідомили, що маємо зберігати єдність, бо коли ми разом – стаємо великою силою. Адже під час Революції Гідності учасників акції рятувала підтримка тих, хто був плічопліч в найскладніші моменти.
Цьогоріч зі мною до Києва на день пам’яті Героїв Небесної Сотні поїхали дружина Марія, Переспівський сільський голова Степан Кіндратюк, священик Михайло Паталай, Михайло Наконечний, Нестор і Галина Черкаси. Увечері 19 лютого у Львові ми сіли на потяг і вже 20го були в Києві. Одразу поспішили на Майдан, щоб встигнути на віче пам’яті, яке традиційно відбувалося щороку. Та мене чекало розчарування, бо на Майдані не відбувалося нічого. Зібралися лише родичі та близькі загиблих учасників майдану, які поклали квіти, запалили лампадки. Ділились спогадами про пережите, яке пекучим болем озивається у серці й досі…
Після обіду отці та брати Київської Трьохсвятительської Духовної Семінарії вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні молитовною Хресною ходою, яка розпочалася від Майдану Незалежності та рухалась уздовж Алеї Героїв Небесної Сотні до каплиці Новомучеників українського народу. На стаціях Хресної ходи роздумували над дорогою Ісуса Христа на Голгофу, над подвигом Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО. Семінаристи проводили паралелі між стражданнями Ісуса і подвигами Героїв Майдану, та українських військових. Смерть героїв стала потрясінням для українців, а водночас поштовхом до протверезіння, усвідомлення того, що на брехні, кривді, несправедливості не можливо побудувати незалежної і демократичної держави. Наші Герої, подібно як Ісус, взяли на себе хрест, який походить від несправедливості, і таким чином відкрили нам шлях до очищення, нового осмислення життєвих цінностей.
Наше з вами завдання берегти пам’ять про них, бо народ, який пам’ятає своїх героїв, свою історію, має майбутнє. Останньою зупинкою ходи був хрест біля монумента Героїв Небесної Сотні. Хода завершилася проповіддю ректора о. Петра Жука, у якій він наголосив на важливості пам’яті героїв загиблих на Майдані та воїнів АТО. Отець ректор підкреслив необхідність повсякчасно боронити гідність людини та допомагати ближнім. Після промови о. Петро запросив усіх присутніх на заупокійну Божественну Літургію, яка відбулась у каплиці Новомучеників українського народу. Там молилися за всіх жертв, полеглих на Майдані та в зоні АТО. Отець Петро, промовляючи до молоді, заохотив брати подвиг Героїв Небесної Сотні за приклад для наслідування, та передавати наступним поколінням пам’ять про них.
Згодом в Михайлівському соборі відбулася панахида за Героями Небесної Сотні. Нагадаю, що 30 листопада 2013 року у святині прихистили студентів, які ховалися від беркутівців. А вже під час масових розстрілів сюди приносили поранених. І в ніч на 19 лютого храм перетворився на польовий шпиталь. Під дахом монастиря робили операції. Сюди приносили загиблих.
До заходів долучилися кияни, але ні влади, ні політиків в цей день не було. Лише згодом у ЗМІ прочитав, що влада напередодні вшанувала пам’ять Героїв Небесної Сотні й поклала квіти до підніжжя пам’ятника. Мені було сумно і важко на серці, невже ці хлопці не заслужили своєю мужністю і самопожертвою аби їх належно вшанували, хоча б пройшли поминальною ходою по вулиці Інститутській, де найбільше загинуло майданівців.
А може влада не хоче виходити до учасників Революції Гідності, батьків та матерів, які тут втратили дітей, бо не може їм глянути у вічі?! Минуло вже п’ять років, а й досі не закінчилося розслідування, не знайдено й не покарано винних у смерті стількох людей. Не виконали вони й іншу обіцянку – звести Музей слави Героїв Небесної Сотні… І це прикро… Натомість побачив десятки озброєних правоохоронців навколо. Помітив і чотири «КрАЗи», наповнені вщент правоохоронцями, які стояли неподалік. Невже влада боїться свого народу… Мене вразила байдужість людей та політиків. Останні живуть виборами, думають як прихилити до себе виборців. Але чого вони варті, коли забули про тих, хто привів їх до влади, хто змінив хід історії і обеззброєний пішов під кулі снайперів, щоб відстояти європейський шлях розвитку України? Невже нічого не змінилося у нашій країні? Я не вірю, що смерть Героїв була даремною. Люди не будьте такими байдужими!
Петро ШЕВЧУК, житель с. Переспа, учасник Майдану.
