Живу в селі біля райцентру. Моя дочка Катерина, яка є інвалідом з дитинства, часто їздила до Сокаля. Там ще школяркою випадково познайомилася з двома монахинями – сестрою Терезою і сестрою Йосафатою, і потрапила під їхній вплив. На той час я нічого поганого в цьому не бачила, бо думала, що це одне зі Згромаджень сестер, яке служить Богу та людям. Катя часто їх відвідувала. Ходила з ними до церкви, їздила по святих місцях, на прощі: в Крехівський монастир, с. Погоню Івано-Франківської області, в с. Боянець, в Зарваницю Тернопільської області.
Там вони одночасно збирали гроші на будівництво своєї обителі, що знаходиться в м. Сокаль по вул. Шептицького, 102 (біля Сокальської ЗШ №2).
Дочка казала, що хоче стати монахинею. Я не мала нічого проти цього. Але з лютого минулого року почало коїтись щось дивне. Сестри почали ховати від мене дочку, брехати, що та поїхала до Львова на навчання: вона є вільним слухачем в Українському католицькому університеті на катехитичних курсах. Однак ці заняття відбуваються раз в місяць – в суботу в Жовкві, і вже закінчилися.
Мене насторожило, чому вони не дозволили мені спілкуватися з донькою. І злякалася за неї, бо схоже, що сестра Тереза знайшла собі покірну служницю в особі моєї дочки та чинить на неї психологічний тиск. Це видно з поведінки Каті. Ще знайомі бачили, як дочка втікала від мене, коли побачила, що я є в церкві в м. Сокаль на Службі Божій.
Також сестра Тереза намовляє Катю проти мене і всієї родини. Це робиться для того, щоб звести нанівець контакт зі мною, рідними та родиною, оскільки це стоїть на перешкоді цілковитого маніпулювання дочкою. Декілька років тому з ініціативи с. Терези, Каті було вироблено закордонний паспорт, який весь час знаходиться в монастирі. На початку цього року «сестри» таємно від мене виготовили дочці нове свідоцтво про народження і новий український паспорт, хоча діючий лежить вдома.
Таким чином всі документи дочки знаходяться у сестри Терези. На мою вимогу віддати мені документи дочки, монахиня категорично відмовилася це зробити. На мою думку, під впливом сестри Терези, дочка переконана і сліпо вірить в те, що вона монахиня справжнього монастиря, бо не розуміє, що її використовують. Катя категорично відмовляється приїхати додому навіть у гості. Її поведінка викликала у мене підозру, через що зацікавилася діяльністю цих «сестер». Виявилося, що монастир Пресвятої Троїці сестер чину Пресвятої Діви Марії в Сокалі не зареєстрований. Будинок, в якому проживають монахині, є житловим і зареєстрований на приватну особу.
У Сокалі монастир чину Пресвятої Діви Марії функціонує з 1989 року. Їх благословив, за словами с. Терези, митрополит Стернюк. Дивно, що ніхто про це не знає, бо ж про засновників інших чернечих Згромаджень на Сокальщині знають, хоч це було понад сто років. Тим часом ці монахині уже 29 років живуть у Сокалі й постійно збирають гроші на монастир. Куди йдуть кошти благодійників ніхто не знає. Сестри кажуть: «на будову», яка триває не один рік. На жаль, територія «монастиря» постійно занедбана. Таке враження, що там ніхто не живе. Колись вони проводили катехизацію дітей по школах м. Сокаль, але це було дуже давно. На цей час мені невідомо нічого про їх діяльність.
До цього «монастиря» не можна ні достукатися, ні додзвонитися, не відчиняють навіть священикам. Чому така таємничість? Адже монастир повинен бути відкритий для відвідувачів, як це є в інших монастирях, зокрема в Жовкві і Червонограді. Була там не раз. Достатньо натиснути на дзвінок на дверях і тобі відразу відчинять, запросять увійти в середину, вислухають і розрадять. Чомусь такого не має в сокальському «монастирі», (не впевнена, що його можна так назвати, щоб не оскверняти інші згромадження).
То ж що це за організація в Сокалі?! А може це Софія Леськів придумала собі такий бізнес: збирати гроші нібито на монастир, і під цією маркою побудувала собі будинок. Діяльність монастиря є дуже сумнівною і викликає багато запитань. Що ж насправді відбувається у нашому місті та за стінами цієї «обителі»?
Любов СЮТРА, жителька села Ільковичі.
