Неодноразово чую вислови місцевих «дуполизів» Москви та й російських політичних яструбів про те, що совєтська армія спасла світ від коричневої чуми – фашизму. Так, є в цьому велика частка правди, але заради неї люди старшого покоління пам’ятають, а молодь має знати, що спочатку ця совєтська армія сама окупувала решту України, Білорусію, Латвію, Литву, Естонію, Фінляндію, значні території Польщі, Румунії, Словаччини, – і це лише на західному напрямку. А ще були знищені народи Кавказу, Азії, Криму. От такі вони – «визволителі», така їхня ціль і ціна визволення. Такими завжди були, такими зостаються і нині.
Я не збираюсь і не можу судити, але іноді запитую себе: яка різниця між фашистським коричневим гестапівським режимом і червоною бандою, що нищила корінні народи, їхню мову, культуру, помісну церкву, структурою, яка першою запровадила концтабори, нелюдські медичні та інші експерименти над людьми? Боляче таке говорити, але факти, і то не поодинокі, говорять самі за себе.
Аналізуючи іноді історичні факти, зокрема, договір Молотова-Ріббентропа, не розумію, чому поділ світу вирішили зробити фашисти і комуністи, коли в їхніх ідеях і планах не було нічого не те що розумного, але і зовсім відсутня людяність, Божі закони і здоровий глузд. А самі керівники цих систем – бандити Гітлер і Сталін – варті тільки один одного і вироку повішання через Нюрнберзький процес. Не розумів також, коли твердили, що тільки совєтська армія спасла світ від фашизму і не згадувались, а якщо так, то лише епізодично, участь у цій війні і сама допомога від США, Канади, Британії, Австралії, Іспанії. Якось слабо згадувались рухи опору в окупованих країнах, які зазнали дуже великих людських і економічних втрат. І зрозумів, що не згадувались тому, що московській системі так було вигідно: і політично, і стратегічно. Політично тому, що такі країни як Східна Німеччина, Польща,
Румунія, Югославія, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія хоч отримали якусь незалежність і своїх керівників, але були з комуністично-московським присмаком, готовим виконати будь-які команди з Кремля. Це були країни-члени ООН, що мали голос – голос, який повністю контролювався Москвою. А стратегічно це повний контроль над більшою частиною Європи, Чорним і Балтійським морями, північними територіями. А це розміщення своїх військових контингентів, ракетних баз, авіаполків з важкими стратегічними бомбардувальниками. І все це для «благородної мети» – як вони говорили – визволення Європи і світу від капіталізму, дурно, але така була політика совєтських лідерів.
Хочу ще зупинитись на слові «визволення». Свідома частина суспільства розуміє, що це дія, де на перший план виходить допомога комусь, дія спасти когось від якоїсь біди, болі, ярма, знущання та іншого подібного. Тут визволитель не думає про особисту зверхність над визволеними, про посягання на його майно, землю, віру, мову, культуру. Єдине, якщо виходити з трактатів Святого Письма, міжнародних договорів, честі і совісті, на що може претендувати визволитель – то це на дружбу, добросусідство, взаємодопомогу і співробітництво з визволеним. А ви, «товариші-визволителі», цей термін заплямували кров’ю, зрадою і хаосом, стали загарбниками, агресорами і нелюбами для визволених, по вашому, народів. Тому вас погнали зі своїх земель цивілізовані країни, тому і знищують ваші пам’ятки і пам’ять про вас, тому ви стали ізгоями для значної частини країн світу. А за те, що вам ще трохи довіряють, – дякуйте своїм енергоносіям і корисним копалинам, які вирішують деяку зовнішню політику, підтримують потенціал ядерної зброї, збагачують олігархів і владу. Тільки нічого, ну зовсім нічого, не мають з цього бідні російські громадяни, яким, згідно з Конституцією РФ, нібито ці корисні копалини належать.
Василь ПАНЧЕНКО,
житель с. Савчин.
