З сумом і тяжким серцем вчергове повернувся разом з друзями зі зони АТО, де побували напередодні Дня святого Миколая. Це була десята поїздка, яка вразила нас найбільше, хоча їздимо з перших днів, відколи сепаратисти розпочали воєнні дії. Ми сподівалися, що за останній рік відбулися хоч якісь зміни в українському війську. Адже три роки тому, завдяки зусиллям усіх людей, які чим могли допомагали і підтримували його, відродилася українська армія. На жаль, для громадян України сьогодні інформація про військові дії на сході України стали чимось звичним. «Зазомбовані» телебаченням, вони вірять у те, що українських бійців усім давно забезпечила держава. На жаль, це все брехня. Побачене мене шокувало. Хлопці живуть як спартанці, багато хто носить одяг, який ще мали під час мужньої і самовідданої оборони Донецького аеропорту. У них нема теплого взуття та обмундирування, ні термобілизни, яку так обіцяли. Немає й сучасного озброєння та техніки, все старе та зношене. В основному це те, що колись привезли волонтери. Натомість бійці Національної гвардії у Києві мають новеньку форму та озброєння. Деякі спецпідрозділи добре натреновані на полігонах, тренуються між собою. Хіба не це ми бачили у новинах?! Тож кого вони захищають? Україну, чиновників, які задекларували мільярдні статки?! А може це перерозподіл сфер впливу. В цей час бійці на передовій уже по півроку не були у лазні. Та що казати, коли українські бійці живуть у холодних бліндажах, де проблемно підігріти чай чи просушити одяг. Ці криївки вони зробили власними силами, з матеріалів, які знайшли під руками. Добре, що волонтери привезли генератори і бензопили. Самі шукали ліс на бліндажі і різали його. Однак це не до вподоби місцевим лісничим, через що й виникають конфлікти.
Бійці, багатьох з них знаємо ще з Донецького аеропорту, зустріли нас тепло та радісно, у декого навіть на очі набігли сльози… Їм прикро і боляче, що про них забули і кинули напризволяще. Більшість з них на війні уже три роки. Спершу вони служили у добровольчому батальйоні «Карпатська Січ», а після його розформування залишилися в зоні АТО у складі 93ї бригади. Військовослужбовці укладали контракти з умовою, що «всі разом і всі на передовій». В добровольчому батальйоні, де вони служили раніше, відчували плече один одного, підтримку командира, який ділив з ним всі тяготи військової служби. Він був для них як батько. Щоранку відбувалося шикування з молитвою. Люди були мотивовані і знали своє місце. Тут дещо по іншому. Вони не знають нащо там і доки будуть. Їх щодень обстрілюють сепаратисти з важкої зброї з трьох сторін. На позиції був випадок, коли два юнаки отримали важкі контузії від 120ої міни. Сьогодні вони перебувають у лікарні у важкому стані. Один з бійців – патріот, лейтенант Збройних сил Мирослав Мисла, член «Соколу», героїчно загинув, відбиваючи атаку диверсійної групи. Він помер, як лицар, зі зброєю в руках, залишивши навічно спочивати не одного ворога на нашій святій землі. Для побратимів він – Герой, на прикладі якого буде виховуватись молодь.
По позиціях щоденно і щоночі стріляють, а українські бійці не мають чим давати відсіч, до того ж їм заборонено стріляти у відповідь. Їх щодень калічать і вбивають, бо вони стали живою мішенню для ворога. Вважаю, що навіть повстанцям в УПА було трохи легше, бо про їхні замасковані криївки ніхто не знав. Лише видавали зрадники. А тут всі позиції під відкритим небом, їх сфотографували безпілотники, вони як на долоні. Не маючи важкої зброї, стоять голіруч проти озброєних до зубів сепаратистів. Підтримка людей, громади для них значить багато.
Ми передали їм від небайдужих земляків подарунки та домашні смаколики, завезли багато вареників, закруток, тушонок, м’ясокопчених виробів та інших різних продуктів. Бійці дякували жителям Сокальщини за допомогу, бо скучили за домашньою їжею. На жаль, сухпайки мають бути кращими. Дуже їм подобаються вареники, які наліпили на уроках трудового навчання учні та вчителі Двірцівського НВК. Двірцівський сільський голова Надія Стрілець зоорганізувала жіноцтво с. Заріка – Ганну Лукавську, Марію Лукавську, Стефанію Волощук, Галину Батючок, Галину Бузько, Богдану Малко, Ольгу Малко, Надію Малко, Галину Малко, які наробили салатів з моркви та капусти, вареників, напекли печива, виготовили обереги. Вчителька Двірцівської школи Надія Батюк напекла хліба, а Ольга Сидорук – печива. До них долучилися й жінки села Волиця, які також наліпили вареників та напекли випічки. Зокрема, це – Любов Яцишин, Ганна Яцишин, Ганна Яцишин, Віра Луцьків, Марія Хижинська. Пристанська школа зібрала 1000 гривень і солодощі, громади сіл Двірці, Волиця і Заріка офірували 12220 гривень. Боянецький сільський голова Василь Пограничний з фермерами – Василем Охримом і Юрком Германом, зібрали кошти в селі та придбали три свині, з яких наробили ковбас та закрили тушонки. Їх власним транспортом відвезли в АТО.
Ще одна машина вирушила зі Сокаля, яку супроводжували волонтери Василь Малко, Володимир Остапів і автор цих рядків. Вони займалися збором коштів та продуктів для українських бійців на сході України. Як і минулі рази, на акцію відгукнулося багато небайдужих жителів Сокальщини. Зокрема гроші та пальне надали Віталій Гузіч, Юрій Лащук, Віктор Гелик, Михайло Пограничний, Ігор Плечінь, Ігор Гуз, Богдан Пашкуцький, Оксана Проць, Роман Швед, Віктор Зіньків, Микола Дем’янович, Петро Габа, Іван Петраш та інші. Декілька пакунків з продуктами принесли працівники Служби у справах дітей Сокальської РДА (начальник Галина Федаш) та Сокальської районної бібліотеки для дітей. Каші та цибулю офірував підприємець Іван Драганчук, а ковбаси – підприємець Ігор Ляховський. Назагал зібрали 5700 гривень і 90 літрів дизпалива.
Долучилися до акції громадська організація «Народне слово – закон», яка збирала продукти харчування по сільських радах. Свою вагому лепту вносили дорослі і діти, підприємства, організації та окремі громадяни. Зокрема, вихованці Романівського дитячого садочка написали листи для бійців та принесли солодощі й продукти. Сокальчанка Мар’яна Демків передала для бійців теплі шкарпетки. Підтримали побратимів колишні учасники АТО, а нині міські голови Сокаля і РаваРуської – Вадим Кондратюк та Микола Зінько, які відповідно дали три пари тактичних окулярів, теплі речі та зварювальний апарат. Колектив Сокальської ЦРЛ передав медикаменти. Директор ТзОВ «Галичхутро» Василь Муха офірував свиню. Військові в знак подяки передали йому використаний тубус від гранатомета, який підписали: «Муха для Мухи в знак подяки».
Волонтери за зібрані кошти купили 30 комплектів якісної термобілизни, бензопилу, генератор, рушники та 20 пар гумових чобіт. Під замовлення для бійцявелетня, який носить 50 розмір взуття, пошили дві пари зимового. Чоловік ходив ще в осінніх кросівках… Серед гуманітарного вантажу було багато корисних речей для бійців, зокрема буржуйка, яка покращила б їхні умови проживання. Допомогли коштами та молилися за безпечну подорож отці Володимир Жарський і Михайло Назар, освятив вантаж отець Володимир Валевський з Боянця.
Бійці передавали слова подяки всім, хто допоміг організувати цю поїздку до них на передову. Вони підкреслювали, що їм дуже потрібна підтримка як гуманітарна, так і моральна. До їхньої позиції важко дістатися, бо дорогу контролюють сепаратисти, військові дістаються через ліс та через річку Сіверський Донець. Ми їхали туди вночі із виключеними фарами. У населеному пункті 32 родини, більшість їхніх родичів воюють в ДНР. Тож зрозуміло, що вони дивилися на нас, як на ворогів. Ми не могли довго перебувати на позиції, передали бійцям у руки продукти. Трохи поспілкувалися, а потім зробили спільне фото, на фоні розгорнутого бойового прапора «Карпатської Січі», з яким пройшли хлопці від Дебальцевого, Донецького аеропорту і до сьогоднішніх днів. Вони жалкують, що його на офіційному рівні не визнають як бойове знамено.
Але це ще були не всі неприємності. Коли ми переїжджали блокпост, бійці повідомили, що вийшов наказ не впускати і не випускати в зону АТО автомашини з цивільними номерами. Дивно, хто і чому дав такий наказ?! А може хтось не хоче, щоб волонтери допомагали бійцям АТО, або ж бачили, що відбувається там насправді? А може керівництву держави не доповідають усієї правди? Не хочу вірити, що це така політика, щоб знищити і морально зламати патріотичний дух українських вояків, які служать на передовій. Адже там залишилися дійсно патріоти. З початку військової агресії на сході, захищати територіальну цілісність держави першими пішли добровольці, дехто навіть з мисливською зброєю, які служили не за гроші, а за ідею. Прикро, що українська влада не дорожить своїми солдатами. (До прикладу, в Ізраїлі за одного солдата виміняли понад півтора тисячі ворожих полонених). Нині, на жаль, будь-яка критика влади сприймається як пасквіль на замовлення Москви. Я ж вважаю, що люди мають знати правду, коли наші діти, наші батьки воюють і віддають на війні своє здоров’я і життя. Але попри все вони залишаються патріотами і мужньо та свідомо переносять усі труднощі військової служби, бо захищають територіальну цілісність України, і нас з вами. Пам’ятаймо, їм потрібна наша допомога. Не страшно помирати серед друзів – страшно жити серед ворогів.
Юрій ТОВАРЯНСЬКИЙ, депутат Сокальської міської ради, член ВО «Свобода».
