Сьогодні навколо цих тем точаться безліч розмов. Але всі сходяться на тому, що це перемога не Радянського Союзу, а перемога світової спільноти над фашизмом. Проте хто ж найбільше приклався до того, щоб перемогти коричневу чуму, яка забрала мільйони жертв… Всі ми знаємо, що без мужності, хоробрості простого воїна цього не відбулося б. Тож слава героїзму солдатів, які ціною власної крові та життя зупинили ворога й подарували нам життя. Хтозна, чи ми б народилися, коли б на цих землях панували фашисти?! Та й чи взагалі б була Європа такою, якою вона є сьогодні.
У ці дні згадую свого батька – молодшого лейтенанта Івана Ульяновича Гадюка, який з 1936 року був військовим, закінчив воєннопольову школу в м. Борислав (на фото – справа). З 19361937 році він служив в діючій Червоній Армії, а з 1941 року – у військах Першого Прибалтійського фронту. За невиконання наказу попав у штрафбат. Радянська влада дозволила йому ціною власної крові змити свою вину, і батько йшов воєнними стежками Другої світової війни до 1945 року. І живим повернувся додому. Він був мужнім солдатом, що засвідчує виписка з приказу «Войскам Первого Прибалтийского фронта» №01059 від 14 листопада 1944 р. У ній йдеться, що 28 вересня 1942 року під час бою молодший лейтенант Іван Ульянович Гадюк зупинив німецький танк гранатами і знищив його екіпаж.
А скільки було таких невідомих героїв, які воювали на фронтах Другої світової війни та полягли смертю хоробрих. Мільйони…
А скільки пропали безвісти… Низько схиляю голову перед їхньою мужністю та героїзмом. Хоч минуло багато років, коли закінчилася війна, але ми й досі не вшанували усіх загиблих… відомих і невідомих. Тож віддаймо їм шану тепер, бо ми перед ними в боргу за мирне небо над головою, за те, що живемо… Вічна слава героям!
Віктор ГАДЮК, житель м. Сокаль.
БАТЬКО БУВ МУЖНІМ СОЛДАТОМ
