…Не буває чужих синів.
Не буває героїв забутих.
Ти загинув, хлопче, в борні,
Але в серці моїм тобі БУТИ!
Ці рядки написала колись для Віктора Сивака, але сьогодні вони актуальні, як ніколи.
Пригадую, друзі, ці дні мирного Майдану. Кожен день вся країна «проживала» Майданом. Здавалося, не було родини, з котрої хоча б хтось один не побував у Києві.
А хтось і кілька разів, а хтось там жив від початку й до кінця. Гордість пробирала до кісток за країну, яку, нарешті, пізнав світ. За свій народ, що так зумів згуртуватись.
За народ, який чітко розумів, чого прагне у цьому житті. За народ, об’єднаний однією ціллю, одним бажанням: жити, а не існувати. Кривавого фіналу ніхто не очікував. Тому, коли почалось «місиво», здавалось, що це жахливий сон. Хотілось швидше прокинутись… Але багатьом родинам цей «сон» залишив відбиток на все життя.
Сумно. Соромно. Страшно. І непростимо…
20 лютого біля катедрального собору св. ап. Петра і Павла відбулася панахида за загиблими на Майдані. Зібралось чимало людей, які ще не збайдужіли. Фраза о. Ярослава Кащука «зникнуть люди – зникне Всесвіт» спонукає до роздумів. Друзі, не війни, ані хвороби не знищать людство. Всесвіт зникне через людську байдужість. Саме вона – байдужість – все руйнує: любов, пам’ять, мову, родовід, націю. А, значить, руйнує майбутнє.
Тому, закликаю всіх: не будьмо байдужими! Не можна звикати до бруду, безладу, брехні, злочину. Не таким має бути наше життя!!!
Наявність вишиванки і завчені гасла про Україну не малюють нашої сутності, не додають честі. Тож будьмо гідними пам’яті тих синів та дочок, для яких звучить пісня «Пливе кача».
* * *
Свіча закапала восковими сльозами,
І посивіло з горя небо, як вдова.
Це Україна плаче за синами,
Що полягли, мов скошена трава.
Ти розступися, небо сивочоле!•Розкрийтесь, небеса, для їхніх душ!•Співай їм гімн Вкраїни, житнє поле,•Відлуння хай торкнеться вод і суш!
Благаю я Тебе, Всевишній Боже,•Не повтори трагедії Хрещатих днів.•Хай пам’ять закарбує смертне ложе,•Всеукраїнську правду й людський гнів.
Руслана АНТОНЮК,•с. Забужжя.
