Легендарний командир УПА «Перемога», сотник куреня «Галайда1» тактичного відтінку «Розточчя» Василь Іванович Василяшко народився 13 квітня 1918 року в селі Завишень Сокальського району Львівської області в патріотичній родині стрільця УГА Івана Василяшка.
Батько Василя Василяшка, поранений в бою з поляками в 1919 році, помер у лікарні в Жовкві. Син стрільця УГА Василь Василяшко після закінчення Завишенської народної школи вступив у гурток «Юнацтво», став активним учасником підпільної юнацької сітки ОУН.
Весною 1941 року В. Василяшко вступив до українського легіону Дружин українських націоналістів, служив у батальйоні «Нахтіхаль» під командуванням майбутнього Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича«Чупринки», охороняв в Білорусі важливі об’єкти від нападу радянських партизанів. Після закінчення річного контракту служби в німецькій армії, в грудні 1942 р., В. Василяшко через арешти німцями українських націоналістів разом з командиром батальйону Р. Шухевичем залишив службу в німецькій армії й перейшов на підпільну роботу в ОУН.
Осінню 1943 року В. Василяшко очолив боївку Служби Безпеки (СБ) Белзького району, яка налічувала 15 бойовиків: загальне керівництво боївками УПА на півночі Львівщини здійснював обласний комендант боївок СБ Тарас Онишкевич «Галайда». Під час наступу на осередок польських збройних формувань в с. Острів Сокальського району командир УПА Г. Онишкевич«Галайда» загинув: сотню, якою командував, назвали на його честь, сотнею «Галайди».
Наприкінці лютого 1944 року командування УПА об’єднало в один відділ під керівництвом Дмитра Пелипа«Ема», «Євшана», сотні «Галайда», «Пролом», «Сіроманці». Об’єднаний відділ УПА весною 1944 року брав участь в бойових діях проти польських загонів Армії Крайової й Батальйонів Хлопських на Холмщині й Сокальському Закерзонні, захищаючи українське населення від терору поляків.
УПА в Західній Україні також вела бої проти німецьких і радянських окупантів. 11 травня 1944 року після успішного бою з німецьким поліційним загоном біля с. Карів Сокальського району В. Василяшко був призначений командиром чоти сотні «Сіроманці», а за бій з радянськими партизанами біля с. Лісова РаваРуського повіту (тепер Польща) чотовий В. Василяшко відзначений в наказі командування УПА.
По переходу радянськонімецького фронту через партизанський терен відділ «Галайда» поповнився новобранцями: 14 серпня 1944 року командування УПА розділило його на дві сотні: сотню «Галайда1» очолив Василь Василяшко«Перемога», а сотню «Галайда2» – Григорій Шклянка«Куліш», уродженець с. Поториця Сокальського району.
Сотня «Галайда1», очолювана «Перемогою», вела успішні бої у 1944 році: біля с. Губинок РаваРуського повіту (Польща) – 17 жовтня, с. Смолин Яворівського повіту – 22 жовтня, с. Яструбичі– 4 листопада, с. Лучиці – 10 листопада, с. Бишів – 25 листопада; у 1945ому: біля с. Куличків – 12 лютого та біля с. Зубків – 5 березня.
Особливо відзначилася сотня «Галайда1» сотенного «Перемоги» в бою під Зіболками Жовківського району 22.03.1945 р., коли відділ із 167 вояків боровся проти наступу двох полків Червоної Армії, підсилених підрозділами НКВС: відбивши кілька наступів, у багато разів переважаючого ворога, «Перемога», поранений в груди, не покинув поля бою, а продовжував командувати проривом сотні.
Після лікування, через місяць, «Перемога» повернувся до командування своїм відділом.
За вміле оперативне керівництво сотнею, особисту відвагу наказом УПАЗахід від 28.04.1945 р. командир В. Василяшко«Перемога» нагороджений Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги з присвоєнням йому ступеня хорунжого.
Однією з найбільших акцій УПА на Львівщині був напад 26.04.1945 р. відділу УПА з п’яти сотень, очолюваних «Перемогою», на районний центр Радехів: розгромлено відділ енкаведистів, випущено на волю сотні селян, арештованих для вивезення їх на поселення.
Через день після нападу на Радехів, 28.04. 1945 року, об’єднаний відділ «Перемоги» в десятиденному бою з солдатами II прикордонного загону НКДБ біля с. Радванці Радехівського району відбив всі атаки ворога й відступив в лісові терени.
Найгрізніший наступ ворога на окопи повстанців відбувся під вечір, коли, здавалося, що нерви у вояків вже не витримують, почулася повстанська пісня: її заспівали кулеметники Цямрина і Гірка…
Вже вечір вечоріє, повстанське серце б’є,
То лента набої подає…
Всі повстанці підхопили рефрен пісні, здавалося, що співає весь ліс…
Ох, лента за лентою набої подавай,
Український повстанче, в бою не відступай…
«Ми відбили останній наступ ворога з піснею на устах», – писав в оповіданні про бій під Радванцями повстанець відділу «Галайда1».
У травні 1945 року підрозділи відділу «Галайди» рейдували по Закерзонню, вели бої з польськими окупантами.
2 вересня 1945 року відділ «Галайда1», переслідуваний радянськими прикордонниками, підсиленими авіацією й артилерією, півдня вів бій з ворогом, і тільки завдяки вмілому керівництву командира «Перемоги», відділ вийшов з оточення. Про цей бій вояк відділу «Галайда1» писав: «До краю перевтомлене вояцтво зраджувало охоту залягти на становищах і створити нові Крути. Та командир «Перемога» твердий і впертий в боротьбі. Він веде свій відділ до життя, а не до смерті. Великим зусиллям волі він піднімає своє карне вояцтво до вирішального удару, йдучи в перших лавах, напролом. З грімким криком «Слава!», як буря, пішло вояцтво за своїм командиром. Ворожі застави строщено, перстень облоги прорвано і відділ вийшов поза поле ворожих дій, забираючи поранених вояків. Весь час бою відділ зустрічався з ворогом на віддалі трьохп’яти кроків у рукопашній боротьбі». Сотня зберегла боєздатність: вирвавшись з оточення, стрільці знову об’єдналися зі своїм відділом.
У вересні 1945 року В. Василяшко«Перемога» був призначений командиром Тактичного відтінку «Розточчя» і куреня «Галайди»: у підпорядкування «Перемоги» перейшли, крім сотень «Галайда1», «Галайда2», сотні «Кочовники», «Пролом», «Тигри».
Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 від 10.10.1945 р. хорунжий «Перемога» відзначений Срібним Хрестом Бойової Заслуги I кл., а наказом ч. 1/46 від 05.06.1945 р. йому присвоєно ступінь сотника та відзначено Золотим Хрестом Бойової Заслуги I кл.
За нещасливим збігом обставин, наступного дня, 16 лютого 1946 р., після призначення вищої нагороди УПА, сотник В. Василяшко«Перемога» загинув через підлий донос зрадника, в лісовій криївці біля с. Боянець Жовківського району разом з побратимами: бунчужним «Хмелем», санітаром куреня «Макаренком», охоронцем «Орликом».
У 1991 році останки курінного В. Василяшка«Перемоги» та його побратимів членами Великомостівського осередку Руху перезахоронено на цвинтарі в Великих Мостах.
24 серпня 1997 року, в День проголошення Акту незалежності України, у м. Великі Мости відкрили надгробний і, водночас, символічний пам’ятник командиру «Перемозі» та його побратимам. Тоді прибуло біля трьох тисяч жителів міст Великі Мости, Сокаль, Червоноград, Соснівка, Добротвір, Львів, сіл Завишень, Боянець та інших Сокальського і Жовківського районів. У почесній варті стояли ветерани Львівської, Червоноградської, Сокальської станиць Братства УПА та 105 прикордонників Великомостівського прикордонного загону. Нескінченним потоком до пам’ятника повстанцям йшли люди з хоругвами, державними прапорами і квітами.
Голова Червоноградської станиці ветеранів Братства УПА, командир Воєнної округи «Буг» Василь Левкович Вороний, безпосередній начальник В. Василяшка«Перемоги» у виступі на відкритті пам’ятника сказав: «Вас було четверо лицарів Золотого Хреста Бойової Заслуги I класу на західноукраїнських землях: Дмитро Пелип«Євман» – командир куреня «Галайди», Василь Василяшко«Перемога» – командир Тактичного відтінку «Роточчя», Дмитро Карпенко«Яструб» – командир куреня «Сіроманців», Василь Андрусяк«Грегіт» – командир Тактичного відтінку «Чорний Ліс». Більше на західноукраїнських землях рівних вам нема».
За героїзм, проявлений у боях, військовий талант і самопожертву ім’я Василя Василяшка«Перемоги» відзначено в наказі Головнокомандувача УПА Романа Шухевича«Чупринки» 14 жовтня 1947 року з нагоди свята Дня Української Повстанської Армії: «імена «Грегота», «Яструба», «Ясеня», «Коника», «Старуха», «Перемоги», «Хріна» – понесли славу української зброї поза межами України».
Командир УПА Василь Василяшко«Перемога» свято вірив у перемогу, вселяв цю віру в своїх стрільців. Він часто говорив: «Перемога буде за нами», тому стрільці назвали свого командира «Перемогою».
Богдан НЕЧАЙ,•с. Завишень.
