«Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова… Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія – головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку», – дуже влучно зазначив генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у 2003го до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії.
Відчувають свою скромну причетність до цього свята, котре в Україні відзначають з 2004 року, і поети Сокальщини, члени літературномистецького об’єднання «Колос». Адже саме творчість, зокрема, поезія, спонукає нас кожного останнього вівторка місяця відкласти нагальні справи, щоденні турботи і поспішити на зустріч з колегами по перу, щоб поділитись новинками з власного доробку, послухати дружні поради, підтримати словом… Березневі засідання ЛМО «Колос», приурочені святу Поезії, – завжди цікаві і неповторні. Так було й цього разу. Хоча, варто зауважити, що й начебто буденні наші зустрічі, завдяки поезії, проходять небуденно. Так, у лютому знайомились із маловідомими фактами з нелегкої долі Лесі Українки; обговорювали загадковонезбагненну творчість Емми Андієвської, лауреата Шевченківської премії в галузі літератури; осягали складну і витончену поетичну форму – сонет, вінок сонетів та корона сонетів, завдяки нещодавно виданій книзі київського письменника Ярослава Чорногуза «Світло кохання» з чудовою пізнавальною передмовою Ігоря Михайлина; заслухали творчі звіти Руслани Антонюк та Марічки Васько. Обидві авторки подивували ліричними роздумами, філософськими вкрапленнями, змусили замислитись. Лунали нові вірші Оксани Сумбаєвої, Лесі Гумен, Ігоря Данюка та інших. Кожен з виступаючих отримав порцію цінних зауваг і порад. За щирою розмовою кілька годин промайнули непомітно… Так само швидко пролетіли й тижні до наступного чергового засідання.
Отож, 27 березня ми знову зібрались у гімназії, в музеї «Літературна Сокальщина». І це засідання справді було особливим. Не лише завдяки святковій даті, а й тому, що гостем нашого заходу був відомий львівський поет, наш краянин (родом з Угнова) Іван Гентош. Письменника вітали члени літоб’єднання Володимир Полянчук, Лідія ГійШишка, Світлана Мельничук, Ігор Курач, Оксана Сумбаєва, Ігор Данюк, Марічка Васько, Руслана Антонюк, Оленка Штикало, Оксана Піка та інші, а також гімназисти. Саме вихованці вчителя української мови та літератури, засновниці музею Оксани Процюк розпочали святкове дійство – урочистим представленням кабінетумузею. Музей «Літературна Сокальщина» презентували переможці обласного конкурсу (1 місце) екскурсоводів музеїв шкільних закладів літературного профілю «Край, в якому я живу» Максим Звір, Софія Ворожбит, Аліна Стасюк. Також пролунали вірші львівського гостя у виконанні Оксани Бельзецької, Ольги Краснянської, Ярослава Матвійчука та Христини Царук.
Опісля автор цієї статті представила Івана Гентоша, українського поета і пародиста, члена Національної спілки письменників України і Асоціації українських письменників, який нині живе і працює у Львові, ознайомила присутніх з його чималим доробком. Адже вірші і пародії письменника опубліковані в журналах «Літературний Львів», «Дзвін», «Український шлях», «Гуманістичний вісник», «Нова неділя» та інших. Він є автором збірок пародій «Перли поперли» (2010), «Чавунні канделябри» (2011) та «200 пострілів на ПМ» (2012), збірок лірики «Тривожні дзвони» (2014), «Понад усе!» (2015), «Страсті земні» (2016), «Палітра долі» (2017).
Крім того, Іван Гентош – співавтор багатьох колективних поетичних збірок: «Ірпінські поетичні зустрічі» (Тернопіль, 2012), «Натхнення» (Кременчук, 2013), «Рідні обереги» (Львів, 2013) та інших.
Яскрава і плідна творчість автора не залишилась непоміченою. Іван Гентош – володар «Срібного ґудзика» конкурсу українських гумористичних мініатюр (2013), лауреат Всеукраїнських літературних конкурсів імені Леся Мартовича у номінації «Літературна пародія» (2014) та «Гілка Золотого каштана» у номінації «Поезія» (2015) за книгу «Понад усе!»; лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Сингаївського у номінації «Поезія» (2016) за книгу «Страсті земні». А в 2018 році – отримав звання лауреата за книгу «Страсті земні». «Колосята» щиро привітали поета з цією почесною відзнакою.
А тоді слово надали нашому доброму другу, гостеві свята Івану Гентошу. Поет, який пише переважно в жанрі громадянської лірики і літературної пародії, зізнався, що захоплюється літературою і поезією зі шкільних років, розповів про свій творчий і життєвий шлях. А також поет поділився враженнями від своїх численних поїздок на схід, в зону АТО. Адже з патріотично налаштованим літературномистецьким десантом поет побував у Сватовому Луганської області, у багатьох містах Донеччини (Краматорськ, Авдіївка, Бахмут, Дружківка, Костянтинівка, Слов’янськ, Святогірськ). Кожна подорож залишила особливу «зарубку» в пам’яті, наштовхнула на певні роздуми і висновки, надихнула на поетичні рядки. Зокрема, присутніх захопила розповідь про випадкову зустріч на блокпосту з нашими земляками – вояками «Сокальської сотні», котрим Іван Гентош залишив на згадку збірку «Сокальська Шевченкіана», видану в 2016 році зусиллям ЛМО «Колос». Згадку про цю знаменну зустріч поет «зафіксував» у вірші:
НА БЛОКПОСТУ
Певно, за зміну всоте підніме руку –
Тут, як у Бога, в нього найбільше прав…
Звісно, водій зразу його послухав –
З’їхав з дороги, потім загальмував.
Дивиться пильно – втомлює ця робота,
Всяке буває… Служба – вона не мед…
І на узбіччі від блокпоста навпроти
На БТРі розчохлений кулемет.
А доокіл природа така чудова…
Швидше формальність – але на те статут:
«Звідки? – питає. – О, земляки, зі Львова!»
Тиснемо руки. – Ну як воно, брате, тут?
Він припалити спроби робив невдалі,
Двічі чи тричі гаснув вогонь, але
Ось затягнувся: – Проїхали б трохи далі,
Стали невдало – місце отутка зле.
Гарний майданчик… – Може, – кажу, – не варто?
Ще хтось пісочком посипав. Цікаво – хто?
– Їхній блокпост наша накрила арта –
Свій ми поставили далі, за метрів сто…
Всі ми під Богом – Господи, дай же сили,
Хоч і сепари – шкода отих бідак…
– Ми їх просили забрати – вони не хтіли,
Просто лишили гнити, немов собак.
То незавидна й жахлива життєва проза –
Не розібрати, хто тут поліг кістьми…
Потім за тиждень все розрівняв бульдозер…
– Вивезли? – Видихнув з димом: – Та, звісно, ми…
Може, якути, може, якісь буряти –
Тих косооких вдосталь «на передку»…
Треба прощатись… – Ти тут тримайся, брате! –
Й міцно потис руку його жорстку…
16.03.2016
Затамувавши подих, гімназисти та члени літоб’єднання, слухали й інші вірші поета на воєнну тематику. Адже ця тема болить кожному з нас… І дивувались, як автору цих поезій вдалось так тонко і влучно передати не лише зміст, а й атмосферу, почуття, настрої – до дрібниць, до деталей, до півтонів. Так, наче автор сам дивився в очі ворогу через приціл снайперської рушниці, мерз в окопі, ділився з побратимом останнім окрайцем… В цьому, напевно, й полягає справжня поетична майстерність!
По закінченні виступу, з подячним словом за цікавий і змістовний виступ до автора звернулись почесний голова літературномистецького об’єднання «Колос» Володимир Полянчук, завідувач музею «Літературна Сокальщина» Оксана Процюк. А Оксана Сумбаєва натхненно зачитала віршовану присвяту, чим дуже зворушила поета.
Та й інші члени літоб’єднання, вже за філіжанкою кави, мали змогу висловити йому своє захоплення, поставити цікаві запитання, послухати лірику і пародії в авторському виконанні й прочитати власну поезію. Словом, захід вдався на славу. Розставатися не хотілось… І, мабуть, в глибині душі кожен з присутніх на засіданні літераторів, мріяв сягнути таких же висот майстерності, як наш гість зі Львова, щоб і собі зуміти (за Петром Сорокою) «обезсмертити в часі плинному // мить, пришпилену до паперу…»
Любов БЕНЕДИШИН, голова літературно-мистецького об’єднання «Колос».
